Гаель Алехо Грахілья — псевдонім творчого тандему людей, які відкривають нові горизонти жанру фентезі. Письменниця Галина Ліпатова й художник Олексій Ліпатов працюють спільно: вона — слово, він — образ. Разом вони створили «Вартових Кордонів і Меж», яке вийшло у видавництві READBERRY — фентезі, яке змушує згадати, як це бути студентом із великими мріями.
В інтерв’ю ми поговорили про командну роботу, про світ, який почався із жарту в чаті, і про те, чому фентезі — це не «для підлітків», а для тих, хто шукає точку опори в темні часи.
Гаель Алехо Грахілья — звучить як ім’я однієї людини, але за ним — тандем. Як ви працюєте над книгою разом? Та які ролі кожного з вас?
О, у нас у цьому плані все просто. Галина робить текст, Олексій — візуальну частину. Оскільки візуал є такою ж частиною історії, що й текст, то все чудово поєднується і ми не маємо розбіжностей і суперечок.
Про обрання псевдоніма й чому зупинилися саме на Гаель Алехо Грахілья
Ми хотіли, щоби вигаданий автор був ніби частиною історії, отже, ім’я мало бути іспанізоване. Тож ми обрали іспанські імена, відповідні нашим, а як прізвище — назву пташки галки. Галка — це Галина, авжеж.
Про співпрацю творців книги та чи були моменти розбіжностей у баченні сюжету та візуального оформлення
Не пригадуємо таких моментів, бо зазвичай ми все обговорюємо в процесі. Ілюстрації — це сфера Олексія і він там панує, тому якщо він якусь сцену бачить саме так, то так воно і є.
Про досвід Галини в роботі сценаристкою: що з того допомагає в побудові літературного сюжету, а що навпаки заважає?
По-перше, як сценаристка, я знаю, із чого починається, як розгортається і куди веде сюжет. Як він має бути побудований, щоби бути цікавим та захопливим. Що буде зайвим, а що ні. Тобто це хороший скіл для побудови структури тексту, так. А от що заважає — так це звичка до коротких беземоційних описів у дусі сценарних ремарок, де ти просто описуєш, хто що робить і що, де та як відбувається, а режисер і актори вже наповнюють це життям. Бо ж у сценарії все життя — це діалоги, і в них вкладаєшся сильно, а в дію вже мають вкладатися актори. У книзі важливо все, і доводиться докладати уваги та зусиль, щоби картинка складалася через текст.
Про те, як народився світ «Вартових Кордонів і Меж»
З дружньої балаканини в приватному чаті народилися перші історії та герої, а потім, коли ми почали займатися цим серйозно, уже постав структурований світ із пропрацьованими героями. Зазвичай так воно й буває. Неможливо сісти за стіл і сказати собі: «Я зараз придумаю пропрацьований світ із нуля». Ти завжди маєш якийсь поштовх, якісь сумбурні ідеї, начерки, думки, розмови, з яких потім кристалізується цілісне.
У книзі багато уваги приділено навчальному процесу: лекціям, тренуванням, посвятам. Чи надихалися ви реальними досвідами зі школи / університету?
Аякже. Але не тільки. Скажімо так: тут скоріше дещо ідеалізований процес навчання, аніж той, що ми мали у своєму досвіді. Такий, який би нам хотілося мати: виважений, з уважними та відповідальними наставниками. Цього завжди бракує.
Про героїв книг: чи є серед них ті, про кого тандему було найлегше писати або ж ті, які стали улюбленцями?
Важко сказати, про кого легше, про кого складніше. Кожен має свої вади та плюси. Щоби писати внутрішній стан кожного героя, треба ніби ним стати, вжитися в нього, розуміти його характер, причини, чого він саме такий, а не інший. У цьому плані, мабуть, найлегшим був Робертіно, а найскладнішим — Олівіо. А щодо улюбленців — ми їх усіх любимо. Особисто мені найбільше подобається Жоан, а Олексію — Олівіо.
