На початку року здавалося, що російська економіка от-от зазнає краху. Під тиском війни та санкцій зменшувалися доходи, скорочувалося виробництво й занепадала торгівля. Через зростання тарифів кредитування стало непомірно дорогим, а отримання кредитів — майже неможливим: на горизонті маячіла хвиля банкрутств. Наприкінці січня Росія була змушена продати нафту Індії лише за 22 долари за барель — приблизно третину від ринкової ціни. Це стало чи не найяскравішим свідченням нестабільності.
Президент Володимир Путін чув подібні скарги протягом усієї війни. Проте, за словами оточення, здебільшого він вирішив їх ігнорувати. Посадовці та бізнесмени, своєю чергою, розуміли: для Путіна абсолютним пріоритетом є продовження війни, а економічна ситуація країни має другорядне значення. Але у лютому щось змінилося. Путін раптово почав звертати увагу на занепад економіки. З’явилися навіть ознаки того, що він може переглянути своє ставлення до переговорів з Україною й, можливо, шукає вихід із конфлікту.
А потім почалася війна в Ірані. В одну мить умови для примирення були зруйновані. На тлі високих цін на нафту, розбіжностей на Заході та надмірної активності США тиск на Путіна щодо пошуку компромісу зник. За дивного збігу обставин саме початок війни в Ірані зупинив перспективу завершення війни в Україні — саме тоді, коли Путін, здавалося, був готовий це розглянути.
У лютому Путін, схоже, був готовий змінити курс і повністю оновити переговорну команду. Кирило Дмитрієв, головний кремлівський представник у питаннях України, якого вважають фігурою без справжнього мандата, за повідомленнями, був на межі звільнення. Провідним кандидатом на заміну був Ігор Сєчін, голова державної нафтової компанії «Роснефть». Його вважають правою рукою Путіна, раніше він курував відносини Росії з Латинською Америкою та вибудовував тісні контакти з американськими нафтовими компаніями. Це було свідченням того, що Путін може почати ставитися до переговорів серйозно.
Водночас почали ширитися чутки про масштабну перестановку в уряді РФ. Якби Путін дійсно зібрався вести переговори й шукати миру з Україною, йому довелося б повністю перебудувати систему влади. За словами людей, близьких до Кремля, це могло б включати й відставку чинного уряду. Над прем’єр-міністром Михайлом Мішустіним уже почали згущуватися хмари: люди з його оточення стали фігурантами кримінальних справ.
Ми ніколи не дізнаємося, що могло б статися. 28 лютого аятола Алі Хаменеї був убитий у спільній атаці США та Ізраїлю; у наступні дні все змінилося. Ціни на нафту підскочили вище 100 доларів за барель, і США здійснили різкий розворот, скасувавши санкції на російську нафту. Попит на російські добрива зріс, оскільки світ відчув потрясіння через перебої з постачанням продовольства. Раптово економічні проблеми, які мучили Росію, ніби випарувалися.
Крім того, поглибилися розбіжності між США та їхніми союзниками по НАТО, які відмовилися відправляти кораблі в Ормузьку протоку. Президент Трамп назвав це «дуже нерозумною помилкою». Для Путіна, чию зовнішню політику вибудовано на посиленні хаосу на Заході, це стало добрим знаком. Не менш важливим є те, що увага Америки зосереджена на Близькому Сході, і Україна відходить на другий план. Ба більше: США витрачають зброю й боєприпаси, які могли б піти Україні.
У самій Америці Кремль також бачить вигоду. Нескладно зрозуміти, як затяжний конфлікт з Іраном може підірвати політичні позиції Трампа та послабити Республіканську партію, зробивши майбутні проміжні вибори особливо небезпечними. Це лише підсилює впевненість Путіна у мінливості американської політики. Трамп, як і будь-який американський президент, — фігура тимчасова: зрештою до влади прийде інша адміністрація, можливо, із зовсім іншим підходом до Росії. Війна з Іраном може наблизити цю зміну. У такій ситуації поступки щодо України виглядають безглуздими.
Всі ці обставини на руку Кремлю. Проте гроші, які зараз потоком ідуть у Росію, аж ніяк не гарантують, що Путін зможе продовжувати війну безкінечно. Навпаки, деякі, наближені до влади, вважають, що нинішня ситуація тимчасова. До травня, як очікують багато хто в Москві, війна з Іраном може завершитися, а санкції щодо Росії знову запровадять. Для російської економіки не існує постійного порятунку.
Ситуація всередині Росії теж стає напруженою. Напередодні парламентських виборів цієї осені у Кремлі панує майже параноїдальне очікування, нервове кидання між планами наповнити парламент ветеранами та жорсткою реакцією на прорежимного блогера, який публічно виступив проти Путіна. Влада здійснила спробу блокування Telegram, найпопулярнішого месенджера у країні, і перебої з інтернетом у Москві та Санкт-Петербурзі стають дедалі частішими. Чутки про масштабні перестановки в уряді не зникають.
Рівень суспільного невдоволення, який ще донедавна здавався немислимим, тепер став частиною щоденного життя. Здається, що вже невдовзі Путіну доведеться зробити доленосний вибір: або погодитися на певну деескалацію в Україні, можливо навіть завершити війну, або ж рухатися у протилежному напрямку — посилювати контроль у всіх сферах, аж до нової мобілізації. Неможливо передбачити, яке рішення ухвалить Путін. Але великою мірою це залежатиме від того, чи продовжуватимуться американські воєнні дії.
Джерело — New York Times
