Стільки емоцій викликають цей фільм, і багато хто сперечається чи заслуговує він приблизно такої ж оцінки як і "Безславні виродки", тому потрібно максимально об'єктивно все зважити, та в міру сказати свої враження від цього кіно. Все як ми любимо, тонка аналітика з горстинкою суб'єктивної оцінки, не претендую на аналітику навіть, бо хто я все таки, аналітик чи кіноман-письменник? Можливо правда десь посередині. В принципі назва "аналітика", то робоча назва моєї писанини.
Що Квентін хоче розповісти цим кіно і чим воно відрізняється від його інших фільмів?
Вестерни виходять в нього чудові, доказом є цей фільм. В цей раз задумка полягала у висвітленні тем пов'язаних з тими часами на Півдні, по типовим мотивам Серджіо Леоне, Клінта Іствуда чи то інших класичних засновників цього жанру.
Висвітлюються теми білої еліти ( я не дуже розбираюсь в суспільних настроях і в їх категоріях ) та рабство темношкірої раси, де їм не було місця в цьому житті. Нажаль такою була реальність тих часів, де темношкірих дуже часто гнобили, продавали як тварин а то і гірше, змушували пахати на плантаціях за копійки або за базові потреби як от їжа. Знущалися не абияк, і використовували заради власної втіхи. До прикладу, негритянку навчили задовольняти потреби німецьких клієнтів за рахунок знань мови.
Ну як там сказав Келвін Кенді : так а для чого потрібна негритянка яка говорить німецькою, як не для німця? ( Мені сподобався той жарт! Ще й Семіюєль Джексон тоді ефектно з'явився ).
Або пригадаємо поєдинок найсильніших та найдорожчих негрів боксерів, за яких платили не малі гроші, щоб подивитися на бійку як на грандіозне шоу під випивку та сигари - то був такий собі багатий спосіб розслабитися ввечері, особливо тим хто вже шукає нові враження, як от Келвін. Бо життя багатіїв воно таке однакове та передбачуване, і для деяких багатеньких дядьків є нові способи розважитися в кругу свого суспільства. Подивися ти бій на насмерть, і виграв ставки або програв, заробив більше бабла і крутишся в цьому напрямку далі як білка в колесі. Не було в них інших досягнень та способів підняти кров в жилах, що поробиш, такі важкі часи. Як то кажуть : важкі часи породжують слабких людей, тільки замість слова слабкий, я б виправила на "жалюгідних", і зовсім без слова "людей".
На той час білі люди не знали, для чого темні люди потрібні як не для людської втіхи? Хіба бог не білий? Значить чорні - не люди, а раби, котрі були створені по подобі бога... Ну може не зовсім так... може і не на подобі бога, а просто вилізли з пальмових дерев, щоб працювати на наших плантаціях.
Чому я вважаю що Кристоф Вальц та Ді Капріо викликають постійне захоплення та невтомний подих, Семіюєль Джексон постійну нудоту, ( і кожен з них по черзі вивозять пів кіно )?
Мені сподобалося як зіграли актори головних героїв. Тарантіно як правило вибирає найкращих на свою роль, тут і Ді Капріо, і Семюель Джексон, і той хто грав дантиста - Кристоф Вальц. Він створив знатний сценічний образ мисливця за головами, з такою класною манерою вести вигідні договори та вражати опонентів словниковим багажем наче соловей, складати 2+2, та щирим бажанням допомогти врятувати жінку свого напарника якого звільнив, бо як він відповів, чує відповідальність за того кому подарував свободу. Чесна людина від всього серця, один був позитив, дивитися на когось адекватного ( у Тарантіно майже немає позитивних, виважених героїв, які мають людське відношення до інших, заданий хороший тон. Це рідкісний випадок).
Ді Капріо, як завжди вражає своїм різноманіттям форм, він наче як пластилін, завжди знайде спосіб себе зліпити наново, як сподобатися глядачеві, особливо це залежить від режисера ; раджу дивитися на нього в інших фільмах. Той знаменитий мем з келихом та смішним виразом обличчя з посмішкою та вусами, хто ж не знає цей "хо-хо", - і ті як правило забувають про набагато кращий його виступ : це імпровізована сцена за столом з пораненням від скла, тут він зіграв на всю свою силу, бо в сценарії такого не передбачалося... Це як на мене найкраща сюжетна лінія, бо показує весь антураж персонажа Ді Капріо, всю характерність в такому значенні слова, де він є володарем та ініціатором дійства. В його руках Хільда виступає лише як власність. Жінка схожа на череп померлого нігера, який тріснув від молотка під час застілля між двома домовленими сторонами, так і її трісне якщо той так забажає - образ Келвіна Кенді повністю продумано та передано на всі 100 %, а сцена тільки підсилює ефект напруги та страху за героїв. Чи то не є цукеркою в блискучій обгортці насправді? Все завдяки старому Леонардо.
