Цього дня 4 травня 1915 року закінчилися бої за гору Маківку між російськими та австро-німецькими військами, серед яких воювали підрозділи УСС.

Протягом кінця літа - початку осені 1914 року російським військам удалося прорвати австро-німецьку оборону, на українських землях, й у ході стрімких наступальних дій до кінця вересня оволодіти Галичиною, у тому числі і Львовом, та Буковиною. Із цих земель було утворено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, на чолі з Георгієм Бобринським.

У подальшому російське командування планувало оволодіти карпатськими перевалами з метою захоплення угорської рівнини. Тому, російська армія протягом кінця березня - початку травня 1915 року здійснювала активні наступальні дії задля установлення контролю над карпатськими перевалами.

Натомість австро-німецьке командування готувало план широкомасштабної наступальної операції, у районі Горлиці. Її початок намічався на початок травня 1915 року. Вона була покликана розгромити південний фланг російських військ й оточити їхнє угрупування у Карпатах.

Станом на кінець зими - початок весни 1915 року між російськими та австро-німецькими військами точилися запеклі бойові дії за гору Маківка, яка була стратегічною висотою “958”, та довколишні села. Проте ключові бої довкола цієї гори, які визначили подальший перебіг воєнних дій на південно-західному фронті, тривали протягом кінця квітня - початку травня 1915 року, і важливу роль у них відіграли бійці легіону Українських Січових Стрільців.

Легіон УСС, який протягом Першої Світової війни воював на італійському фронті, у Карпатах та на Галичині, а потім брав активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917-1921 років, був військовим підрозділом у складі армії Австро-Угорської імперії, що сформований, за національною ознакою, з українців. У російській армії подібних утворень не було. Українці, у російському війську, були розпорошені по різним військовим підрозділам.

На заклик Головної Української Ради (ГУР), утвореної у Львові 1 серпня 1914 року, створити національну частину у складі австрійської армії, відгукнулося 28 тисяч добровольців, але на збірку УСС у Стрию наприкінці серпня – на початку вересня зібралося лише близько 10 тис., оскільки деякі території Галичини уже захопили росіяни. Із них австрійська влада відібрала 2500 стрільців. Із одного боку, таке обмеження було викликане побоюваннями австрійців через активні патріотичні настрої українських новобранців, а з іншого – на це вплинули перешкоди з боку поляків. Формуванню УСС передувало створення української військової організації «Січові стрільці», яка досить швидко розповсюдила свою діяльність по всій Галичині.

Після нетривалого вишколу на Закарпатті підрозділи УСС відправлено на карпатський фронт. Їх зведено у два польових курені, що воювали у складі 129 бригади і 130 бригади 55 піхотної дивізії генерала Фляйшмана, корпусна група генерала Петера Гофмана.

Восени 1914 - узимку 1915 років частини УСС, у складі 130 бригади, якою командував генерал австрійської армії українського походження Йосип-Михайло Вітошинський-Доброволя, знаходилися на карпатських переходах. Українці виконували розвідувальні та охоронні задачі, а також брали участь у боях на Ужоцькому перевалі з російською армією, зокрема, з 2 Кубанською кінною дивізією.

До підніжжя Маківки, або «висоти 958», усуси підійшли 21 березня 1915 року, значною мірою, виснаженими та з втратами в особовому складі. Утримання Маківки мало важливе значення, оскільки вона була пануючою висотою, і давала можливість “перемелювати” значні сили росіян напередодні підготовки контрнаступу.

Вирішальний наступ російських військ на Маківку розпочався 29 квітня і тривав до 4 травня 1915 року. Усього за цей час російські війська тричі робили спроби оволодіти Маківкою.

У ході першого наступу, 29 квітня, росіянам, силами Овруцького полку, удалося захопити перші лінії ворожих окопів й узяти 114 полонених. Проте артилерійський вогонь з австро-угорських позицій та контратаки підрозділів усусів відкинули їх назад. Командант гори, гауптман Георг Дрозд направив у гарячу точку 1 курінь отамана Гриця Коссака і частину 2 куреня сотника Василя Дідушка. Того дня близько двох сотень військових російської армії було убито, кілька сотень поранено та узято у полон.

