Один з найенергійніших гуртів сучасності. Гурт що пройшов шлях від нерозуміння і ненависті критиків, до практично всесвітнього визнання. Пранк що вийшов з під контроля. І родзинка Євробачення яку ми втратили. Це все про один гурт відомий в різні часи під двома різними назвами.
Для того щоб уявити про наскільки безумний гурт піде мова, варто згадати, що в одному з інтерв’ю на питання “в якому стилі вони грають?” музиканти гурту відповіли “порно електро-метал”. Доводилось також чути як їх музику класифікують як денскор, але загальноприйнята їх класифікація електроніккор (жанр що виник як поєднання постхаркору, металкору і електронної музики).
Виник же цей гурт в 2010 році в Німеччині під назвою Eskimo Callboy. Колектив музикантів зібрався щоб отримувати задоволення виступаючи зі своєю музикою і дарувати задоволення глядачам. Це буквально та мета яка була задекларована ними.
Їх експерименти вийшли доволі ексцентричними по міркам тогочасної сцени. Довгий час музичні критики розглядали їх десь на рівні певної дурно-пахнущої субстанції органічного походження. Чому явно сприяла і провокативність деяких їх творчих рішень. Чого тільки варта “Muffin Purper-Gurk” з їх дебютного альбому, що починається з похоронного маршу і переходить в бадьорий метал:
Ящо порівняти цю пісню з їх більш сучасною творчістю, то вона виглядає дещо екстримально і нішово. Але це ще тільки початок і гурту ще належало намацати своє оптимальне звучання.
Що ж стосується самого альбому “Bury Me in Vegas” (2012), то як для дебютної платівки це вийшла доволі якісна робота. Вона принесла гурту путівку на фестиваль в Вакені 2013 року, який є своєрідною Меккою всіх фанатів важкої музики. Того ж року вони завітали і в Україну, де зіграли концерт разом з місцевим гуртом Morphine Suffering.
В цей же час відбулась і одна доволі неприємна сторінка в історії гурту. Наприкінці 2012 року на концерті в Кельні на відвідувачів концерту, які якраз влаштували мош піт, впав фрагмент стелі. Було травмовано 9 людей. Концерт було спершу призупинено і перенесено, а потім і повністю відмінено через конфлікт графіків.
Ну і плюс відьбувається перша зміна складу: гурт залишив їх перший ударник. Вже в оновленому складі вони працюють над своїм другим альбомом “We Are the Mess” (2014).
З ним вони посідають 8 місце в чарті рідної Німеччині. Враховуючи високу конкуренцію на місцевому музичному ринку, це вже був доволі солідний показник, що демонстрував що гурт знайшов свого слухача.
На цьому етапі вже можна почути щось наближене до сучасного звучання гурту, яке почало проявлятись вже на третій платівці “Crystals” (2015). Головним хітом альбому і по суті їх першим великим хітом стає “Best Day”:
Тут вже помітно багато з того що стане їх фірмовою ознакою в майбутньому. Ключове тут дещо менша, порівняно з першими альбомами, кількість екстримального вокалу. Тепер він значно краще збалансований з чистим вокалом. Саме це поєднання стало золотою серединою.
Це не значить що екстрим вокал пішов на задній план. Показова пісня “My Own Summer” з цієї ж збірки, де куплети зроблені гроулом, а приспіви чистим і номінально радше чийтий контрастує екстрим, але всеодно це складається в збалансовану картинку де два вокальні стилі органічно доповнюють один одного.
З цією ж піснею можна помітити і ще одну рису яка стане фірмовою для них в майбутньому. Це пісня під яку можна і слемитись, і танцювати в клубі. Тобто яскрава, з індивідуальністю, але при цьому доволі універсальна.
І розививаючи це вони створили альбом “The Scene” (2017), який вийшов по справжньому хітовим. Висока планка бралась починаючи з першої ж пісні “Back in the Bizz”:
Але головним хітом альбому стає “MC Thunder”:
Ця пісня вже вдало поєднує все найкраще що накопичилось в минулих роботах і формує такий собі стандарт на якийвони опираються і донині (з певним виключенням про яке ще буде мова).
Але це не був альбом однієї пісні. В ньому вистачало і інших смаколиків. Чого тільки вартує титульна пісня:
Або пісня з елітною назвою “VIP”:
В цій пісні схоже приховано було і послання критикам, як професійним так і диванним:
Wake up haters I’m a V.I.P
I know that everybody wants to be like me
Оскільки гурт дійсно вже досяг хай і мінімально, але ВІП рівня німецької метал сцени.
Йшла вперше з цим альбомом і акустична версія однієї з їх пісень:
Але після цього успіху в історії гурту відбувається період турбулентності. Гурт вирішує спробувати робити більш серйозну музику (чи скоірше, судячи з пізніших подій, вирішує це один з двох воклаістів і по суті лідер гурту Себастіан “Суши” Беслер). Ситуація нагадує ту, коли успішні касові актори хочуть ще і стати “талановитими” в очах критиків і йдуть в більш нішові фільми, замість блокбастерів, мріючи отримати оскар.
Такою спробою став альбом “Rehab” (2019). Якраз те виключення коли вони відійшли від здавалось вже знайденої формули успіху.
