Автор: Алєксандр Коляндр для Carnegie Politika
Оригінальний допис був опублікований 12 вересня 2024 року
Повного, непробивного ембарго на поставки в росію санкційних товарів домогтися неможливо. Реалістична мета - збільшувати ціну обходу заборони на експорт для російської економіки.
Європейські політики можуть себе привітати - за допомогою санкцій їм вдалося скоротити експорт з ЄС до росії до рекордно низьких рівнів, небачених з 2003 року. А поставки деяких особливо важливих для російської промисловості категорій товарів взагалі впали до нуля, випливає з даних Євростату за червень.
Однак ці ж дані показують, що скорочення прямих поставок - це лише частина картини. Кілька країн, які не приєдналися до санкцій, взяли на себе роль посередників, через яких росія, як і раніше, отримує європейські товари та обладнання.
Проблема з обходом санкцій через треті країни відома давно - через два з гаком роки після введення жорстких санкцій українці продовжують знаходити нещодавно випущені західні комплектуючі в російських крилатих ракетах, що падають на їхні міста. Але повністю закрити західний критичний експорт у росію неможливо, тому поступово архітектори санкцій змінюють стратегію, підвищуючи ціну обходу заборон.
Вибуло і прибуло
За даними Євростату, експорт з ЄС до росії в червні 2024 року становив 2,4 млрд євро. Це не тільки втричі менше, ніж у тому самому місяці останнього довоєнного 2021 року, а й найнижчий показник із 1 січня 2003 року - причому без поправок на інфляцію.
Особливо вражаюче падіння відбулося в категорії машин і обладнання, де сума імпорту в росію з ЄС скоротилася в червні до однієї десятої від показника червня 2021 року (до 365 млн із 3,5 млрд євро). У санкційних категоріях експорт передбачувано впав узагалі до нуля.
Але це ще не означає беззаперечного успіху санкційної політики. Досить додати в розгляд кілька країн, які не приєдналися до санкцій, і ми побачимо різке зростання імпорту з ЄС якраз за тими позиціями, які потрібні росії і в яких у неї обвал закупівель. Причому все це помітно навіть без урахування Китаю - його обсяги імпорту з ЄС настільки величезні, що відносно невеликі зміни, теоретично пов'язані з росією, губляться на загальному тлі.
Візьмемо, наприклад, електрогенеруюче обладнання. Його експорт до росії стрімко знижувався з початком повномасштабного вторгнення в Україну і введення санкцій. У червні цього року він становив лише 30 тисяч євро проти 35 млн трьома роками раніше, що на 99,91% менше.
Але за той самий час Туреччина збільшила імпорт цього обладнання з ЄС на 42%, а ОАЕ в п'ять з половиною разів - до 48,7 млн і 54,8 млн євро відповідно. Настільки різке зростання складно пояснити виключно внутрішніми причинами та інфляцією - наприклад, в ОАЕ споживання енергії зросло лише на чверть, а в Туреччині і того менше.
Інший найважливіший для російської економіки товар - деталі літаків. У довоєнний червень росія закупила їх у ЄС на 13 млн євро, а зараз там нуль. Натомість Емірати збільшили такий імпорт майже в 15 разів, до 23,6 млн євро, а Туреччина - на третину, до 12,7 млн. Скептики можуть вказати на комбінацію природного зростання та інфляції, але цим навряд чи можна повністю пояснити п'ятнадцятикратне зростання.
Інтегральні мікросхеми - ще один ключовий і дефіцитний у росії європейський імпорт. У червні 2021 року росія ввезла їх на 56 млн євро, а через три роки - лише на 2,3 тисячі євро. Так, основну частину необхідних мікрочипів росія тепер купує в Китаї, але, судячи з даних Євростату, щось надходить і з Європи через треті країни. Інакше важко пояснити восьмикратне, до 37 тисяч євро, збільшення постачань чипів з ЄС до Вірменії та збільшення експорту до Туреччини до 25 млн євро в червні цього року, хоча трьома роками раніше було всього 14 млн.
Часом такий обхід санкцій через треті країни призводить до поставок, що здаються абсурдними. Наприклад, до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну морське навігаційне обладнання з ЄС мало цікавило покупців у Вірменії та Киргизстані - адже у цих країн немає виходу до моря. Але після запровадження санкцій попит несподівано зріс і становить в окремі місяці сотні тисяч євро, сягнувши в січні цього року майже мільйона євро в Киргизстані та 6,5 млн у Вірменії.
