На 2014й рік, 13 з 21 найбільших інтернет компанії, а якщо виключити Китай із списку подібних, із причини того, що за виключенням TikTok`a та Aliexpress, орієнтовані виключно на китайського споживачі, 13 із 16 знаходяться в США. Twitter, Google, Amazon, Netflix, eBay, Facebook, уявити життя без них сьогодні просто неможливо. І всі вони з’явилися саме там.
І от питання, звідки береться це відставання Європи? Так, можна говорити про те, що США взагалі є країною із потужною економікою, але ЄС має економіку не менше, а за населенням і більшу. Так, в США розташовані Гарвард, МІТ, які є батьківщиною багатьох технологій, в той час, як в ЄС є теж немало потужних вишів. В кінці-кінців Європа генерує теж немало інновацій, але чому США створюють належать більшість соціальних майданчиків, на яких ми говоримо?
Конгрес не має права видавати закони щодо впровадження будь-якої релігії чи заборони вільно сповідувати її, а також не має права видавати закони, що обмежують свободу слова, друку і права народу мирно збиратися і звертатися до уряду з проханням усунути якусь кривду.
«Європу створила історія, а Америку філософія» – так колись казала Маргарет Тетчер. Поняття свободи слова в обох регіонах сприймалося і регулювалося по різному. Ці концепції свого часу сформулював Ісаія Берлін. Існує концепція позитивна і негативна. Негативна свобода слова це свобода від обмежень з боку тих чи інших інституцій, тобто, якщо уряд чи якась дуже впливова організація має змогу тим чи іншим способом впливати на те, що говорить людина, то це є обмеженням свободи. Позитивна ж свобода слова говорить про чинники, які впливають на те, і в такому разі уряд чи впливова організація можуть і мають забезпечувати рамки свободи слова, аби не дати цім чинникам впливати, в тому числі і від самого уряди чи організації.
Українське право в цьому плані більше похоже на класичне європейське. Якщо американський закон чітко перераховує, що уряд робити не має право, то в українській конституції мова йде про заборону цензури, але що таке цензура, її визначення віддається на відкуп законам і підзаконним актам. Водночас цей закон розповсюджується на всіх громадян. Проявляти цензуру немає ніхто.
В США ж цей закон стосується виключно влади, це уряд не має права регулювати питання, що є цензурою, а що не є, натомість всі окрім уряду, можуть самі застосувати правила, які її визначають.
Тож коли США ратифікували конвенцію про громадянські права, було чітко оговорено, що все це не виллється в окремі закони про обмеження хейтспічу. Уряд просто не мав на це право. В той час, як в ЄС просто змінили трактування того, що ж таке цензура.
Батьки-засновники прийняли саме негативний концепт свободи, аби не дати тій чи іншій групі, яка на даний момент знаходиться при владі, встановлювати, що говорити допустимо, а що ні.
Як я вже казав, уряду забороняється встановлювати закони. які обмежують свободу слова народу, але самому народу, цього не забороняє. Перша поправка так само не стосується питання в якому вигляді її подавати. Так, під заборону не можуть потрапити образи, але можуть потрапити порнографічні матеріали, зображення насильства, наклепи, а також ложна тривога. Виходячи так само із негативного підхода, свобода слова не може стати елементом примусу, наприклад наклеп або ложна тривога, примушує людей вчиняти, так, якби вони самі б не вчинили, а масова демонстрація порнографії та сцени насильства, заборонялися із причини заборони примушувати людей дивитися неприємні речі, супроти їх волі. Так, американська конституція не забороняє, як такий позитивістський підхід, але сам уряд в цьому плані пропонує виключно негативні механізми.
14 грудня 1959го року Верховний Суд США ухвалив дуже важливий прецедент. Суд визнав невинним крамаря, в магазині якого була знайдена книга із зображенням відвертої гомосексуальної сцени.
Тоді суд постановив, що в іншому випадку крамниці будуть продавати виключно перевірені ними ж книгами, таким чином виставляючи на продажу тільки ті, які їм самим сподобалися, що як раз і протирічить свободі друку. Це називається імунітет дистриб'ютора.
На зорі інтернету, коли пошукові системи знаходилися тільки на початку свого зародження, люди в основному користувалися форумами, розсилками, і іншими сервісами, які їм пропонували провайдери. America Online, Prodigy, CompuServ були найбільшими компаніями, які пропонували такий сервіс.
Різні компанії проводили модерацію на свій розгляд. В цей період не було особливого регулювання інтернету. В ті давні часи, якщо ви напишете коментар, який по якійсь з причин не сподобається позивачу, він міг подати до суду на компанію.
Тоді з’явилося два нових прециденти. Один був відносно компанії CompuServ. Так як останній не модерував свій майданчик, то суд скористався дистриб'юторський імунітетом. Компанія не могла перевірити усі записи на форумі, рівно так само, як книжник усі книжки.
А от Prodigy, у якої на сервісах був банхамер суд виніс абсолютно інше рішення. Компанія була звинувачена в тому, що вона якраз несе відповідальність за власну політику модерацію, так як могла знати, що у неї на форумі.
Виходить, що ініціатива наказуєма, а модерація, можливо і потрібна, однак ризикована.
