"Ефект Матильди"

Авторка: Рина

Скільки ви знаєте відомих на весь світ науковців? Майкл Фарадей, Томас Едісон, Олександр Белл, Вернер фон Сіменс, Нікола Тесла, Гульєльмо Марконі, Антоніо Меуччі, Дмитро Менделєєв, Александер Флемінг та багато інших. А як щодо науковиць? Більшість легко може згадати Марію Кюрі, яка відкрила радій та полоній.

Але де всі інші? Чому ми знаємо так мало видатних винахідниць та науковиць?

Відповідь на всі ці питання дає нам "ефект Матильди".

Це сексистське упередження щодо визнання досягнень дослідниць, коли їхні колеги-чоловіки привласнюють їхні роботи собі.

Уперше це явище описала суфражистка та аболіціоністка Матильда Джослін Гейдж у своєму есе "Жінка як винахідниця", яке було проігнороване тогочасним суспільством (вперше опублікована як трактат у 1870 році та в North American Review у 1883 році). У своїй роботі Гейдж згадує винаходи жінок, які призвели до технічного прогресу в країні. Деякі з цих винаходів, які вона перерахувала: дитяча коляска, піч для плавлення руди та шнековий гвинт. Тому не дивно, що саме на честь неї був названий "ефект Матильди".

Термін "ефект Матильди" був введений у 1993 році американською історикинею наук Маргарет В. Россітер. Вона придумала цю фразу, щоб описати систематичне упередження, за яким жінку ігнорують, відмовляють у довірі або негайно скидають із поля зору на користь чоловіка, який у кінцевому підсумку приписує собі всю заслугу за її новаторську роботу в галузі науки. У своїй роботі "The Matthew Matilda Effect in Science" Россітер наводить кілька прикладів цього ефекту. Наприклад: Тротула Салернська – італійська лікарка XII століття, написала книги, які після її смерті приписувалися чоловікам. Інші випадки XIX та XX століть, що ілюструють ефект Матильди, включають випадки:

Багато підручників із біології привласнюють це Томасу Моргану, який був напарником Стівенс. Навіть сам Морган, лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини (1933), в одній зі своїх статей писав, що Нетті працювала більше техніком. Але виявилось, що її дослідження хрущака борошняного вперше виявили, що стать організму визначається його хромосомами, а не середовищем. Робота Стівенс була ключовою, та, на жаль, її внесок дуже довго стирали, бо вона має дві X хромосоми.

Вона працювала разом із хіміком Отто Ганом, який отримав Нобелівську премію з хімії (1944) за відкриття процесу ядерного розпаду. На думку багатьох учених, Майтнер заслуговувала тієї ж почесті, адже в одному зі своїх листів до Гана вона виклала ідею щодо процесів довкола урану, радію та розпаду атома на те, що пізніше буде названо барієм. Більше того, Лізі звернула увагу на те, що ядерний поділ має потенціал створення величезної кількості енергії. Багато хто стверджує, що Лізі не дали Нобелівську премію через те, що одним із членів комітету був Сігбан, який недолюблював Майтнер.

У 1950 року Сесіль Павелл отримав Нобелівську премію з фізики за розробку фотографічного методу вивчення ядерних процесів та за подальше відкриття піонів (пі-мезонів), хоч він не був першовідкривачем у цій галузі.

Зазвичай це відкриття приписують Френсісу Кріку та Джеймсому Ватсону, які є лауреатами Нобелівської премії з фізіології або медицини (1962). Франклін зробила величезний внесок у розуміння структури ДНК, адже завдяки новому способу отримання зображень шляхом дифракції рентгенівських променів на ДНК дійшла до висновку, що ДНК складається з двох ланцюгів та фосфатної основи.

За це відкриття 1974 року Нобелівською премією з фізики було нагороджено її керівника, Ентоні Г’юїша, та Мартіна Райла, з коментарем про їхню першовідкривацьку працю в радіоастрономії. Бернел опустили, як це зазвичай і буває з жінками.

Вона є справжньою авторкою теорії відносності, яку її чоловік привласнив собі та отримав Нобелівську премію. Чим керувався Ейнштейн, ми ніколи не дізнаємось. Лише залишається обговорювати, чи це була звичайна наукова заздрість чи принижена чоловіча гідність, а можливо і все одразу.

З таких історій стає зрозуміло, чому ми бачимо так мало видатних науковиць. Їх банально стирають із науки. Їхні роботи ігнорують, а через багато років використовують для "нових відкриттів". Чоловіки використовують праці своїх колег-жінок та під час публікацій стирають згадки про їхню участь. Через "ефект Матильди" так мало лауреаток Нобелівської премії та відомих науковиць.

"Ефект Матильди" тісно пов’язаний з "ефектом Матфея", коли видатний науковець, який уже має репутацію та певну відомість у суспільстві часто отримує більше визнання, ніж невідомий дослідник, навіть якщо їхня праця була спільною чи подібною. Парадоксальна історія відбулася з Гаррієтою Цукерман. У 1977 році вона випустила книгу "Наукова еліта: лауреати Нобелівської премії в Сполучених Штатах", де детально описала закономірність "накопичення переваг" та розказала, як жінки систематично перебували в невигідному становищі. Унаслідок ефекту Матильди була вказана співавторкою Роберта Мертона в концепції ефекту Матфея, що визнав сам Мертон. Кінець історії непередбачуваний. У 1993 році Гаррієта вийшла заміж за Роберта.

Таким чином, можна стверджувати, що жінки є в науці та вони не мають виключно гуманітарний склад розуму. Жінки прекрасно розуміють точні науки, але в чоловіків немає і краплини тих перешкод, які є в жінок. Іронічно, що саме чоловіки і блокують розвиток та видимість жінок у науці (особливо в таких сферах як фізика, хімія та медицина).