Classocratica[♔]:Хліборобське питання

Сьогодні хліборобське питання є одним із найважливіших. Сучасні хлібороби повністю втратили засоби виробництва, більшістю земельних ділянок володіють великі компанії. Через корпоратократичну систему ринку хлібороби не можуть якось розвиватися у своїй галузі. Проте надавати звичайному «селянину» велику землю також неправильно: тягар радянського минулого досі лякає хліборобський клас. Надання хліборобу землі без підготовки призведе до колапсу його як індивідуума на ринку та експортної спроможності держави. Українські хлібороби втратили свою землю й не зможуть її повернути за один день; своєю чергою засоби виробництва хлібороби повинні повернути вже в той момент, коли ідея «класократії» переможе в Україні, інакше вся та робота, покладена на державу, буде знехтувана тим, що опора ідеї досі не сформована, а сформувати її після встановлення держави буде неможливо.
У цій статті ми обговоримо ситуацію навколо хліборобства та селянства в Україні і намагатимемося реформувати бачення хліборобів у класократичній Україні. Оскільки «Листи до братів-хліборобів» були написані більше століття тому, деякі моменти ідеї класократії застаріли й потребують реформування.
Перед розглядом самої ідеї хліборобства при класократії нам треба розглянути сьогоднішню ситуацію навколо незалежних хліборобів. Хоча хлібороби є основою української нації та довго зберігали свій нейтральний стан серед інших класів, після радянської окупації ситуація змінилася. До 1991 року хліборобство втратило свою незалежність: ділянки або відбирали та віддавали в так звані колгоспи й радгоспи. Сьогодні ситуація майже не змінилася: більше 90% ділянок належить різним корпораціям, інші — це ділянки селян і дрібних хліборобів. За такої ситуації селяни не можуть займатися своєю історичною справою, а великі компанії використовують селян як дешеву робочу силу, хоча вони й самі загнали їх у таке становище. Українська корпоратократія не знає меж, проте нас цікавить лише агросектор. Ми дослідили різні статті на цю тему, і ось що в нас вийшло в підсумку:
Станом на 2025 рік третину всіх ділянок контролюють лише 10 компаній — вдумайтеся, більше мільйона гектарів землі. Хоча в більшості випадків агрокомпанії лише орендують землю, проте строки оренди досягають 50 років, а з 2024 року юридичні особи отримали право купувати до 10 000 гектарів землі. Більше 45% валютних надходжень теж виробляють агрохолдинги. Своєю чергою дрібні хлібороби мають проблеми з державним фінансуванням та кредитами. Близько 1–4 мільйонів незареєстрованих дрібних ферм не мають доступу до державних субсидій чи банківських кредитів. Значно виросли ціни на придбання землі: якщо у 2023 році ціна за гектар була приблизно 37 000 грн, то у 2025 році, після завершення другого етапу земельної реформи, ціна вже становила приблизно 70 000 грн.
Також завдяки новій реформі посилюється монополізація ринку: цілі регіони залежать від рішень генеральних директорів. Монополізація — дуже небезпечне явищ те, що ми бачимо в РФ нині, — це якраз приклад повної монополізації, коли генеральні директори значною мірою впливають на життя країни. Наступною стадією монополізації є тіньовий ринок: купівля землі часто відбувається через придбання корпоративних прав на компанії, які вже володіють або користуються землею, що ускладнює державний контроль. Хоча корпорації забезпечують експорт, малий хлібороб залишається основою продовольчої безпеки на місцях, але він зараз найбільш вразливий до війни та ринкового тиску. Попри військові втрати, які в агросекторі перевищили $80 млрд станом на 2024 рік, великий корпоративний капітал продовжує зміцнювати свої позиції, що є класичним проявом корпоратократії.
Тепер, коли ми знаємо ситуацію навколо хліборобів, або ж селянства в сучасності, можемо розглянути ідеї В’ячеслава Липинського.
