За старих часів через проблеми з прісною водою кримські татари будували дуже багато фонтанів та колодязів: у містах, селах, степах, у лісах та горах. Фонтанами називали спеціально облаштовані джерела, де можна було набрати питну воду.
Щоб знайти джерело використовували лозу. Увечері на знайдені місця клали чашки догори дном. Місце, де ранком сильніше запітніла чашка, вважалося найкращим для будівництва колодязя. У тих місцях, де джерела залягали глибоко під землею, копали колодязі. У такий спосіб воду знаходили навіть у степах, де глибина колодязів іноді перевищувала 100 метрів. Піднімали воду лебідками або журавлем – довгою жердиною, що використовується як важіль при підйомі води (“asma quyu”).
Кримські татари з особливою турботою стежили за чистотою фонтанів, яких у Криму було дуже багато, існувала навіть посада наглядача за фонтанами “мутевелі”. Ним могла стати тільки шанована людина. Він отримував платню за кошти, що видавали на утримання фонтанів міста чи села.
Одним із найдавніших звичаїв кримських татар було шанування води. В етикеті кримських татар були певні правила користування водою, яким навчали дітей з раннього віку. Щоб випити води з джерела, з ним спочатку “вітались”, потім очищали від сухих гілок, листя та іншого сміття, вмивалися, читали “Аль-Фатіху” та дуа, і тільки після цього пили воду з джерела.
Зовнішній вигляд кожного з фонтанів, за наявності спільних рис, не повторював образ іншого і був твором малої архітектури. При спорудженні та оформленні фонтанів майстри виявляли смак, фантазію та стриманість.
Тільки в Бахчисараї було 120 фонтанів, які живились 32 джерелами, близько 100 фонтанів було у Феодосії, безліч — у Старому Криму, Карасубазарі, в Сімферополі й інших містах та селах.
Будівництво фонтанів вважалося дуже богоугодною справою. Адже згідно з ісламом, мусульманин, який побудував громадський фонтан (чешме) щиро заради Аллаха отримує винагороду (навіть після смерті) щоразу, коли з фонтана п'ють, чи то людина, чи тварина, або якщо хтось використовує для омивання. Фонтани зводили на кошти ханів та інших заможних громадян. Написи на фонтанах часто містили цитати з Корану, а також дату спорудження й ім’я того, хто їх побудував, щоб будь-хто після використання води з цього джерела міг помолитися за цю людину. Також фонтани часто прикрашали різьбленням із геометричним або рослинним орнаментом.
Водні джерела в Криму за призначенням можна поділити на чотири основні групи:
“чешме” (“çeşme”) — водні джерела;
фонтани “абдест” (“abdest”) — призначені для обмивань перед молитвою, Олекса Гайворонський у своїй книжці “Країна Крим”, писав, що такі фонтани також носили назву “шадирван” (“şadırvan”);
фонтанні двори або затишні павільйони з фонтанами всередині для відпочинку;
фонтани “сабіль” (“sabil”) — “священні”, райські джерела.
Фонтани ставилися окремо або були пристінними. До традиційних і найпоширеніших джерел належать çeşme. Вони були центром суспільного життя кримських селищ, їх споруджували не тільки в глибині півострова, але навіть і на Південному узбережжі вздовж дороги на відстані декілька верст один від одного. Жінки обговорювали тут новини, молоді хлопці виглядали собі наречених. Відображення цього ми також знаходимо у піснях: “Мен бир къызнен таныш олдым чешме башында”.
Чешме, як правило, складалися з двох частин. У верхній частині над нішею закріплювали кам’яну плиту, на якій арабською в’яззю зазначали ім’я творця цього джерела. Передню стінку кам’яного водоймища іноді прикрашали різьбленням із геометричним або рослинним орнаментом. Перед нею у нижній частині споруджували невелике водоймище для накопичення води.
Палацові фонтани Бахчисарая близькі до тих, що споруджувалися турецькою знаттю. Проте стриманіший декор кримськотатарських фонтанів і менший масштаб виражає сутність джерела як символу того, що дає життя всьому живому, а не помпезної споруди, яка вихваляє свого творця.
Основними рисами орнаментального декору пристінних фонтанів XV–XIX ст. слід вважати: розміщення різьблених розеток із геометричним і квітковим орнаментом над стрілчастою аркою ніші, використання різьблених написів і коранічних епітафій, виконаних почерком “сулюс” (один із шести традиційних арабських почерків), що переплітаються з рослинним орнаментом.
Фонтани “абдест”(“abdest”) або ж “шадирван” (“şadırvan”) призначені для обмивань перед молитвою. Як правило, їх споруджували біля мечетей або святих місць. Вони стояли осторонь і мали круглі водоймища часто восьми- або шестигранної форми. Такі фонтани виникли в Криму разом зі спорудженням перших мечетей і надалі були неодмінним їх атрибутом.