Уже наступного дня, 30 квітня, росіяни повторили спробу узяти вершину. У ході битви вони зруйнували австрійську дротову загорожу. Щільним вогнем січові стрільці відбили першу атаку й узяли полонених, але росіянам удалося ненадовго оволоділи горою. Уже невдовзі, 1 травня, австрійці залучили резерви, зокрема і частини УСС, артилерію, відбивши Маківку.

У результаті наступу 4 травня 1915 року російські війська захопили Маківку, ціною значних утрат. Проте цю перемогу цілком можна уважати “Пірровою”, оскільки фактично вона не принесла жодної переваги російським війська, лише значно виснаживши їхні сили. Натомість її довготривала оборона, австро-німецькими військами, не дала можливості росіянам вийти на угорську рівнину, і водночас “виграла час” для зосередження їхніх військ, у районі Горлиці, для контрнаступу, який отримав назву Горлицький прорив (почався 2 травня), і призвів до відступу російської армії з усієї Галичини. Означену гору російські сили були змушені залишити 13 травня, лише через 9 днів, після узяття.

Утрати російського війська, за підсумками боїв за гору Маківка, становили понад 3 тис., натомість австро-німецькі точно установити не можливо, але вони значні. Водночас відома кількість убитих, поранених і полонених із боку УСС. За підрахунками дослідників легіон УСС утратив близько 50 солдат убитими, 76 пораненими і 35 полоненими.

Особливо варто зауважити, що австрійське командування визнало заслуги в обороні Маківки легіону УСС, нагородивши команданта гори гауптмана Георга Дрозда орденом Залізної Корони 3 класу з Військовою відзнакою.

Водночас цікавим фактом боїв за гору Маківка є те, що у них брали участь воїни-жінки Софія Галечко та Олена Степанів. Саме вони стали першими у світі жінками, офіційно зарахованими на військову службу у званні офіцера, попри те, що жінки-військові були і в інших військових формуваннях армій Європи.

Протягом 20 років ХХ ст. члени УВО, потім ОУН започаткували установлення хрестів полеглим за волю України поблизу центральної вершини Маківки. У 30 рр. українська молодь розпочала масові паломництва на Маківку. Після установлення радянської влади у регіоні означене місце почало запустівати, але пам’ять про нього жила. Тому у 1998-1999 роках на Маківкі було відбудовано Меморіальний військовий цвинтар українських січових стрільців, зокрема установлено 50 хрестів на могилах січовиків та один пам'ятник на честь тих січовиків, яких ідентифікувати не вдалось.

Полеглі солдати легіону Українських Січових Стрільців

1. Федір Бельмега;

2. Ілько Бехметюк;

3. Михайло Білячук;

4. Василь Вітенюк;

5. Степан Гаврилюк;

6. Ілько Ганущак;

7. Василь Геник;

8. Іван Гільтайчук;

9. Олекса Григорчук;

10. Юрко Григорчук;

11. Ілько Грицюк;

12. Петро Данищук;

13. Танас Дупрейчук;

14. Михайло Дячук;

15. Василь Іличук;

16. Федір Карпин;

17. Іван Кішка;

18. Осип Конюшевський;

19. Олекса Курендаш;

20. Іван Лаврук;

21. Микола Максимюк;

22. Ілько Матійчук;

23. Федь Матійчук;

24. Осип Матковський;

25. Микола Михайлюк;

26. Дмитро Мицканюк;

27. Микола Мицканюк;

28. Михайло Мицканюк;

29. Василь Палійчук;

30. Дмитро Петрів;

31. Федір Пик;

32. Юра Пітиляк;

33. Кость Попенюк;

34. Іван Ребеньчук;

35. Дмитро Савчук;

36. Дмитро Снітович;

37. Михайло Стефанський;

38. Гриць Стефурак;

39. Михайло Стратійчук;

40. Омелян Стратійчук;

41. Сумарук;

42. Іван Тимчишин;

43. Пилип Тимчишин;

44. Борис Ткачук;

45. Федь Ткачук;

46. Онуфрій Федорчак;

47. Дмитро Формусяк;

48. Дмитро Цвілинюк;

49. Юліан Шевчук;

50. Микола Юзьвяк.

    Вічна пам’ять усім полеглим Героям України!!!