У своїй роботі «Листи до братів-хліборобів» Липинський розглядає хліборобів (селянство) як найважливішу складову нації. Важливо зауважити, що в розумінні Липинського хлібороби не є привілейованим класом — вони такі ж, як інтелігенція чи пролетаріат. Отже, в класократії хлібороби — не просто клас, а ті, хто має збудувати майбутню державу.
Перш за все, що розуміти під поняттям хліборобського класу? На нашу думку ґрупу родин, які посідають власну землю і на цій землі власною працею продукують хліб. Число землі і форма праці в класовій свідомости хлібороба не відограють рішаючої ролі. Рішаючим для цієї свідомости єсть факт індивідуального посідання землі та індивідуальної праці на землі. Але чи хлібороб має одну десятину, чи має сто десятин, він і в однім і в другім випадку хоче ці десятини зберегти. Чи він землю сам оре, чи наймає когось для оранки і сам орґанізує цю оранку, він заінтересований у тому, щоб землю якнайкраще обробити, якнайбільше хліба випродукувати і урожай з якнайбільшою користю для себе зреалізувати. І бідна вдова, що наймає плугатаря для своїх кількох десятин і дрібний хлібороб, що на своїй землі садить буряки та підчас сезону донаймає для шарування чи копки робітників, такі-ж хлібороби, як і властитель парусот десятин, для якого орґанізація від ранку до пізнього вечора найманої праці єсть в його господарстві законом а не вийнятком.
Класова свідомість опреділюється тут способом хліборобської продукції, якої основною ознакою єсть індивідуальна здатність хлібороба випродукувати якнайбільше хліба на власнім участку землі. Хліборобство — як слушно каже Сорель — це мистецтво і оцім характером індивідуального артизму воно ріжниться засадничо від сучасної машинної, трафаретної фабричної промисловости. Наймана праця в хліборобстві це тільки поширеня індивідуальної, мистецької здатности хлібороба, і найманий робітник в хліборобстві це помішник хозяіна, а не, як в індустрії, додаток до машини, якого можна иноді теж замінити машиною.
Хлібороби це органічно зорганізвана осіла частина нації, яка займається вирощуванням різних порід. Хлібороби відрізняються від інших класів якраз осілим способом життя, у них не має інтересу блукати світом в пошуках надій. Коли хлібороб і земля стають одним цілим, держава процвітає. Саме тому хлібороби основа нації, їхні інтереси це зберегти свою землю та державу, бо без держави, його земля не буде процвітати. Інтереси держави повністю співдадають з інтересми хлібороба, бо хлібороб буде всіляко підтримувати державу, якщо держава віддячить йому.
При класократії хлібороби повинні зорганізуватись в сільсько-господарську кооперацію, власність на землю буде збережена, але для ефективності поставок продовольсвта в міста, хлібороби зосерджують свої сили на роботі. Цей спосіб полегшить оренду техніки, видання зарплат працівникам, та постачання товарів.
Тепер ми переходимо до частини де будемо розвивати ідеї хліборобського класу на сучасний лад.
Розвиваючи ідею хліборобства в класократичній Україні, ми можемо виділити чотири основні проблеми: ефективність, експорт, втрату прибутків та масову приватизацію. Усі ці проблеми є тимчасовими, однак українська держава повинна підготуватися до реформування, адже приватизація та передання земель хліборобам можуть швидко стати катастрофічними без належної підготовки. Хоча ліквідація монополії в аграрному секторі може допомогти стабілізувати ринок, майже повне припинення експорту вдарить по бюджету і стане каталізатором краху агрокомпаній. Перед вирішенням цих проблем державі слід підготувати резервні кошти для покриття збитків, інакше економічна нестабільність лише посилиться, що призведе до занепаду аграрного сектору та загального ослаблення держави. Крім того, реформи мають відбуватися поступово, із чітким плануванням і контролем, щоб уникнути різких потрясінь на ринку. Необхідно створити умови, за яких дрібні хлібороби зможуть отримати доступ до фінансування, освіти та сучасних технологій, що дозволить їм ефективно конкурувати та розвиватися. Лише за таких умов перехід до нової моделі аграрних відносин буде не руйнівним, а конструктивним і сприятиме зміцненню економіки країни.