Володимир Путін зробив усе можливе, щоб завести свою країну, свій режим і себе особисто у пастку, з якої немає виходу. І, в принципі, досяг у цьому успіху.
Головне антидосягнення Путіна за чверть століття — це те, що він, маючи на руках країну з величезним потенціалом регіонального лідера розгубив це на збереження власнохї влади. Коли Путін став президентом, західний світ дивився на Росію як на потенційного партнера.
Це була квазідемократична країна з виборами, конкуренцією в парламенті та ринковими реформами, які почали давати результати, ексклюзивними природними та людськими ресурсами, доступом до величезних ринків (Центральна Азія, Кавказ, Україна, Білорусь), величезним культурним впливом через мову, культуру та церкву, що формувався століттями.
Росія мала історичний шанс відмитися від трагічного минулого, стати, якщо не євразійською версією США, то Канадою з величезним впливом. Увесь цей потенціал Путін спалив. Це відкинуло Росію назад у впливі на десятки, якщо не на сотні років. Бо шлях нормальності несумісний із владою КДБ та диктатурою, спрямованою на безкінечне утримання влади. Диктатура не може бути країною "відкритих дверей". Вона не експортує вплив через культуру та економіку — вона експортує вплив через страх. Для цього потрібен образ ворога.
Путін обрав ворогами США та колективний Захід. Україна з'явилася на цій мапі набагато пізніше. Економіка перетворилася на диктат, а культурний вплив — на агресивне нав'язування. Можна порівняти російську культурну експансію 90-х і ту, що почалася після 2007-2010 років. Якщо раніше культурний обмін з Україною був доволі природним, то пізніше це вже нагадувало спробу випалити все місцеве.
Путін щиро вірить, що імперський формат — єдиний можливий. Він вважає, що українці, казахи, грузини не можуть жити без "мудрого перста московського царя". Його логіка: "Ми змусимо їх полюбити нас. А якщо не люблять — ми їх вб'ємо". Це поведінка травмованого офіцера КДБ.
Останні 11 років, а особливо останні три, ми спостерігаємо прискорений демонтаж російського впливу через дурість Путіна. Підірвано довіру до Росії з боку всіх її сусідів. Втрачено значну частину інтелектуального та людського потенціалу через еміграцію найбільш кваліфікованих людей. Росія перетворилася з гравця на предмет торгу великих країн. Її доля тепер залежить від того, чи домовиться Китай зі США щодо власних відносин, чи переконає Трамп Індію та Бразилію не купувати нафту.
Те, що Росія за три роки не змогла здобути перемогу над нашою державою, є наочним свідченням не тільки героїчного спротиву України, але і слабкості самої Росії. Вона просувається ціною величезних втрат, використовуючи дві останні переваги: абсолютну безжальність до власних людей і чисельну перевагу. І все це на тлі серйозної економічної кризи. В один момент у неї просто можуть закінчитися можливості продовжувати.
Весь путінський режим побудований не навколо ідеології. Це все лише примітивна ширма. Путінський режим побудований виключно на грошах. Протягом 25 років він прищеплював суспільству меркантильність та атомізованість, бо це найкращий інструмент проти бунту. Будь-яку проблему можна залити грошима.
Як тільки виникає дефіцит грошей, починається конкуренція та боротьба. А дефіцит в російській системі вже відбувається.
На відміну від України, яка є строкатою, але спільнотою, Росія — це ієрархія, зав'язана на грошовий ресурс. Усі її "друзі" та "союзники" з нею лише доти, доки в неї є гроші. Тому при накопиченні криз союзники від Росії будуть відвертатися.
Навіть якщо завтра станеться диво, війна закінчиться і санкції знімуть, російський режим вже не зможе відродитися. Росія надто велика, щоб перетворити її на КНДР і утримувати без зрозумілої моделі зростання.
Стратегічно я оптиміст. Росія або зміниться і стане нормальною, або загине. А путінський режим загине абсолютно точно. Наша задача — довести його режим до відчутного краху, бо більшу частину роботи він уже зробив.
Детальніе - у відео.