Подвійний тиск
Європейські політики й архітектори санкцій визнають проблему. Введений наприкінці червня 14-й пакет санкцій ЄС серед іншого націлений на боротьбу з реекспортом. На відміну від США, ЄС історично противиться введенню вторинних санкцій, але запропоновані заходи близькі до них.
Тепер ЄС вимагає від європейських експортерів, включно з їхніми дочірніми компаніями, «докладати всіх необхідних зусиль» для виявлення кінцевого покупця. У разі неможливості переконатися, що товар не буде реекспортовано в росію, ЄС рекомендує контракт не укладати.
Інакше кажучи, відповідальність за те, що європейські деталі, верстати або мікрочіпи не опиняться після поставок у третю країну в росії, поклали на європейських продавців. ЄС же залишає за собою функцію контролю продавців і виробників, погрожуючи позовами і штрафами спійманим порушникам. Причому не тільки тим, хто свідомо йшов на реекспорт, а й тим, хто не проводив або проводив недостатньо ретельно передконтрактну перевірку.
Також нові заходи вимагають від європейських експортерів включати в контракти на продаж товарів подвійного призначення і передових технологій у треті країни заборону на використання їх у росії або у виробництві товарів для росії. Європейські продавці тепер мають вживати спеціальних заходів, включно з оцінкою ризиків і попередньою оцінкою покупця, щоб ліцензований експорт не опинився в росії. Порушникам загрожуватимуть штрафи, відкликання експортних ліцензій і навіть кримінальне переслідування директорів компаній.
Загалом усі ці вимоги малися на увазі в неявній формі й раніше, але тепер їх кодифіковано, їх застосовуватимуть на рівні ЄС, а не тільки на національному рівні країн, що входять до нього. Нові положення набувають чинності 26 грудня 2024 року, а для вже наявних контрактів допускається півроку на завершення поставок.
При цьому європейські чиновники в приватних бесідах визнають, що навіть такі заходи не вирішать проблему реекспорту повністю. Сил на перевірку всіх поставок у треті країни все одно не вистачить. Увагу зосередять на товарах, важливих для російського ВПК і промисловості загалом. Тобто на реекспорт дамських сумок і чоловічих костюмів дивитимуться крізь пальці, а на мікрочіпи і лопаті корабельних гвинтів - ні.
Такий підхід ЄС відрізняється від американського, який націлений на вилов порушників по всій планеті та запровадження вторинних блокувальних санкцій проти посередників, насамперед - фінансових. Це вже спричинило численні затримки, а часом і повне зупинення розрахунків російських компаній через банки в Туреччині, Еміратах і Китаї.
Однак ані американські вторинні санкції, запровадження яких передбачено грудневим указом президента США, ані заходи 14-го пакета ЄС не зупинять потік підсанкційних товарів до росії повністю. Для запровадження повного торговельного ембарго Заходу довелося б піти на занадто різкі кроки, аж до тотального виключення росії зі світової торгівлі та готовності застосовувати силу для забезпечення заборон. На це Захід, особливо ЄС, піти не готовий. Не готовий він і вводити якісь квоти для країн-посередників, оскільки це порушує принципи вільної торгівлі.
Проте запроваджувані заходи підривають роботу російської економіки загалом і ВПК зокрема. Американські вторинні санкції створюють численні проблеми з проходженням платежів через треті країни, включно з Китаєм. Транзакції йдуть довше, якщо взагалі проходять. Платежі доводиться проводити через дрібні банки третіх країн, які не дуже бояться втрати американського ринку, що знижує надійність і підвищує витрати. У міру посилення нагляду доводиться збільшувати ланцюжки платежів, вдаватися до екзотичних форм оплати, наприклад через цифрові валюти і фізичне золото.
Європейські заходи призведуть до проблем на стадії укладення контрактів - вони довше отримуватимуть схвалення, частіше відкладатимуться і скасовуватимуться. Для обходу дедалі жорсткіших правил європейського нагляду російські покупці створюватимуть дедалі складніші системи прокладок і посередників, розмитнюватимуть товари в третіх країнах і потім уже ввозитимуть їх у росію. Це подовжить торговельні ланцюжки, збільшуючи ризики і гальмуючи доставку, створюючи непрогнозовані кризи поставок і піднімаючи ціни. А це, своєю чергою, підтримуватиме інфляційний тиск і знижуватиме ефективність економіки загалом.
Повного, непробивного ембарго на постачання в росію санкційних товарів домогтися неможливо. Реалістична мета - збільшувати ціну обходу заборони на експорт для російської економіки. Навіть без введення нових секторальних обмежень посилення контролю за посередниками та експортерами саме по собі істотно збільшує санкційний тиск, ускладнюючи роботу російського ВПК та інших галузей.