Як регулювати інтернет? Провайдер це видавець чи дистриб’ютор? Це у нас на це питання відповіддю було "ніяк", який тирнет, тут Криворіжсталь ділять, а в Америці вже розгоралася моральна паніка.
Демократ від Небраски Джим Ексон, якось включив комп’ютер і заліз в інтернет подро… знайшов там порно.
Набуток підв’язали в папочку, принесли в парламент і сказали “Срамота”. Окрім срамоти там були заклики подумати про дітей, а як я неоднократно казав, діти в політиці, це такий прийом, яким можна заборонити все що завгодно. Ексон запропонував за розповсюдження порнографії і іншого непристойного контенту на форумах, де є діти, виносити провайдерам штрафи.
Окрім порнухи провайдер звісно мав регулювати всякі погані заклики, наклепи. Тобто на думку Ексона, в цій колізії, яку утворила судова система, карати CompuServ було не тільки можна, а треба.
Тут в регулюванні інтернета дороги США і ЄС розійшлися. В Америці, чаяннями республіканця Кріса Кокса і демократа Рона Вайдена, в 1995му році, з’явилася відома стаття 230 закону про телекомунікації.
Саме він в першу чергу винен в тому, що твітер міг забанити Трампа, а потім розбанити, а потім, вже під тиском Європи, забанити знов. Володар платформи має законне право проводити політику модерації таку, яку забажає потрібною, і ніхто не може їй завадити.
Сучасна інтернет платформа, це не видавництво і не дистриб’ютер, це площадка, на якій говорять люди, і правильно б було, якби до них застосовувалися ті ж самі правила, що і до звичної свободи слова, і якщо в США, можна законно кричати гомофобні лозунги зі свастикою на перевіс, то логічно б було, якби подібне право поважалося і в мережі. Але на той момент, дати самим корпораціям вирішувати, був найоптимальніший варіант.
Навіть якщо б список регуляція був більш менш адекватному, то ймовірно б він дуже швидко обріс би тим, що туди пропонував поставити Ексон, до того ж і саму цю спробу заборонити порно, Конституційний Суд визнав порушення першої поправки.
Це призводило до того, що іноді судова влада виявлялася безсилою, а деякі випадки були кричущі. Але такий імунітет дозволив доткомам рости і вирости до мегакорпорацій, замість ходити по судах.
Зате таким шляхом пішли в Європі. В смислі, не дозволили маршувати зі свастикою на перевіс по форумах, а навпаки. Застосували всі ці закони, що забороняють фейки і гейтспіч.
Європейське законодавство в питанні регуляції інтернета вар’юється від країни до країни, а так як в більшості держав ЄС Римське Право, то як таких прецедентів не існує.
Але скоріше ЄС обрав все таки сторону Ексона. В Європі відповідальність за контент несе платформа. Європа любить штрафувати майданчики, а також накладати на них ті чи інші санкції. У ЄС діє так зване право на забуття, коли можна запросити у Google, щоб вони прибрали з мережі ту чи іншу інформацію про вас. Звісно те що потрапило в інтернет звідти не зникає, але ускладнити пошук цього можна аж гай шумить.
В 2021му ЄС так опьокся дітьми, що тепер якщо Youtube ставить на відео 18+, то доводити, що ви повнолітній треба усміхаючись з паспортам в вебку. І потрапляє туди не тільки відео з насильством і еротикою, не забуваємо, що модерити Youtube може на власний розсуд. Так, ми живемо в таймлайні, де подивитися відео «Історії без Міфів» про Карабах неповнолітньому складніше ніж порно.
І тут би я мав сказати, свою думку з цього приводу, так як певно вимальовується конкуренція двох підходів до регулювання інтернету, але це явно не так.
Авторитет статті 230 нижче плінтуса, його ненавидять ліві, за те, що корпорати не охоче банять все що, їм хочеться, і ненавидять праві… за те, що корпорати не охоче банять все, що їм хочеться. Сама ж стаття обросла величезною кількістю не дуже красивих кейсів, навіть сам Байден говорив, про необхідність її заміни на Європейський підхід.
Як я казав, конституція США не забороняє позитивістській підхід. Зате позитивістській підхід забороняє підхід США.
Сьогодні ми бачимо не протистояння двох підходів до регуляції, а її гібрід. Потаскати в парламент Цукерберга чи Маска, люблять і в Європі, і в Америці, в рівній мірі. Штрафи і вимоги Європи, відображаються на регуляторних особливостях в Америці. З третього ж боку тиснуть інвестори, які заради безпеки власних інвестицій, вимагають заборонити на youtube’і матюкі.
Сучасний інтернет монополізований американськими компаніями, які виросли в той час, поки в США існувала те, що Крістіан Діппон, дослідження якого я наводив на початку, називали безпечними гаванями. Сьогодні вони можуть собі це дозволити, але саме тому, що їм тоді дали вирости і можна пояснити таке засилля саме американських соцмереж.
Інтернет втонув в політиці, в той час як самі політики дивляться на інтернет косим поглядом, і готовністю розірвати його на шмати.
Ті інститути, які створили інтернет — помирають, а ми прийшли до того, із чого почали. Ми знову стоїми перед вибором між цензурою і повною анархією, коли інтернет платформи завалені порно і спамом.