Альбом мав дещо неоднозначну реакцію. Фанати стверджували що таке звучання все ще ок, а от статистика говорила дещо інше. І на фоні цього відбулась епохальна для гурту подія. Згаданий Суши залишає гурт і приєднується до нового проекту Ghøstkid. Враховуючи стилістику оного і формулювання про творчі розбіжності, схоже якраз він і був ідеологом зміщення в більш “серйозну” музику. Без нього гурт вирішує повергутись до звучання яке було альбомом раніше і згадати “про свою початкову мету приносити задоволення слухачам своєю музикою”.
І от в 2020 гурт анонсує що до них приєднується Ніко Саллах з гурту To the Rats and Wolves. І з ним вони випускають перший сингл який одразу викликає еффект термоядерної бомби. “Hypa Hypa”.
Трек який виходить убойно хітовим. Пізніше він обросте купою версій за участю інших гуртів. До речі, якщо мені не зраджує пам’ять, вперше її я почув саме не в оригіналі, а в версії колабу з Saltatio Mortis, гурту за яким я давно активно стежу:
З волинками ця пісня зазвучала по своєму колоритно. А два фронтмени Коллбоїв потурбувались щоб колоритно виглядало і відео.
Наведу ще кілька найбільш вдалих варіації (їх реально багато, хлопці дуже охоче колабились з бажаючими зробити кавер на їх хіт).
Версія від We Butter The Bread With Butter, яка значно важча за оригінал і має цікаві унікальні елементи в аранжуванні:
Реп версія від 257ers:
Стилізація під 90ті з Сашею Шмітцем:
Слідом за цим хітярою виходить ще один сингл. І стає навіть більшим хітом за попередній:
На цьому етапі можна помітити наскільки у відрив пішов гурт і зі своїми образами. Вони і раніше постійно експериментували, але тут на кожному синглі йшла радикальна зміна по принципу чим абсурдніше тим краще.
А після цього стався “Pump it”. Не тільки ще один сингл з великим успіхом, а ще і претендент на поїздку на Євробачення-2022. На велике розчарування німецьких слухачів, місцеве жюрі не пропустило їх в фінальну шістку для глядацького голосування (цього року аналогічна історія сталась з Feuerschwanz - Knightclub). А шкода, був би у нашого Калуша цікавий суперник (значно кращий за Калуш на мій смак):
Після успіху трьох синглів сталось дещо неочікуване: ребрендинг. Схоже хтось їм нашептав що частка “Eskimo” відсилає до ескімосів і ті можуть образитись (а ми живемо в часи коли образи руйнують кар’єри). Тож гурт змінює назву на Electric Callboy, проводить заміну всіх згадок своєї колишньої назви на нову на всіх платформах і обкладинках і, за деякими даними, навіть видаляє старі пісні, які хтось міг вважати образливими (щодо останнього шматку інформації в достовіності не ручаюсь, оскільки принаймні зараз на ютуб мьюзік я пробілів в дискографії не знайшов). Отаке от нашестя цензури.
Взагалі такий ребрендинг це доволі ризикована операція. Але вони проскочили доволі безболісно і від перейменування не постраждали.
Першою піснею випущеною вже ребренднутим гуртом стала “Spaceman”:
Кліп доречі містить цікаву пасхалочку для фанатів Зоряних Війн.
Всі ці сингли увійшли в альбом “TEKKNO” (2022). Альбом мав шалений успіх з завітним першим місцем в німецькому чарті. В ньому було чимало яскравих пісень, як наприклад “Tekkno Train” (наведена на початку тексту), або “Arrow of Love”:
Найбільш незвичною піснею альбому стала “FCKBOI”, яка починається так, що радше очікуєш від Against the Current ніж від Electric Callboy.
Встигли вони трошки заглянути і на ринок каверів з власною версією “Everytime We Touch”:
Після всього вже випущеного не так то було просто чимось знову здивувати, але в 2024 році вони таки це роблять. Разом з японками з Babymetal вони випускають “RATATATA”, яку багато хто визнав найкращою піснею, або найкращим кліпом року:
Окремо відзначу чийсь жарт під цією піснею:

На початку 2025 вони дивують знову. На цей раз возвеличивши роботу ліфтьора до рівня ніби це найепічніша робота в світі (є щоправда обгрунтована підозра, що ліфтьор тут трошки відсилає до іншої професії, пов’язаної з не дуже легальним продажем речовин потрібних для написання таких текстів):
Поки це і надалі залишається одним з найяскравіших релізів цього року.
А от повертаючись до історії гурту, після нього знову відбуваються значні зміни. Після 13 років співпраці з гурту йде ударник, у якого змінились життєві пріорітети. Вже з новим барабанником вони випустили найсвіжіший на сьогодняшній день сингл “Revery”:
Після 2х пісень які ну дуже здивували ця вже не мала такого вау-еффекту. Але відсутність росту коли ти і так на вершині не є проблемою. Головне що якість не падає. Наразі проглядаються обриси їх наступного сьомого альбому і дуже цікаво чим вони планують здивувати в ньому.
А на сьогодні це все. Слухаємо Electric Callboy, зберігаємо хороший настрій і да прибуде з вами Найкраща Музика!