Раз мене не відпускає читання інтерв’ю Роберта Блоха, користуватимусь цим по-максимуму.
Ми вже розмовляли про те, чому Мері було вбито саме ножем та з якої причини обезголовлення є таким частим явищем у книжках Блоха. Та настав час розкривати найголовнішу інтригу — чи справді «Психо» та персонаж Нормана Бейтса були натхнені Едом Ґейном та його злочинами?
Хто не в курсі, Ед Ґейн — американський викрадач тіл та вбивця. На рахунку чоловіка було кілька доведених убивств, однак шокував він світ дечим іншим — його дім був справжньою коморою, наповненою рештками мертвих людських тіл, які він викопував із могил і приносив до себе додому. Збігів із Норманом уже не те, щоб багато, якщо не зважати на те, що обоє вбивали людей. Але що про це казав сам Блох?
Спойлер: Роберт на друзки розбиває міф, який медіа підтримують уже роками.
«По-перше, я нічого не знав про всі ці речі, коли писав "Психо". Я абсолютно не базував Нормана Бейтса на Едові Ґейні, а лишень користувався низкою подібних обставин: будь-хто міг жити у маленькому містечку, де всі сують носа не до свого проса, і скоювати серію вбивств без жодних підозр. Але людям таке не подобається, бо їм хочеться вірити у легенду. Якщо ж докопуватись до суті, Ед Ґейн мотелем не володів. Не вбивав нікого у душі. Не зберіг собі тіло своєї матері. Нічого з цього Едом Ґейном не було зроблено».
Крім того, згідно зі слів Блоха, тогочасні газети через цензуру уникали описів злодіянь Ґейна. Жорстока правда викрилась суспільству лишень за деякий час.
Та ця легенда, здається, не перестане жити ніколи. Блох ділився історією, як його покликали на інтерв’ю про «Психо». Головним запитанням, яке тривожило інтерв’юерів, було чи все ж створювався Норман під впливом від особистості Еда Ґейна. Роберт усе продовжував товкмачити їм, що ні, від чого вони ставали «усе сумніші й сумніші».
Як виявилося, інтерв’юери працювали над передачею The Inside Story: The Truth About the Ed Gein Murders! На превелике розчарування Блоха, його коментар не додали — слова письменника не вписувалися у легенду про вплив на нього Ґейна, який придумали шоуранери.
Та у Роберта, між іншим, усе ж є твір про Еда у доробку, однак не художній. У 1962 році вийшло його есе The Shambles of Ed Gein, у якому він розповідає про злодіяння убивці. У ньому він зізнається, що для «Психо» надихався подібними обставинами, але аж ніяк не самим Едом, а ще проводить паралелі з твором Говарда Філіпса Лавкрафта «Картина в домі» — історією, де пересічний мандрівник потрапляє до занедбаного будинку в глушині, що належить господареві з туманним минулим…
