Оригінально публікація на ЖЖ від 10.06.2020.
Безумовно необхідна реформа української армії, на жаль, продовжує бути бездумною.
Черговий мій допис по темі спонукали дві нещодавні події: прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» (проектний номер №2247) та чутки про повернення на погони «радянських» зірок.
Згаданий закон запровадив асиметричну систему з бригадним генералом, якому на флоті відповідає не адмірал. Хоча спершу законопроект, як я зазначав раніше, пропонував винайти унікальне звання «командор-адмірал». Натомість винайшли інше — «коммодор».
Перша проблема в тому, що український правопис у загальному випадку вимагає спрощення подвоєння в загальних назвах. Друга проблема: це так само тупо, як перейменувати майора в «мейджора». Українські морські назви мають голландське і датське походження, коли «комодор» є галліцизмом англійської мови (N загубилася через назалізацію в слові «commandeur»).
Знову проігнорували досвід будь-яких інших членів НАТО, крім США. Зокрема доволі вдалий польський табель, де командор (komandor) якраз передує контр-адміралові (kontradmirał). Або норвезький, звідки ідея з трьома командорами дозволила б піти від дурнуватої системи нумерації капітанів.
У флотах Європи існує приблизно три-чотири традиції: романська, германська, англійська і радянська (та що з нумерацією).
Романська система найпростіша: капітани бувають морські (лінійні), фрегатні і корветні. Про стилістичну проблему старпома у званні корвет-капітана на фрегаті я вже якось писав.
У англійській системі проблемними є звання «командирів» («commander» і «lieutenant commander», «заступник командира»), котрі в нашому випадку вклинилися б між капітаном і капітан-лейтенантом. Слід зауважити, що майже всі країни іменують молодший офіцерський склад інакше, ніж ми.
Під германською же традицією мав на увазі зовсім не німецьку, а скандинавську. Спільні риси спостерігаються в табелях Данії, Норвегії і частково Польщі, Литви, Латвії і зненацька Румунії. Щоправда прибалтійські табелі можна зарівно зарахувати в англійський табір. Ознакою «скандинавщини» є наявність капітан-лейтенанта і командорів за відсутності нумерації. Цю систему я вважаю найбільш досконалою.
Озираючись на Скандинавію і Польщу, я б запропонував наступні ранги:
OF-6 — Флаг-командор ~ Flaggkommandør,
OF-5 — Командор ~ Kommandør, Komandor,
OF-4 — Командор-лейтенант або Капітан-командор ~ Komandor porucznik, Kommandørkaptein,
OF-3 — Капітан ~ Orlogskaptein,
OF-2 — Капітан-лейтенант ~ Kapteinløytnant,
OF-1 — Лейтенант і Унтер-лейтенант.
Таке розташування «командорів» і «капітанів» враховує ролі командирів: починаючи зі щабля OF-2 офіцерам довіряють командування кораблем, починаючи з OF-4 — командування формуванням із кількох кораблів.
До рис, диктованих відповідною локальною традицією, належить наявність або відсутність погонів у армії чи на флоті. Так, наприклад, угорське військо здавна послуговується петлицями, а російський флот носить погони. Українські військово-морські сили часів Визвольних змагань також користалися погонами, попри перехід із зірочок на смуги. Тому мені видається дивним і невиправданим усунення погонів у сучасному однострої українських ВМС.
До слова, зірки на погонах не є за походженням радянським явищем: усім відомо, що вони є на плечах американських генералів, а на російських погонах звізди з’явилися задовго до Революції. Зірочки можна було зустріти і на петлицях вояків УНР.
Попри затверджену п’ятикутну форму, на практиці вони найчастіше робилися з шістьма променями, як на сучасних угорських комірцях (що очікувано).
Нині «комуністичні» зірки можна побачити на погонах, наприклад, у турків, італійців і навіть поляків (не менш за нас ображених на більшовиків!). Немало націй використовують такі зірки виключно для генералів, як-от згадані США, а також Франція.
Альтернативою п’ятикутним зіркам є чи не більш популярні шестикутні: виразно гостропроменеві й квіткоподібні. А от «шишки» не дуже поширені в NATO. Можливо, через дві світові війни…
Нещодавно введені в українській армії гетьманські «шишки» дійсно були запозичені у німців, як закидають їхні противники. Однак я не вважаю це проблемою. Хоч у мене викликає нарікання недолуге розташування аж 4 елементів у до-о-овгу лінію, яке не трапляється у традиційних користувачів «шишок»: німців, болгар і британців. Справжньою проблемою нових знаків розрізнення є «шини-протектори», котрі дісталися старшому сержантському складові (колишнім прапорщикам та старшинам). Як на мене, це катастрофа. Якої можна було уникнути, просто підгледівши петлі на нарукавних знаках розрізнення часів УД/УНР.
На жаль, автори реформи, зосередившись на Гетьманаті, мало врахували більш піддатливий і більш своєрідний наробок «республіканців».
Завершу цей допис своїм старим начерком можливої альтернативи.
