«Не бійтеся проявляти себе…». Інтерв’ю з Анною Повх

«Це дівчача справа» — не інструкція, як бути дівчинкою, а історія про те, як не втратити себе. 

Разом з Анною Повх говорили про: 

• її книгу та яка з 36 історій про дівчат і стереотипи є особистою історією авторки; 

• як обиралися героїні книги та історії;

• стереотип, який найбільше дратує; 

• те, яких книг не вистачає на українських полицях.

Читай про це та інше в матеріалі! 

Мене звуть Анна, я комунікаційниця у феміністичній ГО «Дівчата», активістка у сфері гендерної рівності, книжкова блогерка й тепер ще й письменниця.

Про те, коли вперше відчула себе авторкою

Я писала давно, це завжди було моїм хобі, однак мені важко було назвати себе саме авторкою, не маючи виданих текстів (окрім маленької дитячої казки). Я була авторкою блогу, трохи пізніше стала співавторкою збірки. Однак по-справжньому відчула себе письменницею, повноцінно розпочавши співпрацю з видавництвом. Це ніби показувало серйозність проєкту мені самій. Хоча, по секрету, я дійсно повірила в те, що написала книжку, уже коли нарешті потримала її в руках, погортала сторінки й побачила своє ім’я на обкладинці.

Про те, як вдається поєднувати створення власної книжки, досвід співавторства в благодійній антології, книжковий блог, чітку позицію щодо фемінізму та що дає сил

Насправді цей перелік — далеко не повністю описує все, чим я займаюсь. У мене ще є робота комунікаційницею, я постійно багато читаю і намагаюся жити активне життя, аби нічого не пропустити. Поєднувати все непросто, але можливо. Я з дитинства звикла жити в завантаженому графіку, намагаюся чітко тримати під контролем свій час, усе планувати наперед. Звісно, ми живемо в часи нестабільності, тож виходить не завжди. А ще в такому ритмі часом важко знайти час на відпочинок, а це дуже важливо.

Що дає мені сил? Насамперед — бачити результати своєї роботи: видану книжку, фідбек від читачок, її потрапляння у якісь топи, утілений робочий проєкт тощо. Якщо говорити про тему гендерної рівності загалом, то завжди додає сил бачити зміни в суспільстві, хоча б невеликі. Але й розуміння, що є ще простір для цих змін, що попереду багато роботи — також мотивують працювати. А ще надихають люди, які мене оточують: вони поділяють мої цінності, роблять багато крутих речей — і саме цим надихають.

Про книгу «Це дівчача справа» та яка з 36 історій про юначок і стереотипи є особистою історією авторки

Якщо говорити про історії, як про частини книжки, то з моєї вона розпочинається. Це розділ зі стереотипами про тіло, і моя розповідь там про менструацію і про те, як я думала, що це соромно, та як переосмислювала це упередження. 

Загалом задум розпочався з ідеї зробити видання для підлітків про гендерні стереотипи. Хотілося зробити книжку «ближчою» до читачів, щоб це не був повчальний посібник. Так я вигадала зібрати реальні історії, які показували б, що стереотипи дійсно існують, і що їх багато в житті жінок і дівчат різного віку, з різних куточків країни й різних сфер діяльності.

Про те, як обиралися героїні книги та історії, які особливо зачепили авторку 

Найчастіше я не обирала конкретних героїнь під конкретні стереотипи. Я сформувала орієнтовний перелік мітів і тоді почала шукати, пропонуючи знайомим жінкам і дівчатам розказати свої історії. У той перелік додавалися нові стереотипи, якщо хтось пропонував історію, що ілюструвала міт, якого досі не було там. Якщо це стереотипи, пов’язані з певною професією — то шукала серед жінок у тій сфері. Багато героїнь вдалося знайти завдяки блогу: відгукувалися мої підписниці або жінки й дівчата, що бачили поширення допису про пошук історій. Дуже важливою для мене є історія про військовослужбовицю, бо ми живемо в часи війни, і мені важливо було показати, що жінки у війську є, що вони стикаються там зі стереотипами. Також мене дуже зачепили історії, пов’язані з розділом про фемінізм, адже вони яскраво ілюструють, наскільки суспільство ще не обізнане, скільки ще просвітницької роботи попереду.

