Самотність – це слово, яке підсвідомо викликає негативні почуття. Те, що викликає страх. Те, що може призвести до відчаю. Правда в тому, що самотність просто може настати. Ті, хто нас люблять, можуть піти із нашого життя, або ще гірше, ті, кого ми любимо, можуть полишити нас. І це абсолютно зрозумілі обставини, які можуть збити із ніг кожного. До них неможливо підготуватись, їх складно прийняти. Їх можна тільки пережити із часом.
Та частіше причинами самотності є зовсім інше.
Цей текст є моєю власною рефлексією на тему самотності. Я намагаюсь прийняти свою певну ізольованість, як наслідок раніше прийнятих рішень, а також теперішнього бажання нічого із цим не робити. Та я не хочу здаватись. І ця боротьба є непростою для мене. Важливо вміти жити із собою наодинці, але важливіше вміти виходити зі стану самотності.
Причина перша – Суспільство
Ви можете робити все що завгодно, щоб стати частиною суспільства, та воно все ще може вас відштовхувати чи зневажати. Воно може вас не помічати, або ж змушувати лишатись вдома. Суспільство має власні правила та не готове змінювати їх заради вас, адже ваша присутність може потіснити вже тих, хто мають успіх у цьому вже сталому суспільстві.
Вас можуть не приймати не через те, що ви у чомусь винні, але через те, що ви інакші. І ця інакшість рідко повʼязана із власне вашими діями. Найчастіше причиною виступає будь-що, але не ваші вчинки: гендер, вік, колір шкіри, вади здоровʼя тощо.
Вам залишається тільки піддатись правилам, бо створити свої – задача надскладна. Чи кожному вдається обʼєднати навколо себе критичну масу однодумців, щоб похитнути сталий устрій? А ви уявляєте, скільки людей буде противитись вашим уявленням про світ? Не кожен із нас настільки сміливий і витривалий, щоб протистояти цим викликам, та принаймні кожен може спробувати віднайти підходяще для себе середовище. А без середовища людина стає апатридом, безкорисним для суспільства, від яких суспільство зазвичай самоочищується.
Через цей страх неприйняття, люди живуть два житті. Вони надягають маску, яка відповідає навколишнім вимогам. Тому і трапляються випадки, до прикладу, коли люди у стосунках почуваються самотньо, що невідворотньо призводить до вигорання, коли дії та вчинки не відповідають внутрішнім переконанням.
Причина друга – Успіх
Кожен із нас хоч б раз у житті прагнув досягти чогось. Поставити ціль, сформувати план, і, найголовніше, виконати його. Хтось ставив неможливу ціль і провалювався, чийсь план виявився наївним та не витримав тиску життєвих обставин, а хтось не отримав того щастя від виконаних цілей, задля якого були здійснені всі ці страждання. У будь-якому із цих випадків, ми зазнаємо поразки. І прийняття цих поразок, разом із переосмисленням і формуванням нових цілей вимагатиме хоча б мінімального перебування один на один із собою.
Ми обираємо самотність, щоб зрозуміти, задля чого ми хочемо існувати далі. Ми так само змушені обирати самотність, щоб досягати поставлених цілей. Це і є та самопожертва, необхідна для успіху. Ми частіше кажемо “ні” на заклики наших друзів зустрітись. Ми рідше ділимось власними почуттями, поки працюємо над собою. Ми зменшуємо потребу у спілкуванні. Ми задовольняємось тим, що інші нас не розуміють. Ми задовольняємось власним прогресом. У контексті досягнення успіху самотність виступає найкращим товаришем. Я навіть вважаю, що самотність як джерело концентрації у цьому сенсі необхідна. Звісно-що спілкування із іншими людьми неможливо уникнути. Та мова йде не про робочі наради з колегами чи замовлення страви у ресторані.
І якщо успіх до нас таки приходить, він приносить із собою винагороду. Можливо якийсь титул чи засоби для покращення власного комфорту. По дорозі до власних цілей деякі люди відвалюються, зникаючи із нашого життя. І зазвичай це сприймається позитивно. Бо якби вони б дійсно були тими, хто потрібен, вони б зрозуміли нас і лишились би. Та на базі цього успіху приходить і страх. Страх, що хтось забере наш успіх і ми відкотимось до попереднього стану. До успіху у нас не було нічого, а після нього у нас вже є щось, що страшно втратити. Наші дії спрямовуються на утримання цього статусу.
Ми інвестуємо наші досягнення у відстань від інших людей. Здавалось би, самотність має вимірюватись часом.
Коли ти останній раз телефонував батькам?
