Минулий довгочит ми посвятили тому, щоб зацікавити вас вивчати політику та уряд (хоча ми будемо вивчати не сам уряд, а всю політичну систему, бо вона набагато ширше і дасть зрозуміти набагато більше деталей). Тож сьогоднішній довгочит ми присвячуємо державі та загальному опису політичної системи.
Держава
Для того, щоб з’ясувати що таке держава найлегше описати її чотири ознаки: територія, населення, суверенна влада і визнання на міжнародній арені (ця ознака з’явилась нещодавно). Сама по собі держава є найголовнішим інститутом в політичній системі, бо від неї походять інші головні формальні інститути. Зокрема до таких інститутів входять уряд, парламент, голова держави, правоохоронні органи.
Синтезуючі ці речі можемо скласти визначення, що дасть зрозуміти причини чому ознаки держави саме такі. Держава - територія, що характеризується управлінням населення в її межах за допомогою суверенної влади. Суверенна влада означає незалежність у вирішенні внутрішніх (в межах своєї території) і зовнішніх (за межами своїх територій) справ в межах відповідної держави.
Суверенна влада є дуже важливою ознакою. Територія з населенням, яка втім має чужу владу на своїй території, називається країною. Таким чином Україна (УРСР) в складі СРСР була країною, але через брак суверенної влади не була державою.
Визнання держави іншими державами стало головною ознакою не так давно, а саме після другої світової війни, коли було створено ООН. Саме в ООН проходить міжнародне визнання держав, що супроводжується голосуванням. Такі держави, як Косово наприклад, хоч і мають всі три основні ознаки держави, але є невизнані і доволі складно сказати що вони таке.
Структура суверенної влади (органів та інститутів держави) складають майже всю основу процесів в політичній системі. Цю структуру можна розділити на такі підрозділи: форма правління, політичний режим, національно-територіальний устрій, поділ гілок влади, інституційні відношення “трикутника влади” (голова держави - парламент - уряд). Не лякайтесь цих невідомих (можливо і відомих) термінів, бо ми будемо їх розглядати окремо і детально, щоб було все зрозуміло.
Політична система
Політична система - це сукупна система елементів, що впливають на політичне життя держави. Політична система ширше, ніж держава, тому що може містити інститути, які може не містити держава. Наприклад національно-територіальний устрій має будь-яка держава, а от інститут корупції може бути не всюди (Данія, Сингапур, Швеція), а для якихось держав є основою їхньої політичної системи (Росія, Україна, Білорусь).
До складової політичної системи входять мінімум 4 підсистеми: інституційна, регулятивна, комунікативна та ціннісно-ідеологічна.
Інституційна розглядає політичні інститути та інституції в найрізноманітнішому понятті. Інститути органів влади, інститут глави держави, самоврядування, наднаціонального, неформальні інститути, вибори, партії, корпорації, профспілки, церква тощо.
Регулятивна - норми, правила регуляції, принципи які спрямовують, впорядковують, санкціонують, забороняють на предмет того як працюють інститути та учасники політичного життя. Внаслідок регулятивної та інституційної формується нова підсистема - політичні відносини. Політичні відносини в загальному розповідають про те як, хто, коли, навіщо взаємодіють суб’єкти (гравці) політичного життя.
Ціннісно-ідеологічна - набір цінностей у суспільства які через свої думки впливають на інститути та державну владу. Наприклад ненависть до влади не може сформувати стабільне функціонування державної влади через постійну критику до неї. Ненависть до демократії може сформувати авторитарні режими. Підданський тип та аполітичність формує диктаторські режими. Ідеологічний аспект може сформувати думки про те як повинен бути влаштований політичний процес. Політична культура є основою ціннісно-ідеологічної підсистеми.
Для більшої ясності розповімо як працює політична система за Девідом Істоном. З першого погляду ця система підходить лише для демократій, коли громадяни і населення мають змогу брати участь у політичному житті, але насправді ця система працює і для тоталітарних режимів.
Перше з чого варто почати це із зовнішнього середовища. В основному воно характеризує політичну культуру, людей, їхні думки. Вони їх черпають із ЗМІ, інтернету, розмов тощо та на основі їх аналізу і синтезу формують вимоги, ідеї, основні потреби від політичної системи. Також зовнішнім середовищем можуть бути інші держави та їхні дії. Ці думки, дії, вимоги, потреби сформовані зовнішнім середовищем (людьми або іншими державами) позначені на зображені під назвою “Вхід інформації”. Ці думки потрапляють далі до політичної системи (хоча тут вона вказана скоріше як дві її підсистеми: інституційна та регулятивна, а разом з ними підсистема політичних відносин)
Політична система має в собі еліти, органи державної влади тощо, що власне і роблять політичні дії, завдяки яким здійснюється влада та політичний процес (сукупна діяльність суб'єктів політики, завдяки якій забезпечується функціонування та розвиток політичної системи). Вони приймають вимоги, потреби, ситуації на які потрібні дії і на їх основі виробляють тактику, стратегію, основні напрями діяльності в державі і поза нею. Тим самим ці рішення і дії формують те, що на зображенні називається “Вихід інформації”.
Далі ці дії та рішення формують якусь нову думку у людей чи нові дії інших держав, що формують собою зовнішнє середовище. Таким чином політична система працює як замкнуте коло.
Варто додати, що інтенсивність руху цього кола змінюється від типу системи. Наприклад демократія з активною політичною культурою (США, Італія) має доволі швидкий перебіг подій в політичній системі, швидше з’являються вимоги і відповідно виконують ці вимоги швидше. Тоталітарні режими в цьому плані надто повільні, але так не завжди. Тоталітарні країни на відміну від демократичних мають набагато менший вплив людей на них (але не нульовий), але попри це можуть мати зовнішні загрози. Якщо тоталітарну державу оточують країни-агресори, то дії повинні бути швидкими і вони завжди будуть прокручувати дії та рішення швидко. Якщо брати авторитарний режим, наприклад Росію, то тут політична система більше сформована на підтримці населення (як би це дивно не звучало). Росія сама формує собі зовнішнього ворога НАТО та підлаштовує підтримку на консолідацію населення проти них. При цьому якщо прослідкувати рейтинг підтримки влади (Путіна) в Росії, то в 2014, з анексією Криму, він піднявся до небес, а до 2021 року він вже надто впав, особливо з Навальним, через що політична система повинна була почати діяти. Як політична система почала діяти ми можемо побачити зараз на власні очі.
Варто також додати, що інтенсивність політичної системи не завжди означає стабільність. Якщо брати будь-який тоталітарний політичний режим в розквіті сил, то можна бачити, що там панує політична стабільність, уряди не падають, населення хоч і живе в злиднях (не завжди) і постійному страху, але проти влади нічого не має. При цьому можна побачити розвинену демократію з активною політичною культурою, що має нестабільну політичну систему. Цим прикладом може стати Італія. Середній час перебування прем’єр-міністра на пості складає півтора роки, попри те, що в Німеччині канцлер затримується на два, а то й чотири ТЕРМІНИ (складають чотири роки) підряд (як у випадку з Меркель). В Італії політична або конституційна криза назріває майже кожні 5 років.
Сьогодні було зроблене вступне слово в політичну систему та державу, тому якщо вам щось не зрозуміло - не засмучуйтесь, все ще попереду. Також можете запитатись нас в коментарях, запропонувати якусь ідею, будемо дуже раді відповісти та зробити наш народ освічініше! Наступного разу розповімо про поділ влад і систему стримувань і противаг. Це доволі цікава тема, тому очікуйте на новий довгочит. Дякуємо за увагу.
