Пам'ятаю, як я в дитинстві намагався раніше прокинутися, щоби подивитися мультики по телевізору.
Тепер це повторюється.
Тільки мультики інші. І телевізора немає.
Я бачу сни. Точніше, можу їх пам'ятати, коли прокинусь.
Бо інтервал між тим, коли я їх бачу й коли прокидаюся, невеликий. Не встигають вивітритися з голови, як у дні моїх прокидань близько полудня.
Цікаво. По уявному телевізору транслюють картинки на основі моїх переживань за минулий день і все попереднє життя, хочеш побачити — встигни їх подивитися десь до 8:30. Єдина умова — треба потім одразу прокинутися. Інакше забудеш все, що побачив. А отже, рахуй, проґавиш...
Я записую сни, щоби краще їх зафіксувати. Але ніяк не аналізую і не інтерпретую. Для мене сни — чергове видовище типу серіалів. Створене чатом GPT мого мозку. Джерело вражень. Переважно зі мною в головній ролі.
Нещодавно снилося, як я літаю. Я кудись запізнювався, автобусу не було, і тоді я вирішив добиратися власним ходом. Спробував відштовхнутися від землі й махати руками. Вийшло. Піднявся над містом. Захват упереміж зі страхом — що впаду.
Сни можуть наштовхнути на думки, фантазії. А вони своєю чергою — на дії. Корисно.
Під час сну мозок каталогізує враження прожитого дня. Готується такий собі бульйон нашого відновлення... І сни — піна на ньому.
Я кажу собі так: ти можеш бути скільки завгодно «совою», але вранці, будь ласка, прокидайся не пізніше 9-ї. І тоді подивимося, як тобі ввечері знову захочеться бути «совою».
Дивно. Є різні класи сну, як місця в «Інтерсіті». Пізно лягати й пізно прокидатися — найдешевша подорож у країну снів. Приїдеш, як і всі, але із зім'ятими боками. Пізно лягати й рано прокидатися — трохи кращий рівень, та будеш «клювати» носом удень. Лягти не пізно й рано прокинутися — преміумспосіб мандрівки в ніч.
Кінцева ціль однакова, але час на подорож, таке відчуття, різний. І ефект від зустрічі з місцем прибуття у всіх інший.
Важливо, щоби сон був не стільки довгий, скільки якісний.
Чим раніше ляжеш і, відповідно, раніше прокинешся, тим корисніший і дієвіший сон... Дідько, ось я і став проповідником здорового способу життя!..
Це мені прокляття за попередній спосіб існування... Прокляття і благословення... Щось занадто часто в останніх моїх текстах з'являється слово «прокляття» — як «каяття» в віршах поетів-аматорів...
Нещодавно натрапив на фразу: «Що змушує вас вранці не вставати, а зіскакувати з ліжка? І коли таке було востаннє?..». Хороше запитання... Задумався.
Раніше мене змушував зіскакувати з ліжка переповнений за ніч і пів дня січовий міхур...
А тепер — щоденник снів, куди я, ледь прокинувшись, хочу записати свої сни, щоби чіткіше їх побачити...
У снах я часто зустрічаюсь із батьками. Де б ми ще побачились?..
Звучить дивно, але тепер те, що надихає мене прокидатися вранці — самі ранки. Ранки на тілі мого попереднього життя... Які загоюються і роблять мене сильнішим.
Вранці час іде по-особливому. Тече. На тета-хвилях. Наче у півсні. Приємно думати, згадувати, фантазувати.
Найбільше задоволення — посидіти в ліжку годинку. Написати щоденник, віддатися теплим тета-хвилям фантастичної реальності... Головне — не дати собі заснути знову. Поставити подушку вертикально, сидіти в ліжку. Спочатку буде здаватися, що ти не виспався, тіло позіхатиме, але це мине.
Ну, а потім я коригую книгу. Не свою, працюю фрилансером у видавництві. Нарешті мені не треба ходити на роботу. Робота сама прийшла до мене. Дивиться з ноута, запрошує повсякчас до себе. Дуже ревниво ставиться до всього, що я роблю, окрім неї. Змушує почувати провину, коли я не з нею.
Усі мої думки лише про неї. Метелики в животі — від хвилювання, що не встигну до крайдати. Блиск в очах — очі пересихають від довгого контакту з монітором. Це любов.
