Теперішнє покоління так ніби сіло на те, що можна трошки більше попрацювати, і вже у 20-30 років не йти на роботу, так як маєш достатньо грошей маєш бізнеси й тому подібне. Ну якби погрінди на початку гри й тобі не треба буде гріндити потім.
Це має свою логіку. Якщо дитина в дитинстві вивчить як писати слова, як говорити на різних мовах, то в дорослому віці їй не треба буде вчити мову ще раз.
Але дурно вважати що зробивши більше роботи зараз то завтра буде менше роботи. Адже завжди шось нове накладеться, хтось принесе більше роботи, десь почнеться війна, хтось старий помре. І вже життя міняється. Так само як хліб з маслом який перевернувшись, падає з шостого поверху на тебе, під час тривоги.
Так чи інакше будь-яка річ буде нас вбивати(Забирати час). Заробивши всі гроші світу у нас половину життя забере робота, а іншу то алкоголь, сигарети, чи навіть соціальні мережі. І, як на мене, жити життя на нелюбимій роботі — таке собі.
Звісно якщо всі будуть говорити, що “то не моє”, то ми просто з голоду вмремо. Не тому, що їжі не буде. А тому, що посуду ніхто не буде мити.
Але так як всі речі нас вбивають, швидко чи довго. Я б особисто хотів, щоб мене вбила річ яку я люблю. Звісно віддавати життя в цей момент я не збираюсь. Але от жити так, щоб було в житті те що мене хоть трішки цікавить я хочу.
Ба більше я хотів би лишити після себе щось більше, а ніж опалки сигарет, зім'ятті купюри, пусті бутилки, чи мокрі салфетки. Тому я пишу цей текст. Водночас і для вас і для себе. Тому дякую вам, що дочитали до кінця. Без вас. Без тих людей які читали мої інші друки. Дякую вам!
