Розділ 1 Угода
Не певен, як це трапилось. Я сиджу за столом зі своїм другом, а навпроти нас покурюючи сигару собі ніжиться місцевий бандюк. Ще не так давно, в університеті познайомився з Леонідом. Хороший хлопець, скромний, але цілеспрямований. Невеликі окуляри, що він носить додають йому певної аристократичної впевненості. Якщо коротко то ми мали стати археологами, яке якось не склалось. Постійні проблеми із фінансуванням і конфлікти з колегами майже викинули нас із цієї галузі. Отож, знайшовши деяку згадку про останній спочинок експедиції Птушкіна, дружбан переконав піти в абанк. Нашкребти грошей на аванс і постати перед людьми з якими краще не зв'язуватись. І от сидимо ми і нервово перезираємось. Леонід у підносі на якому стоси грошей притиснуті камінням передає людині зліва. Місцева традиція це, чи просто обережність бо надворі сонячно і вітряно, так і не зрозумів. Бос дивиться на нас, а тоді каже: "Дуже добре... Але тепер потрібно кинути жереб".
Ми перепитуємо, але він вже витягнув монетку. Підкитдує її і вона із тихим дзвоном падає на стіл.
-"Два вентиляційні отвори,- далі доває- три смерті".
Ми не можемо второпати, дивлячись на монетку, яка падає на стіл знову і знову.
-"Один зрадник... одне велике відкриття".
Мовчимо далі.
-"Бачте, я трохи вмію, в гадання. Це не те щоб щось особливе, зате мене ще не підводило. Отож згода, моя команда, ваші відкриття".
Розділ 2 Команда
Наша команда виявилась дуже строкатою, навіть не так, наша команда це суміш яку не захоче пити, нать дуже спрагля людина. Окрім мене і Леоніда долучився нісцевий в'язень засуджений на довічне і його наглядач. Як зрозумів, кілька хабарів і експедиція частина якоїсь державної програми. Той полісмен був стереопипним беземоційним роботом, що робив лише те що, було запрограмовано у його статуті і вказівках керівництва. В'язень, цей чоловік №2241 виглядав, як з фільму жахів, закований у ланцюги з ніг до голови. Носив комбіненон і зиркав навсібіч напівбожевільним поглядом. Довге волосся трохи приховувало погляд, що провукувало сироти у мене іще більше. З нами також була дівчина до якої я чомусь відчував незбагненний любовний інтерес. Руда, струнка і найнеочікуваніше сліпа. Коли вона говорить, ніби не до тебе, а до того, що у тебе всередині, цікава штука, бентежно та мені подобається. Їі звати Даринаі так, ми знайомі. Вона за психолога. І остання членкиня нашої шизоїдної компанії це Діана, людина яку мені хочеться якнайшвидше здихатись. Вона помічниця нашого кримінального друга. Висока, міцна з довної косою і не менш довгими ножами.
Розділ 3 Коридори
Ми спустились у коридори. Це саме так, як звучить. Довгі прямокутні вузькі ківнати обставлені, як у музеї. Вони пронизували собою, геть усе під містом. Різні старовинні речі, вивіски що вказують нам шлях. Спершу ми ішли по карті, яку люб'язно залишили зниклі попередники. Далі почалися розгалуження, сповільнення було очікуваним, але щоб так сильно... Я із, "ну так вже випадково сталося" Дариною попрямували разом в один із проходів. Вона поволі водила рукою по стіні щоб тримати курс. Був день тунель виходив у велику залу замку, світло пробивалось всередину. Ми говорили, трішки вдалось посміятись. Здається усе добре, у моменті коли вона підійшла ближче, щоб краще чути. Її талія притулилася до мене і я її поцілував. Не відсахнувшись, і з посмішкою моя напарниця намацала моє обличчя. Її вуста торкнулись моїх, спершу м'яко, оборежно і дуже ніжно, а потім міцніше і більш пристрасно. Я відчув її пульс, її прискорене серцебиття. Краще притулившись один до одного, знайшовши вінтажне ліжко, чи то диван хотілось продовжити наше, таке приємне заняття. .... Почулися крики... І на жаль, не від нас, а з місця звідки прийшли. Тіло було повністю закривавлене і не піддалося б індентифікації, якби не форма. Це був коп. Звісно біля нього було не було ключів, але лежали ланцюги. Не треба бути детективом, щоб скласти 2+2. Леонід був збоку, ошелешений і ледве говорив. Трохи заспокоївшись, пояснив, що №2241, коли йому знімали ланцюги, щоб той трохи попрацював, напав на жертву. Забив ланцюгами до втрати пульсу і ними ж, задушив. Тепер він десь у вентиляції. Бляха. І у нього пістолет. А у нас, ха, у нас ножі.
Розділ 4 №2241
От і чому я на це зголосився? Було вирішено, що треба сходити на розвідку і з'ясувати, чи №2241 утік, чи вирішив з нами поквитатись. Вгадайте, хто зірвав джекпот? Ну і як я маю це з'ясувати? Чорт. Леонід, Дарина і Діана чекали мене у якійсь бенкетній залі. У неї був лише один вхід, а вентиляція надто мала, щоб там могло щось протиснутись. "Безпечне місце". Отже лізу і бачу попереду вихід у кабінет. Обережно спускаюся. Чую шум і... Удар. Темрява. Чиню шалений опір. Іще удар. Втрачаю свідомість. Іще удар. Темрява... Приходжу до тями на операційному столі. Прив'язаний. Безпорадний. Я кричу та у роті кляп. Коли бачу перед собою №2241. Він мені усміхається, я б сказав дуже навіть доброзичниво якби не ситуація. розкладає переді мною інструменти. Кров стигне у жилах, коли я бачу у нього якийсь шприц.