Про те, як автори відповіли б тим, хто вважає, що фентезі — «тільки для підлітків та втечі від реальності», а також чим для авторів є цей жанр сьогодні
Фентезі — це такий самий жанр, як будь-які інші літературні жанри. Тож ті, хто не сприймає фентезі серйозно, помиляються. Це так само, як сприймати серйозно лише поезію, чи лише романи «про життя». Будь-який літературний твір має на собі вплив сьогодення, і фентезі теж. Це перше.
А друге — чому, власне, «втеча від реальності» — це погано? Однаково насправді від реальності не втечеш, а от трохи відволіктися, відпочити, розважитися, перемикнутися на інше — корисно для психіки, особливо в наш важкий час. І це потрібно не лише підліткам, а всім, бо дорослі теж не мусять постійно перебувати в стані абсолютної серйозності та тотального занурення в сувору дійсність. Це, повторюємося, дуже погано для менталки.
І третє — про підлітків. Ми всі колись були підлітками. І я особисто не знаю жодної людини, яка б у дорослому віці повністю б відкинула все, що за думкою пересічного суспільства є «підлітковим», і споживала б виключно «суворий дорослий контент» (і ми тут не про рейтинг 18+), «бо ж це по-дорослому». Загалом мені здається, що ті, хто намагається показати себе дуже дорослими та серйозними, насправді дуже невпевнені в собі та залежні від суспільної думки люди. Любіть своїх внутрішніх підлітків і будете молоді завжди духом і серцем — от що я про це скажу.
У мережі є інформація, що ви дебютували в жанрі фентезі у 2023 році в антології Embroidered Worlds: Fantastic Fiction from Ukraine and the Diaspora, яка вийшла у світ в американському видавництві Atthis Arts LLC (Детройт, Мічиган). Як на вас вплинула ця подія — і які відкриття вона принесла про читача за кордоном?
Перше відкриття для мене особисто було те, що за кордоном взагалі є читачі, яким дійсно цікава наша сучасна література. Що там багато тих, хто хоче відкривати для себе нас і наше слово. А щодо впливу — це надало нам впевненості в собі та власних силах, що і зрештою призвело до видання книги (у видавництві READBERRY — прим. редакторки).
Про стан розвитку та унікальність українського фентезі сьогодні
Я вважаю, що в нас зараз ріст української фантастики загалом, не лише фентезі. Причина проста: до цього часу наші видавці боялися ризикувати, видаючи українських маловідомих авторів у фантастичних жанрах, бо «це не будуть читати». Мали досвід 90–00-х, коли справді масовий читач не сприймав україномовне фентезі настільки, що нечисленні спроби його видавати були провальними. Засилля російської книжки нищило українське книговидавництво. Тепер же люди цікавляться своїм, охоче купують книжки українських авторів, тому на нас чекає подальше зростання українського фентезі (і фантастики загалом). І це дуже добре.
А щодо унікальності — на мою думку, вона в тому, що українські автори не бояться звертатися до власного досвіду, і пишуть не те, що «модно» і «актуально», а те, що самі хочуть. І це теж дуже добре.
Якби «Вартові Кордонів та Меж» стали екранізацією, то яких акторів автори хотіли б побачити на ролі своїх героїв і з ким мріють про співпрацю?
Якщо чесно, я трохи боюся такої можливості, бо як людина, дещо дотична до кінопроцесу, знаю, що кінцевий результат буває зовсім, зовсім інакший. Тож загадувати нема сенсу. Єдине, що хотілося б мати вплив на сценарій та бачення героїв, а також відповідності зовнішньої хоча б приблизної в акторів, і головне — відповідності характерів.
Коректорка: Ангеліна Іванченко
Дизайнерка: Софія Віннік
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
Ми у соцмережах: Instagram, Telegram, TikTok, YouTube