Фонтанні двори або павільйони широко застосовувалися у палацах, будинках заможних верств населення. Мода на фонтанні двори прийшла з Константинополя разом із першими кримськими правителями. У Солхаті були знайдені гончарні водопровідні труби, що ведуть до міських фонтанів. Перші згадки про подібні фонтани ми зустрічаємо у Евлії Челебі, що відвідав сад Ашлама в палаці Ашлама-Сараї, який існував у кінці XV ст. у Салачику. Ханський палац знаходився в середині балки Ашлама-Дере, після ліквідації Кримського ханства його розібрали на будматеріали, а прекрасний сад просто знищили.
Безліч фонтанів були окрасою двориків і садів Бахчисарайського палацу. До кінця XIX ст. фонтани споруджували в усіх міських парках Карасубазара, Ак-мечеті, Гезльова та ін. Поширилося спорудження фонтанів і в інтер’єрі приміщень. Вони влаштовувалися в різних альтанках, холах, вітальнях тощо. Усі фонтани виготовляли в основному з мармуру, оздоблюючи різьбленим орнаментом, що включав рослинні мотиви.
До XVIII ст. у кримськотатарському мистецтві з’являється новий тип фонтанів — “сабіль” (“sabil”). В архітектурі арабських країн “сабіль” — це громадське джерело, фонтан питної води. Це пристінна або окрема споруда, з однією або кількома арочними нішами або чашами, з водою, що повільно стікає в раковину-басейн. У перекладі з арабського означає колодязь (джерело), призначений для загального користування. Походить від дієслова “жертвувати з добродійною метою”.
Типовим прикладом каскадних фонтанів “сабіль” може служити фонтан у Басейному дворику Бахчисарайського палацу, що складається із вмонтованої в південну стіну різьбленої мармурової плити з 12 лотками. Його було збудовано у 1764 році іранським художником-декоратором. Основною об’ємною конструкцією фонтанів “сабіль” була вертикальна плита зі стрілчастою нішею, в якій східцями розташовані чаші. Вода, переливаючись з однієї чаші в іншу, потрапляла в прямокутний або овальний резервуар, розташований перед плитою фонтана. Портал, як правило, прикрашали різьбленим рослинним орнаментом.
Такі фонтани ставили всередині великих приміщень чи в закритих двориках-квітниках. Призначення будь-якого сабіля було декоративним і насамперед “акустичним”. Правильним підбором форми та кількості чаш, сили й висоти падіння струменів води архітектор “налаштовував” фонтан, намагаючись досягти якомога мелодійнішого звуку від лунких переливань води. Також сабілі мали ще одну важливу функцію — прохолодні струмені води, розбиваючись у чашах, наповнювали приміщення дрібними водяними бризками, що зволожувало та трохи охолоджувало повітря.
Написи на фонтанах закінчуються словом “сальсабіль” (“salsabil”), яке має кілька значень. У ісламській есхатології воно означає назву водойми або однієї з чотирьох річок раю. Саме це райське джерело згадуєтья в цитаті з Корану (76-а сура, 18-й аят) висіченій на “Фонтані сліз” в Ханському палаці в Бахчисараї. В архітектурі Єгипту, Сирії, Палестини, Андалусії з XIII–XIV ст. — це система охолодження інтер’єрів водою. У переносному розумінні “сальсабіль” означає райський напій, нектар.
Є. Марков, автор “Нарисів Криму”, вперше виданих 1882 року, зазначає, що до 1783 року Кримський півострів був густо заселений, всюди були сади, виноградники, пасовища і велика кількість фонтанів – для людей і домашньої худоби.
І ось який опис Криму другої половини ХІХ ст.:
“Настоящее экономическое положение Крыма достаточно стало известно даже и людям, в нем не бывавшим. Степи, составляющие 9/10 всего пространства полуострова, – совершенные пустыни, трава в них мелкая, выродившаяся, и в июне, вплоть до глубокой осени, выгорающая нажелто. Воды почти нет. Поселения так редки, что от одного до другого едешь на почтовых по нескольку добрых часов. Какие есть – не поселения, а развалины. Из десяти хат обитаемы две; на одну уцелевшую – десять лежат в кучах мусора. Из десяти фонтанов, восемь, наверное, разбиты или пересохли. Где на памяти старожилов были еще лесные места – теперь голь голью. Вы едете по балке, по руслу ручья — кругом вас груши, садовая мушмула, тополь, черешня – и ни следа поселения. А это между тем остатки садов. По некоторым речкам идут на целые версты сплошные одичавшие сады с чаирами”.
Таке становище Криму пов'язано з політикою імперії, що роздавала величезні масиви земель місцевого населення російським вельможам, тобто колоністам, які, своєю чергою, не лише не зробили нічого для збереження півострова хоча би в тому стані, в якому він перебував, а й знищували сотні архітектурних споруджень кримської спадщини.
Внаслідок анексії 1783 року та жорстокої колоніальної політики російської імперії, політики радянського союзу та депортації кримських татар у 1944 році, величезну кількість фонтанів в Криму було знищено, як і багато інших пам'яток.
Джерела:
Нурія Акчуріна-Муфтієва “Водні джерела та фонтани криму в контексті ісламських традицій”.
Евлія Челебі “Книга подорожей. Крим та суміжні області”.
Олекса Гайворонський “Країна Крим”.