Семіюєль Джексон настирливо викликав постійне бажання ненавидіти його, за відношення до своїх же - чорних підданих. Це достатньо зрозуміло з його боку, бо він займав трохи вищу посаду, і йому як персонажу треба було трохи піднятися в своїх же очах як прислуги, і в очах Келвіна відповідно. Це особливо стосується Джанго, бо на його думку, він намагається принизити лише однією своєю присутністю. В тій же сцені при їхній першій зустрічі, та за трапезою укладанням грошового викупу раба. Ми його не терпимо через очевидну неприязнь до головного героя, і радіємо коли Джанго дає прочухана в останніх секундах життя "чорномазого", - бо сам же знущався як його господарі та знищував гідність своєї раси. Семіюєль Джексон знову зміг зобразити паскудного чорного, якого нам хоче показово зобразити режисер, і що другому як головному творцю ідеї, що першому як діячу вдалося це на славу.
Які ще сцени справили найбільше враження та задоволення і чому?
1. Це перша сцена. Наврядчи її можна вважати самою найсмачнішою, але те як дантист звільнив Джанго, то справляє враження, робить ставку на героя, і повстання Джанго з полону як вільної людини в очах собі подібних, знайомить нас з історією, показує перше ставлення до героя Шульца.
2. Сцена в якій Шульц знаходиться в кімнаті з Брумхільдою, і в якій вона дізнається що Джанго живий. Насправді мені просто сподобався діалог цих двох різних людей що по статусу, що взагалі. І звичайно ж давню зустріч двох закоханих людей - Джанго та Хільди. Особливого ефекту ця сцена набуває через невідомість Брумхільди як жінки загалом в її положенні. Чого від неї очікують насправді? І чи можемо ми передбачити відношення доктора Шульца до неї? Ну чесно кажучи можемо.
Тут немає якоїсь чарівної магії, це просто людський діалог яким насолоджуєшся, бо він людський, чесний, та не забруднений лайном, як всі попередні та наступні де буде присутня вона.
3. Звичайно, викуп Хільди, особливо момент з договором Шульца та Келвіна Кенді, - друга по красі сцена, в якій все прийшло до логічного завершення цієї історії.
Знову ж таки, нас порадував актор Кристоф Вальц, неочікуваним розвитком подій всіх присутніх на викупі.
Спочатку, це прослідковується в небажанні слухати Бетховена у виконанні арфи, через травматичні спогади про з'їдені заживо чорних рабів собаками, які вже дають підказку як глядачам - наступні дії дантиста в складанні договору, попри вже наростаюче бажання піти скоріше з цього маєтку. Ну а потім, це бажання переходить в другу стадію, - відверта відмова в натисканні руки Келвіна, як знак домовленості між двома партнерами в їхній місцині. Ну і третя стадія - уявне бажання потиснути руки перед багатієм, щоб потім зробити постріл в груди Кенді. Це остаточна капля толерантності до чоловіка, бо надалі як він до цього обмовився, : "... If you insist...", він не зміг відмовитися від справжнього наміру, : "... I'm sorry, I couldn't resist". Келвін буквально розізлив його, і тому попри те дурне рішення, він готовий був померти без жалю але на своїх умовах.
Блискуча написана арка закінчення героя. Незважаючи на його смерть, що може розлютити та засмутити глядача, бо він точно на це не заслужив, ми повинні визнати що то було в стилі Тарантіно - вбивати всіх підряд, незалежно від того хто перед ним стоїть в черзі, чи то бандюга, чи то пристойний позитивний герой. Це ж Тарантіно... Тому ми розуміємо його наміри і разом з тим не пробачаємо. Ось такий парадокс.
5. Сцена з собаками. Чому я взагалі згадала про цей уривок? Це ж проста жорстока сцена, були і кращі. Ні, я так не вважаю. Варто було спочатку описати цю сцену, перед попередньою. Бо там вже наслідок наших висновків. Ну добре.
Тут головну увагу займає саме актор Джеймі Фокс, героя Джанго. Кінг Шульц хоче врятувати чорного раба від неминучої смерті в останні секунди перед рішенням Келвіна. Але Джанго Звільнений показує свою іншу сторону, в якій він панує над цим рабом, і може визначити його подальшу долю. Попри бажання Шульца спасти раба за немалі гроші, той відмовляє що своєму напарнику, що самому володарю рабом - Келвіну особисто в обличчя. Він вирішує лице діяти на варварство зроблене псами Келвіна, не відриваючи погляду ні на мить, в той час, як навіть Шульц не зміг повністю дивитися на катування людини. Після побаченого, дантист був м'яко шокований тим, що подібний собі зміг дозволити статися явній смерті, ще й лицезріти з повним ентузіазмом, невпинним поглядом. Це жахало чоловіка. І на питання Шульца Джанго відповів : що він же колись казав, що руки вже занурені в крові. Я ж вирішив тотально забруднитися в своїх рішеннях і діях, і я вже не зможу омитися - то не дослівно, я можливо перефразувала, але кінцевої суті не змінює.