"Спокійно це лише заспокійливе, у нас немає знеболювального".
Ну дякую, я одразу спокійний, а я то думав!!! Набіса, тобі узагалі це робити?! Він наче розуміючи мій стогін через шмату, каже: "Потрібно тебе прооперувати") Я пручаюся, але кінцівки зафіксовані добре, дуже швидко відчуваю як рідина зі шприца потрапляє в організм. ЦЕ!!! Це!! Це дуже погано. Заспокоююсь, бачу, що він робить. Бере, фіксує мені голову, і бере довжилезний пинцет. Мені страшно принаймні так гадаю. Цую крики, але не свої, вони ідуть звідкись із далеку. Але дармая відволікся, бо цей вилупок забрав шмату, але натомість засунув клякий пинцет у мій ніс. Він хоче дістатись нозку? Я не знаю, але це боляче, жахливо моляче. Це триває довго, довге і мерзенне відчуття безпорадності. А потім щось неначе рветься, він повільно витягує щось. Він витягує щось з мого носа. Коли мій ніс звільнився №2241 показує мені черва. Довгого, слизького, напівпрозорого.
"Ну от і все. Бачиш, нічого страшного".
Я завмираю, намагаючись осягнути ситуацію.
"Я його сам знищу, чи залишити тобі?": з гумором відповідаю в'язень.
"Мене звати Іван, приємно познайомитись".
Розділ 5 Діана
Коли ми дістались тої їдальні, там застали лише Діану. Тобто у цієї істоти ще були певні риси за якими можна було це зрозуміти. Плоть розбухла, її постать стала більшою, руки покрилися якимись наростами. І одній руці вона тримала свій ніж. Друга рука була ж, якась деформована. Яке чудо подумав я, що у нас є пістолет та коли кулі скінчились, а Діана сунула до нас і далі у нас з'явились проблеми. Втеча здавалась розумним рішенням. Ми швидко завалили вихід кількома шафами. З того боку настала тиша... Стало дуже не пособі.... А далі наша барикада розтанула на очах. У ту мить ніж пролетів за пів сантиметра від моєї голови. Уламки привалили Івана, його вже схопили. Він іще пручався. Я маю бігти, та чомусь я побіг не у ту сторону у яку очікував. Схопивши ніж щосили увігнав його там де мали бути її очі. Розлилось усе кривавив ревом. Нас обох відкинуло і ми завалились у якісь ящики з палицями. Діанка схоже трохи осліпла. Я судомно перебирав варіанти, аж тут напацав одну із палиць що впала. Це був старий зношений заіржавілий спис. Перезирнувшись ми взяли декілька, далі закріпили їх під кутом і щосили заволали. На наше полегшення, а може і не зомсім до нас, чи краще буде сказати, на нас бігла велетенська туша. Відскочивши убік ми бачили, як вона на повній швидковті вганяється в ці штирі. Не садист, але я відчув велике задоволення бачучи як її тіло продірявлюється у багатьох місцях і більше не ворушиться.
Розділ 6 Ціль
Іван пояснив мені, що нас усіх хтось заразив цими червами, уві сні, але у ту ніч його проігнорувала. "Не знаю, це через те, що я був закутий і з самого початку розглядався як розхідний матеріал, чи може червів на всіх не вистачило, біс із ним". Поліцейського він убив, коли у того був якийсь неконтрольований приступ агресії. Не знаю, чи вірити, але зараз він мій единий союзник. Я та "нівідомо за що засудений психопат" Іван друзі назавжди! Ми мали знайти Леоніда та Дарину. Або щоб переконатись, що вони мертві, або щоб врятувати, або щоб вони відповіли за те що зробили. Я вже не знав кому вірити. У них має бути перепустка назовні, без неї двері на вихід, які розкидані то там то тут, просто не відчиняться. Це давало нам мотивацію не збавляти темпу. Леонід стояв над непритомною подругою, коли ми їх застали. Він вже почав перетворюватись. На щастя, цього разу ми були краше підготовані, і дуже швидко у його голові з'явилася ще онна дірка. Довго плакав, розуміння з'явилося вже потім. Та найгірше попереду. Креба було прооперувати Дарину. Назовні вести її не варіант, нам не повірять. Та й чи вона схоче добровільно пройти процедуру ой, як не факт. Вона оклигала на землі зв'язаною, коли ми намагались усе пояснити, почала просто кричати і кликати на поміч. Я її заспокоював, але безрезультатно. Уколовши їй якісь наркотики, не хочу знати, що там Іван знайшов ми взялись до роботи....
Розділ 7 Фінал
Дарина померла... Не знаю, це сталося від больового шоку, чи від того що ми їй укололи, чи від усього разом. Ми мовчки поклали її тіло і рушили до виходу, до біса. Я не знаю, що мені робити, мабуть стану утікачем, не зможу пояснити усього що трапилося. Ми і Іваном знайшли двері які вели, чорт зна куди, приклали перепустку і вийшли назовні.
