До села з райцентру можна дістатися двома шляхами. Один проходить повз ліс, де з’їзд з обласної траси до села і де часто доводиться, голосуючи, добиратися попутками. Якось, добравшись на перекладних до розвилки, став свідком кумедного випадку.
Нас четверо: дві незнайомі жіночки, я і односельчанин дядько Іван. Іван Федотович дебелий чолов’яга, солідної статури, але як каже моя мати, пошився в дурні. Вступив до секти штундистів, відпустив бороду до поясу і по суботах мовчить, щоб хто до нього не заговорив чи запитав. Холоші штанів заправляє в носки, а старезний жакет підперезує звичайним потріпаним мотузком. Тож можна уявити таке собі двометрове опудало у викривлених черевиках з пудовими кулацюрами по боках. Ми-то звикли, уваги не звертаємо, а от…
Стоїмо, махаємо руками – я поряд із жіноцтвом, віруючий поодаль. Одна каже на вухо іншій, мовляв, хочеш побачити чорта, то подивися. Федотович, виявилося, мав неабиякий слух, тож повертає до нас закошлану фізію і басовито, з нотками погрози, кидає: - «Я тобі дам чорта!»
Зупинився грузовичок. Підбирає тільки одного пасажира, бо місць більше немає. Шофер боїться зайвих брати, адже міліція так і шастає. Молодичка благає до милого батечка, і як переконливий аргумент, напослідок вказує: - «Ви подивіться, з ким мене лишите!». Водій пильніше придивився до узбіччя і здався…
Тільки милосердя врятує світ від чортів!