Бонус. Як дивитися більшість фільмів Тарантіно і чому ідея розділити його на два дні - це не програшний варіант
Ох, дуже гостру тему я підняла, бо ніхто так не робить насправді. Фільм дивляться за один раз, виділяють час, хоч навіть 3 години, і зараз переглядають. Я так не роблю, точніше не завжди маю можливість повністю подивитися фільм, тому що брак часу, є пріоритетніші речі. Але навіть з таким підходом, я завжди насолоджуюсь тим як Тарантіно розділяє історію на глави, це дуже зручний формат для мене, наче книгу читаєш. В "Огидна вісімка" це взагалі не проблема, там це наче декілька різних міні оповідей, яких об'єднує історія. В "Безславні виродки" - це теж не перешкоджає перегляду, але не бажано. Ну а тут взагалі не можна так грішити ; тим не менш, я все одно на одному подиху подивилася фільм, хоча розділила його на 2-3 дні, і достатньо поринула в ту історію з головою, що загубилася в часі, і не помітила особливої різниці між одним днем і трьома.
Коротка замальовка на останок, щоб залишився осад в душі
Подивившись на постріли Джанго, який влучив в мішень з перших разів і рука не ворухнулась, а лише дим летів з пістолета, то доктор з гордістю заявив своєму товаришу по зброї : «Знаєш, як тебе назвуть? «Найшвидша зброя на Півдні». І посміхаючись, Шульц дивився йому в очі, в яких палала жага до помсти - чиста та кришталева, як вода з гірської річки. І ніщо не вкладалося в це значення, окрім, як кохання. І ніщо не зможе зупинити цих двох, вони не знали чи повернуться назад живими… Але знали, назад тільки з поверненням Брумхільди.
Двоє їли якусь кукурудзяну кашу, з тушкованою свининою з під бляшанок, і під звуки брязкотіння, Шульц неспішно але з великим інтересом, без жодної долі провокації, запитав у напарника питання, яке поставило другого в роздуми :
- А що ти збираєшся сказати своїй Брумхільді, коли ви побачитесь через стільки часу разом?
Джанго не мав відповіді. Він давно був рабом, і йому не приходило в голову взагалі - вибирати, і мати вибір. Як можна було придумати відповідь на таке запитання, якщо він не вірив, що їм вдасться знайти її? Що якщо не вдасться? Що якщо вона вже мертва, а вони тут їдять гаряче та упивають знатно кави? Джанго нахмурився, замислився на частку секунди, а Шульц уважно стежив за його реакціями. Той додав :
- Ти знаєш, що ми знайдемо її. Ніяк не буде інакше. Я звільнив тебе, і не для того, щоб потім, ти там надумав собі, що наш договір не матиме сили - а щоб, ти допоміг мені. І мені теж хочеться, допомогти тобі. Думай краще, - чоловік постукав ложкою по бляшанці, загріб залишки м'яса - щоб ми втілили наш план в дію. Треба на гаразд впоратися з роллю, ти мусиш. Вона чекає.
На слова дантиста, Джанго кивнув як на знак вдячності, очима дивився на того, хто звільнив з довічного полону, і на обличчі з'явилася надія, - та, яка розглядалося попри не мімічний вираз чорних зморшок, але була достатньою для Шульца, що прочитав його як відкриту книгу.
- Ти не хочеш сказати? - Шульц задав те саме питання в другий раз, налаштований отримати бажану відповідь. Джанго стиснув кулака, повідав йому :
- Я скажу їй, так : “Гей, бунтівниця, як ти, давно не бачились. Я тут прийшов тебе звільнити. Не проти моєї компанії?”
Шульц лиш посміхнувся в 32 зуби, яких уже і не було з плином часу, щастило що дантистом був, і не стримався з жартом :
- Ну так то, вона й не матиме іншого виходу, доведеться, буде, з тобою піти! Велика дилема, з великими зусиллями.
Що то значило, знав тільки він.
Ps. Тільки що написала. Це ж я.
Мій вердикт
10/10 за Ді Капріо з Кристофом, 9/10 за Семюеля Джексона, 10/10 за Тарантіно, 8/10 плот, 9/10 за німецьку Брумхільди, 10/10 за бійку Великого Джо ( чи я помилилась іменем))?, 7/10 за Джанго та його не фамільярність, 10/10 за вбивство білих, ну і звичайно ж 20/10 за негрів та реп саундтрек до фільма жанру вестерн.
