Моє Ім`я та прізвище Ігор Зіньчук, народився 9 квітня 1984 року у Львові. Все життя пересуваюся в інвалідному кріслі колісному, оскільки маю інвалідність 1-ої групи, порушення опорно –рухового апарату. Завдяки підтримці батьків, брата, найрідніших людей, здобув вищу філологічну освіту, у 2007 році закінчив факультет іноземних мов ЛНУ Ім. Івана Франка, спеціальність «Англійська мова та література». Пишу статті для сайтів, контент для сайтів українською та англійською мовами.
А ще мені дуже подобається читати та аналізувати сучасну українську та світову літературу, є автором книжкових оглядів на сайтах: »Буквоїд» (м. Київ); «Друг читача» (м. Київ), «Читай.ua» (м. Вінниця) та інших.
Для мене читання книг завжди було, є і буде улюбленою справою, що тепер стала частиною професійної діяльності. Читання книг це не лише отримання нових знань для розширення кругозору та професійного зростання, а й найкращий спосіб відновлення емоційно –психологічної рівноваги в час війни та життєвих труднощів. Читання книги завжди дає мені змогу заспокоїтися. Читати – як дихати!
Кожна книга це – розмова з цікавими людьми минулого або сьогодення, це наче уявна мандрівка в інший світ, який мені так цікаво аналізувати та відкривати для себе. Читання художніх книг завжди було для мене одним із способів подолання стресу, «вижити» психологічно у складних життєвих ситуаціях...
Найголовніша мета, коли пишу відгук, рецензію, огляд на прочитану книгу української сучасної та\або світової літератури – привернути увагу читачів до книги та творчості письменника\ письменниці, спонукати, щоб читачі зацікавилися книгою, захотіли її прочитати та зробити власні висновки з прочитаного тексту.
Дякую усім багатьом шановним письменникам, письменницям, викладчам, модераторам онлайн дискусій на які маю честь і приєммність бути запрощеним, видавцям, редакторам сайтів, з якими співпрацював та співпрацюю, як автор книжкових оглядів та статей.
Думаю, що зараз популяризація книги рідною українською мовою надзвичайно важлива, тому що про звитяжну, героїчну боротьбу нашого народу мають знати, а головне розуміти більше та глибше у світі.
Читаймо більше рідною мовою, обговорюймо прочитані книги, заохочуймо дітей до читання, бо книга здатна відкрити нові світи, формувати світогляд, національну ідентичність, мотивувати, але читання це – завжди «співтворчість» автора книги та її читача.
В майбутньому планую продовжувати вивчення інозмних мов, тому що це теж важлива складова моєї професії, завжди прагну ще краще володіти англійською, польською, французькою, можливо, естонською, іншими мовами. Знання мов інших народів необхідне, щоб мати змогу розповідати про Україну, наших героїчних захисників, їхні подвиги, історії їх життя іншими мовами, щоб причини боротьби українського народу за свободу розуміли глибше у всьому світі.
Впевнений, що в майбутньому Україна стане повноправним членом ЄС,тому знання іноземних мов важливе для порозуміння та розширення професійних можливостей для кожної людини, незалежно від її стану здоров`я чи фізичних можливостей.
Найчастіше стикаються з проблемами доступності інфраструктури. Наприклад, складно потрапити до приміщення банку, тому що немає обладнаного пандусу, в укриття під час «повітряних тривог» взагалі неможливо спускатися в інвалідному кріслі, але такі реалії, тим паче, я по життю потребую постійної сторонньої допомоги.
Найбільша моя мрія – щоб в Україні настав мир, завершилася війна, перестали гинути люди, ні в чому невинні маленькі діти, немовлята, життя яких, обірвалося внаслідок жахливих атак російських військ.
Хотів би поїхати за межі України з метою лікування, реабілітації, шансу на покращення свого здоров`я або відпочинку, але лише за умови, що я знатиму, коли саме повернуся додому в Україну.
Не залишав межі рідного Львова з часу повномасштабного вторгнення росії в Україну, тому що не зможу спокійно перебувати десь в іншій країні, далеко від рідного дому впродовж невизначеного періоду, поки в Україні триває лихоліття війни.
Вважаю, що кожен має право зробити свій власний вибір в цей непростий час, який переживаємо всі ми зараз, нікого не засуджую і не спонукаю, лише сподіваюся на розуміння.
Завдяки тому, що мама навчила мене ніколи не здаватися перед труднощами, тато - вірити у власні сили та можливості, а брат та його сім`я завжди є надійною підтримкою впродовж всього мого життя, кожну хвилину в буквальному сенсі слова, я маю надію на новий день.
В особливо важкі хвилини мені допомагає молитва на вервиці та виконання фізичних вправ, на тому мінімальному рівні, який дозволяють мої фізичні можливості.
Завжди в моєму серці та незабутніх спогадах залишається друзі, що зараз перебувають не в Україні. Подорожі в інші країни та по Україні, які вдалося здійснити з друзями та волонтерами громадської організації «Відкриті серця» по Україні до повномасштабного вторгнення рф, мали надзвичайно позитивний вплив на моє формування та становлення, як особистості, це були незабутні моменти життя... Вірю, що далі буде...
З вдячністю в серці за кожну хвилину захисту мужності, жертовності усім воїнам Сил оборони України, хто зараз на лінії фронту, вірою у наш народ, Україну та перемогу добра над злом, а світла над темрявою.
Дякую Група активної реабілітації, Ліга сильних, за можливість долучитися до цієї ініціативи, бути почутим, я ж залишаюся відкритим до діалогу і подальшої співпраці.
На світлині я з нашими з братом батьками і жодними словами не передати мою вдячність за підтримку, любов, наснагу яку вони дарують щодня.
Примітка: Текст написано 6.03.2024
