«Якщо ви будете слабкими, вас знищать» — так говорять Китайці. Опіумні війни стали важливою частиною китайського національного міфу. Міфу, який на подальші роки обґрунтував бачення Китаю на себе і на світ навколо. Як казав Тімоті Снайдер, жодна нація не вважає себе винною в політичних помилках. Кожен з них збудований по принципу чудове минуле — прихід ворогів і настання смути — утопія, яку треба збудувати або була збудована.
Саме так його бачать і китайці. Хижацькі європейські імпереалісти, що пожирали Китай із середини, розвалюючи його. Треба бути сильним, наглим, самовпевненим і жорстоким. Інакше таке саме зроблять з тобою.
Ця історія починається із захоплення Індії Британською імперією. Британці починають активніше торгувати з країною вогняного дракона. Цей період припадає на індустріальну революцію у самій імперії.
Важливим елементом цієї торгівлі став чай і Китай був готовим щедро експортувати цю ароматну рослину, з якої виходив смачний напій. За цей період споживання чаю в країні, над якою не сідає сонце, зросло більше ніж у 200 разів, до 18 тисяч тон на рік.
Підприємці тих часів давали своїм робітникам чайні пакетики, замінивши таким чином пиво, яке виконувало роль напою пролетаріату до того моменту. Таким чином Британці почали активно пити чай. І готові були його імпортувати. От тільки но Китай не хотів імпортувати натомість.
Монополію на імпорт чаю мала Ост-Індійська компанія, яка пролобіювала закони, які встановлювали торгівлю з Китаєм і заважали контрабанді з Голандії. Пролобіювала вона собі іще одну монополію. На закупівлю опіуму в Бенгалії. Його нелагально експортували в Китай.
Китай був досить закритою країною для торгівлі. Торгувати можна було лишень через єдиний порт в Гуанчжоу, для отримання права на торгівлю треба було отримати спеціальний дозвіл, а платити за товари можна було тільки сріблом. І це не спиняло британців — так вони хотіли купити чаю. Хіба ще в Китаї цінувалося італійське скло, а на півночі були готові продавати товари за сибірське хутро.
Британія потребувала цього срібла, це був справжній виклик для Ост-Індійської компанії, і вона знайшла спосіб, як це срібло отримати. Опіум.
Розповсюдження опіуму в Китаї люблять зображувати, як односторонній процес, де західні колоніалісти цілеспрямовано перетворювали Китайський народ на аморфну масу, нездатну чинити опір, перетворюючи їх на рабів. Такого наративу дотримується Китай, його підтримують ще багато хто.
От тільки-но варто зазначити, що так само британці труїли і себе. Тоді опій був поширений в Британії, як панацея від усіх хвороб. Його можна було знайти в будь-якій аптечці. Це був рівно такий самий бич британського суспільства, хіба що в менших масштабах: він дурманив пролетаріат, і зводив з розуму еліту, яка іноді щеголяла залежністю, що за їхніми словами, тягнеться з дитинства. Дійсно, споживання опіуму з 1822-го по 1880-й зросло з 347 тон до 6500. Однак там, де пропозиція, там і попит. Опіум не був чужерідним для Китаю.
Дуже цікавою книгою на цю тему є робота Ларса Пітера Ламана, Френка Дікеттера та Чжоу Сюна. Вони аналізують соціальні і культурні аспекти опіумної лихоманки. Вони, спираючись на велику кількість джерел, проаналізували, а яке місце опій взагалі займав в Китайському суспільстві.
Опіум в Китаї високо цінувався вже досить давно. Опіум готувався і цінувався серед соціальних еліт, використовувався у релігійних обрядах і медицині. Поява Британців зробила опіум хіба доступніше та популярніше, тим самим оголивши проблеми китайського суспільства.
Попри сьогоденні уявлення, в Китаї була досить розвинена культура споживання. Випадки, коли люди не знали міри, хоча і ставалися, та не частіше, ніж у випадку із алкоголем. Тим не менш, поширення опію дійсно відіграло роль у реагуванні на нього. Мала місце потужна культура споживання, де велике значення визначало саме почуття міри.
Китайці надавали перевагу тим сортам, які мали невеликий вміст морфію. Найбільш популярним способом споживання опію було куріння, в результаті якого втрачалося від 80% до 90% діючої речовини.
Однією із причин такого поширення опію в Китаї було те, що самі китайці розглядали його, як альтернативу тютюну,є — найпопулярнішого дурману, на відміну від Європи, де домінував алкоголь. І саме так його і сприймали.
Заборони ж зробили опій менш доступним і активне поширення стали набирати напівсинтетичні менш якісні препарати, в першу чергу героїн, що дійсно було великою проблемою.
Заборони зруйнували і культуру споживання, традиційні способи куріння були зруйновані. Старі топорні інститути дуже часто обростають пом'якшеннями, і коли ви знищуєте інститут, а він знову відновлюється, зазвичай цих пом'якшень не лишається.
Китайці придумали багато способів, як зробити споживання більш відповідальним. Це і відбір культур, і колективне куріння, і змішування з тютюном, і все це було зруйновано заборонами.
В Китайському суспільстві сталася моральна паніка. Вона наклалася і на перегляд ставлення до наркотиків у Європейських суспільствах завдяки місіонерам. Міф роздмухувався задля мобілізації населення.
Вольфганг Шивельбуш в книзі «Смаки Раю» наводить цитату місіонера:
Великі китайські торгівельні доми завжди мають напоготові опій для своїх ділових партнерів, найкращі лікарі очікують, що під час відвідин хворого, їх запросять на люльку опію. І реагують досі негативно, якщо таке запрошення не лунає.
В нещодавньому довгочиті я писав, яка проблема виникає із легалайзом. Моральна паніка. Бувши привілеєм Китайських еліт, масова популяризація опію призвела до зростання інклюзії суспільства. Традиційно жорстко ієрархієзоване китайське суспільство, із жорсткою владою не могло пробачити таку форму інклюїзації. Саме це стало головною причиною поширення ідей про моральний розклад.
Після ганебної поразки в опіумних війнах тогочасна моральна паніка перетворилася на довготривалий національний міф, на важливу частина сучасного китайського наративу, яка дуже сильно вплинула на його світосприйняття.
Британії були потрібні гроші. Гроші, щоб оплачувати свою залежність, на яку її підсадив Китай. Дарма, що не наркотичну.
Міф про чортових імперіалістів, які зводять з розуму цілий народ, ламають їх, відправляючи у світ мрій замість реальності, достобіса красивий. Притча, яка пояснює нащо Китаю вельми сильна держава, яка триматиме в міцному кулаці і свій народ, і решту світу. Притча про те, що буде, якщо Китай дасть слабину.
І от вже більше 250 років Китай вірно слідує свому заповіту.