Про стереотип, який найбільше дратує досі

Одним із «базових» стереотипів, на якому ґрунтуються багато інших, є думка про те, що «жінки — це слабка стать, а чоловіки — сильна». Дратують, звісно, всі, але цей — особливо. Бо на основі нього формуються багато інших упереджень. Що відповідаю, коли його чую? Насамперед кажу, що це неправда. Так, жінки дійсно можуть бути фізично слабшими за чоловіків, однак і це не завжди так. Пояснюю, чому, наприклад, жінок менше у війську або певних фізично складних галузях (зокрема через те, що до 2017 року їм узагалі було заборонено законом України там працювати). Я намагаюся аргументувати свою думку та пояснити, чому це стереотип, а не просто вказати, що так думати неправильно.

Про те, яку роль книжки зіграли в дорослішанні авторки й про вплив книги «Це дівчача справа» (та, можливо, майбутніх робіт) на читачів 

Я читаю з підліткового віку. Найважливіше, що для мене зробили книжки — подарували бажання писати й самій. Я любила читати й захотіла сама стати письменницею, це була моя давня мрія. Також книжки для мене — важлива частина самоосвіти. Зокрема в темі гендерної рівності та стереотипів — я активно досліджую це питання, читаючи книжки. 

На жаль, у моєму дитинстві та підлітковому віці не було таких видань, як моя «Це дівчача справа». Натомість були різні «енциклопедії маленької принцеси» та «справжньої дівчинки», які тільки ще більше поширювали багато гендерних стереотипів. Мені б хотілося, щоб моя книжка показувала читачкам, що в них є можливості будувати своє життя за різними сценаріями, що вони можуть проявляти себе, обирати інтереси чи способи самовираження, спираючись на власні бажання, а не на чужі очікування. Ну й, звісно, мені хотілося б зацікавити читачок темою гендерної рівності загалом.

Про книги сучукрліт, їх уплив та що, на думку авторки, варто читати підліткам і чого бракує на українських полицях

З українською літературою я ближче познайомилася вже в дорослому віці. Серед моїх найулюбленіших авторів та авторок Катерина Калитко — люблю її поезію настільки, що навіть набила цитату з вірша як татуювання. У неї надзвичайно глибокі вірші, і я дуже добре відчуваю її поезію. Читала також збірку її короткої химерної прози — і вона мене також вразила. Ще люблю твори Артема Чеха — він для мене також серед авторів, яких точно варто прочитати в сучасній українській літературі. 

Щодо саме підліткової літератури важко сказати, чого конкретно не вистачає, адже потрохи починають з’являтися видання в усіх нішах. Однак точно можу сказати, що варто писати на будь-які теми як художню літературу, так і нонфікшн. Адже український книжковий ринок зараз якраз активно розвивається і треба його й надалі наповнювати.

Що допомагає авторці не втрачати власний голос? 

Насамперед — підтримка близьких і мого оточення, моя «бульбашка». Приємно розуміти, що є так багато людей, які розуміють цінність моєї роботи, дають відгук на неї, вірять, що в мене вийде. Також допомагає не втрачати свій голос стійке переконання в моїх принципах, у тому, що це дійсно важливо. Якщо я знаю, що фемінізм, обстоювання гендерної рівності — це важливо й потрібно, то стоятиму на цьому, попри чиюсь критику чи заперечення. А ще дуже допомагає розуміння, що Україна зараз обстоює себе, своє право на життя. Тож мені як українці хочеться зробити все, що я можу, зі своїми ресурсами на своєму місці. І я намагаюся використати кожну можливість максимально, бо щиро вірю, що гендерна рівність важлива для майбутнього країни.

Про те, над чим Анна мріє працювати далі як авторка 

Я дуже люблю сюрреалістичну художню літературу, багату на алюзії, гру з формою, іронією та словами. Подобається жанр магічного реалізму. Тож мрію колись і сама попрацювати над такою книжкою, але це потребує певного рівня письменницької майстерності. А вже зараз працюю над художнім текстом. Це роман про нашу реальність, про сучасне життя в Україні, де ми балансуємо між війною і звичними буденними справами. А ще це роман про Київ, бо я дуже люблю його, й хотілося показати це також через текст.

Побажання для читачів

Не бійтеся проявляти себе через будь-що: зовнішність, стиль, інтереси, мистецтво, сферу роботи. Робіть власний вибір на основі того, що вам підказує серце, а не чужі упередження.

Коректорки: Ангеліна Іванченко та Анна Ковбасенко

Дизайнерка: Вероніка Варшавська

Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].

Популяризуймо сучукрліт разом!

Ми у соцмережах: Instagram, Telegram, TikTok, YouTube