Наполеон Бонапарт один з найвеличніших діячів початку ХІХ століття. Бонапарт був прикладом людини, яка здобула все своєю невтомною працею. Звісно, що йому трохи допомогла “рука революції”. Геній його особистості полягав не тільки у вмінні розбиратися в багатьох матеріях, а й діяти за принципом меритократії. Наполеон вмів бачити потенціал в людях та призначав їх на потрібну посаду. Ідеї Наполеона змінили не тільки Європу, а й вплинули на хід світової історії. Його вплив ми відчуваємо досі.
Бонапарт прийшов до влади у 1799 році в результаті військового перевороту 18 брюмера. За це ліберали охрестили його деспотом, хоча ці звинувачення можуть показати нерозуміння процесів у Франції в період Директорії. Демократичність того утворення було підірвано Переворотом 18 фрюктідора, коли республіканці військовим шляхом розігнали демократично обрані законодавчі органи. Причиною того стали депутати, які хотіли встановити конституційну монархію в країні та органічно покласти край революції зі збереженням її досягнень. Причиною того путчу став страх частини депутатів, які голосували за страту Людовика XVI. Вони вважали, що роялісти точно такого не простять і відплатять їм тою ж монетою. Від перевороту 18 фрюктидора 1797 року в Франції демократії не було, директорія де-факто мала всю повноту влади. А в країні відновлювали популярність якобінці. Директорія (станом на 1799 р) не могла відповідати інтересам Франції. Тому прихід Наполеона був закономірним результатом смерті демократії в 1797 році. Сам же Бонапарт дотримувався принципів французької революції, а в організації влади він її зробив схожою на Римську імперію часів Принципату. Найяскравіше це видно в конституції ХІІ року (1804 року). Під час “Ста днів” Бонапарт також лібералізував цей режим за допомогою парламентаризму.
Про військовий геній корсиканця чув майже кожен. Його перемоги виточені в анналах військового мистецтва. Лоді, Арколе, Піраміди Аустерліц, Фріланд, Ваграм, Бородіно, Дрезден - і ще десятки битв, які він переміг є прикладами чудового командування та реалізації концепції розгрому супротивника на полі бою. Але сам герой цієї історії говорив так: “Моя справжня слава не в тому, що я виграв у сорока битвах: одне Ватерлоо закреслило їх усіх. Те, що буде жити вічно - це мій Цивільний кодекс.”.
Ідея кодифікації цивільного законодавства виникла в Наполеона під час його тюремного ув’язнення, яке сталося в період падіння Диктатури Робесп'єра. Він підозрювався в симпатіях до якобінців, тому був змушений проводити час за гратами. Свій час Бонапарт витратив з користю. Йому вдалося прочитати Кодекс Юстиніана, одне з основних укладень римського права. У 1800 році була скликана комісія з 5 найкращих юристів Франції для кодифікації законодавства. Крім римського законодавства використовувалися революційні акти, королівські ордонанси, рішення паризького та інших парламентів (суди у Франції за часів старого режиму), кутюми, звичаї та правові традиції. Аналізувались й іноземні кодифікації, наприклад, прусське земельне право. Для аналізу і оцінки про’єкту були залучені судді касаційної та апеляційної інстанцій. Глибина дослідження й підготовка документу мали б поєднати лаконічність та ясність закону. Норми мали бути доступними не тільки для юриста, а й для простого громадянина. На момент ухвалення Кодексу, що його розробив Наполеон, такий нормативно-правовий акт не був першим і єдиним у світі цивільним кодексом. На той час уже діяв Codex Maximilianeus bavaricus civilis 1756 року, але вплив Наполеонівського документу полягав у його продуманості та глибині юридичного бачення суспільних відносин. Наприклад, Австрійське цивільне уложення 1811 року запозичило частину норм з Кодексу Наполеона. Наполеонівське творіння, було прикладом для цивільних кодексів по всій Європі. Його впливи відчули понад 70 країн у цілому світі. Навіть “совки” використовували кодекс Наполеона для своєї кодифікації 1922 року. Звісно, сором’язливо замовчуючи, що “злизували” римське право та цивільний кодекс Франції. Зрештою, у Франції й досі діє Кодекс Наполеона (Цивільний кодекс Франції), звісно, з багатьма правками, що відповідають сучасним реаліям.
Інше досягнення Бонапарта - це його вплив на адміністративний поділ Франції та принципи організації влади, які досі відчувається в П’ятій Французькій республіці. Наполеон бачив державне управління, побудоване на принципах інституційності та меритократії. Інститут префектів мав бути вінцем поділу держави на сучасні територіальні одиниці. Інституція представника державної влади в регіоні, мала сприяти децентралізації певних процесів. Також вона мала обмежити корупційні ризики. Серед країн, які рівнялися на приклад Франції, можна віднести Румунію, Японію, Італію. Бразилію та Грецію (в країні еллінів префектура отримала національну назву ном, а префект - номархом). До вторгнення РФ в Україні теж мали реформувати систему ОДА та створити їх на зразок префектур з префектами.
Визнаючи важливість освіти для розвитку сучасного суспільства, Наполеон заснував систему ліцеїв або середніх шкіл. Ці ліцеї пропонували стандартизовану навчальну програму з акцентом на природознавство, математику, гуманітарні науки та мови. Мета полягала в тому, щоб забезпечити всебічну освіту для підготовки кваліфікованих спеціалістів та адміністраторів для держави. Цей наголос на освіті також сприяв поширенню знань і культури в його імперії, сприяючи інтелектуальному зростанню. Концепція політехнічних шкіл була дуже вдалою для підготовки спеціалістів з математичним ухилом, що мало сприяти багатству нації.
Важливою є роль Наполеон у становленні економіки Франції. У 1800 році з його ініціативи було створено один з перших центробанків - Банк Франції. Свою історію ця структура почала як приватне акціонерне товариство, яке з 1803 року отримала право на емісію грошових коштів, а з 1848 поглине решта емісійних банків. Наполеон бачив у банку інструмент, який має стабілізувати та розвинути французьку економіку та покращити фінансування державних проєктів, зокрема армії. Протягом всього ХІХ століття Банк Франції був важливим економічним гравцем. Також цікавою практика була застосування біметалізму. Останній був використаний у імперії з метою стабілізацію економіки через недовіру населення до паперових асигнатів. Завдяки цьому Франція змогла створити фундамент для індустріалізації в 30-х роках ХІХ століття.
Також Наполеоном було створено орден Почесного легіону, яким мали нагороджуватися особи незалежно від їх походження. Бонапарт ставив собі за мету створити нагороду, яка б нагадувала попередні лицарські ордени, але мала бути більш інклюзивною для нагородження. Саме під впливом цього ордену було створено багато нагород в країнах Європи. Наприклад, легендарний німецький Залізний хрест, який був першою нагородою за мужність, що вручали незалежно від походження особи.
Але найголовнішим досягненням Наполеона Бонапарта є поширення ідей лібералізму, свободи, націоналізму по Європі. Разом зі штиками французи приносили кінець феодальним пережиткам та закладали основу для модернізації націй. Завдяки Наполеону німці та італійці відчули національне пробудження. Завдяки Бонапарту було закладено основу для “українського П’ємонту”. Поляки зробили ставку на Францію, а українці підтримали Австрію. Саме завдяки цьому союзу, українці змогли розширювати та боротися за свої права у рамках імперії. Наполеон був прихильником єдиної Європи, хоча його концепція не була схожою на ЄС. Бонапарт залишив важливий культурний, військовий, науковий та політичний вплив на історію не тільки Європи, а й всього світу.
