В Німеччині провели соцопитування за яким близько 44% українських біженців воліли б залишитися в Німеччині на, принаймні, декілька років після війни, а то і назавжди. Результати соцопитування досить реалістичні. Якщо прочитати далі заголовка, то можна побачити, що не все так погано. Але все це — це все одно не дуже хороша статистика.
Немало біженців бояться повертатися відразу після війни. В першу чергу, цей страх пов'язаний із питанням повернення звичайного життя. Відкритим лишається питання післявоєнної відбудови, наявність роботи, і питання банальної безпеки, бо я нагадую, що близько половину території країни заміновано. Врешті-решт, перемоги ще не сталося, і не дуже зрозуміло, як її буде досягнуто.
В статті написано, що німецький уряд має дати українцям гарантії, що вони зможуть продовжувати жити і після війни. От тільки-но, тут складніше.
Незважаючи на той факт, що Українські біженці сплатили 2 міліарди податків в одній Польщі, і тому, як для Польші, так і для Чехії, біженці виходили в плюс, попри те, що 83% біженців у Нідерландах вже знайшли роботу, а в Балтії вперше з часів незалежності зросло населення, скоріше за все, багато з них будуть повертатися додому.
Це підтверджують і попередній досвід. Тоді Німеччина буквально примусово виселила більшість боснійських біженців. Скоріше за все, аналогічна ситуація буде далеко не тільки в Німеччині. Польща і Чехія вже активно урізають програми підтримки.
Причини тут часто ірраціональні. Біженці — це не мігранти. Біженців дуже складно змусити кудись рухатися, вони часто потерпають психологічно, що заважає інтегруватися, та й у багатьох в Європі досі неприємні спогади про попередні хвилі міграцій з тієї ж Сирії. Часто країни стикаються із браком інфраструктури. Відсутність лікарів, вчителів, місця в школах, житла. А більше за все, відіграє роль звичайна стичка культур і побутова ксенофобія, яка нікуди не дівалася.
Так, в довгостроковій перспективі все це поправимо, просто лобісти і настрої населення, вони, на відміну від цього, тут і зараз.
Варто відзначити, що в Україні завжди були популярні емігрантські настрої. Міграція була справжньою моральною панікою українського суспільства. Попри те, що за статистикою, більше населення Україна втрачала через високу смертність, проблема міграції була завжди нагальною.
Біженці — це не мігранти. Їх головною відмінністю є саме причина переїзду. На відміну від останніх, для біженців переїзд в іншу країну — це вимушений крок, а от з мігрантами все трохи інакше. Але серед них є і ті, хто просто звалив, бо йому підвернулася доля. Ти про це вже мріяв і от, твій шанс на щасливе життя, ще й з біженською допомогою. Я знаю принаймні декількох таких людей.
Еміграція — це про цілеспрямовану міграцію закордон, бо нах Україну, дибільна країна.
І широкі емігрантські настрої насправді є уроборосом, який руйнує країну.
Існує поширенна думка, що міграція позитивно впливає на країну, звідки валять. Звісно, певні в цьому плюси існують.
Скорочення робочої сили підвищує перемовну позицію тих, хто лишився, і таким чином стимулює ріст зарплатні, мігранти приїздять в країну, маючи більше уявлення про те, як має виглядати розвинена країна і що там треба робити.
Останнє твердження взагалі досить суперечливе. В першу чергу, тому що часто привозиться лишень уявлення про інститути, а не те, як вони працюють, і які жорсткості мають. Ви, певно, часто чули ці "а вот в Європі і трава зеленіше, і дороги рівніше, і зарплати вище". Це дійсно правда, просто разом із тим мігранти дуже часто не розуміють, чому так відбувається. В результаті замість того, щоб привозити ідеї, що треба робити, щоб в нас було так само, привозиться Ельдорадо, досягнути яке вкрай складно.
Звісно, дійсно еміграція позитивно впливає на вестернізацію населення, пом’якшує інститут, однак вона не настільки все таки глибока, як потрібно.
Ще одним популярним тейком є те, що еміграція — це голосування ногами: держава не зацікавлена у відтоці населення, і тому буде робити все завгодно, щоб її спинити.