Як давно ти останній раз ходив на побачення?
Як часто ти бачишся із друзями?
Та насправді, переїжджаючи у більші міста, якнайдалі від місця, де проходило наше дитинство, нам фізично складніше бачитись із батьками та старими друзями. Ми купуємо будинок за містом чи квартиру у багатоповерхівці. У першому випадку ми віддаляємось ще далі від людей, у другому – ми не сприймаємо людей навколо нас, бо ми всього лиш одне маленьке віконце, де ще не вимкнули світло. Ми пересідаємо із публічного транспорту в таксі чи власне авто, замовляємо доставку їжі додому, вітаємо зі святами через соц мережі, працюємо віддалено, навчаємось, граємо, знайомимось онлайн. Все для того, щоб менше перетинатись із реальними людьми.
Звісно, це зручно. Та ця зручність обмежує. Чим ефективніша машина, тим більше вона обмежує унікальність та стиль управління оператора, фактично обмежує свободу. Так оператор далекобійної зброї не відчуває себе винним у фактичних вбивствах, бо він не бачить тих, кому шкодить.
Нових знайомств стає менше. Підтримувати старі знайомстві стає важче. Ми намагаємось замінити людей технологіями, щоб можна було б покластись хоча б на щось у скрутному становищі. Взагалі технології дозволяють зараз робити одній людині те, що раніше потребувало десятки, а то й сотні людей. Що очевидно знижує необхідність кооперації з іншими.
Причина третя – Вибір
Глобальний світ дозволяє дотягнутись до будь-чого чи будь-кого за лічені миті часу. Та ось цього будь-чого занадто багато. Наші пращури мали набагато менше свободи. Принцип, де народився, там і знадобився, працював на повну. Банально раніше люди і не уявляли, що можна поїхати жити в іншу країну чи навіть в інше місто. Але зараз нам треба постійно обирати: де нам жити, ким працювати, на кого вчитись, із ким зустрічатись тощо. Раніше це все обмежувалось географією, релігією, чи культурою. Розуміння того, що можна жити не так, як живуть твої батьки, нізвідки було отримати. За теперішню свободу обирати ми платимо впевненістю: чи правильний вибір ми зробили. А вибір зазвичай неймовірно великий. Тому ми вимушені постійно переживати стрес, через потенційно неправильно зроблений вибір, бо тепер це повністю наша відповідальність. Широкий вибір може діяти по різному:
якщо ми нічого не робимо, то не помиляємось
завжди є щось краще за те, що ми обрали раніше
наш вибір перестає нас задовольняти із часом
Тобто ми або нічого не робимо і лишаємось самотніми, або ми не можемо задовольнитись зробленим вибором, бо десь є ще більш ідеальний варіант. Тому ми повертаємось до самотності й, постійно сумніваючись, шукаємо щось краще, щось нове, щось інакше.
Це безпосередньо впливає на комунікацію із людьми навколо. Це постійно викликає сумніви до особистого щастя. Ми або не ініціюємо спілкування, бо ні до чого хорошого воно скоріш за все не призведе, або не встигаємо навіть втомитись від спілкування з кимось, бо є ще інші, цікавіші та привабливіші люди зі світлин Інстаграму. До того ж соціальні мережі та додатки для знайомств підігрівають вашу невпевненість у виборі, даючи надію, що щось іще краще десь попереду.
Такий стан речей може викликати відчуття загальної приреченності. Особливо це гостро відчувається на порозі розвитку штучного інтелекту і з намірами корпорацій прилаштувати його у кожен аспект нашого життя для власної вигоди. Та, мабуть, останнє, що зможе стати штучним у наступну технологічну еру – це звичайні людські відносини.
Я розумію, що є занадто багато причин лишатись самотнім і набагато менше, щоб тягнутись до інших людей. Та я все ж хочу побажати вам не піддаватись цій суцільній пропаганді та рекламі самотності, не вестись на наміри відвернути вашу увагу від людей навколо.
Я знаю, після днів, місяців чи років самотності, дуже складно починати знову відкриватись чи ризикнути знову привʼязатись до когось. Та спробуйте стати корисним для когось. Повірте, кожна людина має потребу почуватись потрібною. Спробуйте поділитись власними знаннями, ідеями, досвідом чи своєю творчістю. Зараз не треба отримувати дозволу на вираження власної думки на загал. Саме таким чином ви можете дати нагоду іншим людям, яким відгукнулись ваші думки, знайти вас.
Принаймні такий спосіб обираю я. І я радий був поділитись із вами своїми думками.
