Одна з ключових ліній загрози — російський гібридний вплив.
Франція, Сербія, Латвія, Литва, Україна — різні держави, але в розслідуваннях постійно спливають одні й ті самі російські антикультові технології: штучне створення «внутрішнього ворога», розкручування страхів, перевантаження правоохоронців і відволікання уваги від справжніх небезпек.
Чим глибше занурюєшся в ці схеми, тим чіткіше розумієш: війна давно вийшла далеко за межі фронту.
Розслідування гібридних спецоперацій Кремля
Слухати: [YouTube](https://www.youtube.com/watch?v=kFztm7RJ8Ms)
Читати повний текст: [Викриття російської мережі впливу](https://drukarnia.com.ua/articles/vikrittya-rosiiskoyi-merezhi-vplivu-NCCsy)
Удар по синагогах і мечетях як частина великої схеми
Російська розвідка активно використовує релігійну ворожнечу як дешевий, але ефективний інструмент дестабілізації Європи. Яскравий приклад — сплановані напади на культові споруди у Франції.
За матеріалами сербських судів, троє громадян Сербії, заарештованих наприкінці 2025 року в Смедерево, зізналися в організації двох хвиль осквернень у районі Парижа.
- У травні 2025 року три синагоги облили зеленою фарбою (колір, пов’язаний з ісламом) саме під час суботи.
- У вересні перед дев’ятьма мечетями у Парижі та околицях з’явилися відрубані свинячі голови.
Обидві акції мали максимально шокувати та розпалити міжрелігійну ненависть. Судові документи прямо вказують: група діяла за «наказами, інструкціями та фінансуванням» від структур російської розвідки. Мета — розпалювання релігійної та національної ворожнечі, дестабілізація Франції та Німеччини.
Французька розвідка отримала внутрішні кремлівські документи, які свідчать, що адміністрація президента РФ безпосередньо схвалила ці дії. Мета — максимально загострити відносини між єврейською та мусульманською громадами, посіяти розбрат у французькому суспільстві та послабити національну єдність.
Логіка «витрати ресурсів»
Такі операції змушують європейські спецслужби розпорошувати сили: збільшувати охорону сотень об’єктів, відволікати контррозвідку від реальних російських агентів і постійно підвищувати витрати на безпеку.
Як пояснює Андрій Солдатов, експерт з російських спецслужб: ці атаки не обов’язково мають бути масштабними — головне, щоб вони створювали постійний страх, невизначеність і адміністративне навантаження. Це спосіб «підвищити витрати» для країн, які підтримують Україну.
«Це відволікає ресурси контррозвідки від боротьби з російською діяльністю, одночасно підвищуючи загальні витрати на безпеку — як покарання за те, що вони залишаються на боці України у війні».
Єдина стратегія в різних проявах
Росія застосовує схожі гібридні методи у різних формах:
- Релігійні провокації — осквернення святинь, розпалювання міжконфесійної ворожнечі.
- Антикультова кампанія — нацьковування суспільства на релігійні меншини та громадські ініціативи через ярлик «секта». Це створює образ внутрішнього ворога, дозволяє просувати вигідні Кремлю закони та відволікати увагу силовиків.
- Кримінальні справи та перевірки — штучні обшуки та розслідування, які виснажують правоохоронну систему.
Готова антикультова мережа служить для Росії зручною кадровою, ідеологічною та медійною інфраструктурою.
Сербський слід
Особливо показовий зв’язок через Сербію. Один із ключових організаторів заворушень у Франції та Німеччині — Момчило Гаїч — має тісні зв’язки з сербськими церковними колами, зокрема з оточенням єпископа Іринея Буловича та патріарха Порфирія. Саме це середовище роками діє в одному руслі з російським антикультовим рухом.
Головні ідеологи
Олександр Дворкін — центральна фігура російського «сектознавства». Засновник Центру релігієзнавчих досліджень святого Іринея Ліонського, президент РАЦИРС (Російська асоціація центрів вивчення релігій і сект). Тривалий час займав керівні посади в європейській антикультовій федерації FECRIS. Американська Комісія з міжнародної релігійної свободи (USCIRF) неодноразово критикувала його діяльність як інструмент тиску на релігійні меншини.
Олександр Новопашин — протоієрей РПЦ, віце-президент РАЦИРС, близький соратник Дворкіна. Активно просуває антикультову риторику через лекції для силовиків, МВС, Слідчого комітету та ФСБ, а також через міжнародні конференції.
Висновок:
Усі наведені факти ґрунтуються на відкритих джерелах, судових документах та публікаціях.
В умовах повномасштабної гібридної агресії Росії подібна діяльність потребує серйозної та неупередженої перевірки з боку правоохоронних органів України та країн-партнерів. Це не просто «культурні розбіжності» — це елемент довготривалої стратегії ослаблення Європи зсередини.