На жаль, це також так не працює. В книзі "Настільна книга Диктатора" Брюса Де Мескіта відмічали, що основою будь якого режиму є гроші. Держава — це велика корпорація, яка, в першу чергу, оперує такими поняттями, як дохід. Демократичні від автократичних режимів в такому випадку відрізняються тільки шириною кола тих, хто може лобіювати власні інтереси. Та все одно все часто впирається в гроші.
Міграція є великою проблемою для уряду, якщо через нього вони не можуть отримати дохід, і бюджет скорочується. От тільки-но проблема в тому, що це не так.
Український бюджет щороку зростає, негативне сальдо населення може і впливає на ріст економіки, але недостатньо значно, щоб для держави це була проблема. Натомість держава отримує валюту, а що головне, аморфність населення.
Коли пиня оголосив мобілізацію, він «випадково забув» закрити кордон і десятки тисяч росіян бебібокснулися в Грузію. Мова йде про від 600 до 700 тисяч людей.
Чи постраждав від цього російський режим? Навіть виграв. 43% російського бюджету отримується з нафти. Тобто, вплив цього відтоку на бюджет мінімальний. росія має величезний пасив, який може покрити всі економічні негаразди і скорочення податкових надходжень. Такі режими, як правило, не дуже сильно печуться про надходження з податків громадян. Це називають ресурсним прокляттям.
На росії проживає близько 140 мільйонів людей. Відтік навіть мільйона не є якоюсь катастрофою для мобілізації, тим паче, враховуючи емігрантський контингент.
Пропаную таку варіацію гри в міста. Називаєш руского лібєрала, а у відповідь треба місто, в якому вони живуть. Своїм рішенням пиня в один момент вимив із країни пласт населення, який в теорії міг би йому протистояти. Формується лояльна маса людей, які навіть в теорії не підіймуть голову. Бо всі будуть в Тбілісі. А більше того, просто зробив дуже важливий собі прецедент.
росіяни ще більше увірували у свою філософію "не подобається — вали". А не подобається — вали означає, що населенню просто не потрібно змінювати політику країну, просто знайти собі країну покраще.
Європа отримала інклюзивні інститути і сформувала ту систему в якій ми живемо завдяки тогочасним елітам.
В доглобалізаційний період еліти не могли кудись бігти. Феодали були першими, хто був зацікавлений в верховенстві права і інклюзивності. Права, що тримаються на королівській добрій волі, не те щоб під надійним захистом. Це елітам потрібні були університети, щоб навчати своїх дітей. Це їм були потрібні надійні банки, де можна зберігати гроші.
Що ми маємо зараз? Діти топ-чиновників вчаться закордоном. Треба зберегти гроші? В нас є Швейцарія. Ваші права порушені — можна вирішити питання в якомусь європейському суді. Природа, туризм? Нахуя, вже є де відпочивати.
Вітчизна ж потрібна для того, щоб вимивати на розкішне життя гроші. Глобалізм зробив так, що елітам на свій край просто все одно. Єдине, що стримує в розвинених державах таку поведінку — це неможливість красти через усі робочі вищеперераховані інститути.
Лишаються прості люди, от тільки-но, вони мислять так само.
Нащо займатися політикою, просувати реформи, коли можна звалити? Нащо вимагати змін у державі, коли достатньо просто зібрати чемодан і поїхати на трускавку в Польщу?
Відтік мізків — це не баг корумпованих режимів, це їх фіча. Ті, хто в майбутньому могли б стати частиною громадянського суспільства, і брали б участь у розбудові майбутніх інститутів, їдуть туди, де такі вже є. І все добре. Чим більше розумних людей лишаться на батьківщині, тим більше вони вимагатимуть покращення власного життя.
В суспільстві культивується ідея про те, що сенсу розвивати країну взагалі нема, цікавитися політикою не треба, а ця країна вам взагалі не потрібна. Їхайте в Німеччину, там класно.
А нам, олігархам, не заважайте спокійно жить. Ми неньку ніколи не бросим.
