Феномен влади: страх чи щось гуманніше..? Структуризація “острахом”

Вступ

Отже, у тексті хочу розвинути свою думку щодо сутності влади. Про примітивну ієрархію у різноманітних системах, від групи учнів, що роблять проект, до держави, у якої проекти власні. Хоча я не філософ, але хочу вставити свої "пʼять копійок" до розмови про парадокси свободи та згадати їх у контексті поля їхньої найгучнішої динаміки - влади.

Маю на думці дуже цікавий матеріал для риторичних звернень та питань, а також рефлексій. Зараз розповім вам про концепт структуризації "острахом"...

Природний аспект. Маленький парадокс

Зрештою, я хочу знову поговорити про те, що таке близьке, але часто неусвідомлене для людей, як страх мінливості. Дуже влучно про це говорить Насім Талеб у книзі "Антикрихкість", але він розвиває свою думку в контексті надто прагматичному, а я хочу поговорити про глибинні фактори, цього штибу, страху.

Уявіть собі групу людей у навчальному закладі, яких зібрали, щоб зняти відео про відповідний заклад. Вам пропонують станцювати під музику після декількох, іншої тематики, шматків відео. Я впевнений, що якщо вам не запропонують шаблон, цебто танець для повтору власним тілом, то вас охопить певний страх. "А якщо я станцюю дивно та тупо? Це ж іще й публікуватимуть десь! Ото міхотнява якась буде...", а якщо ви криво повторите поданий танець, то це виглядатиме кумедно зовсім інакше, точно не в контексті жахливого сорому.

Що ж, це лише один приклад. Давайте я спробую деталізувати власну тезу. Ми боїмося непізнаного. Природно нам страшно ступати увітьмі навмання, це можна екстраполювати у сферу нашої розмови. Зрештою, консервативні господарі не приймають нових інструментів для господартства, адже не впевнені у їхній ефективності, у тому чи вистачить їм досвіду, аби проявити ту ефективність. З іншого боку, уявіть(знову), що у кінці навчального року в школі вам пропонують вигадати математичну задачу поєднуюючи усі вивчені теми за рік із алгебри. Хоча... навіть простіше - на одну тему на вибір. Вас точно охоплять сумніви, щодо правильності, принаймні, вибору, якщо ви ще якісь теми памʼятаєте. Спокійніше буде створити задачу на конкретну тему, навіть якщо ви її нерозумієте.

Суть полягає у тому, що ми боїмося будь-яких виявів мінливості власною природою. Рішення цієї "проблеми" полягає у обмеженні, яке і є поданою темою, старим інструментом чи шаблоном танцю. Ми обмежуємося, щоб знаходитись у, певного ґатунку, зоні комфорту та безпеки, щоб потім митці-маргінали нили про "вихід за рамки". Маленький парадокс.

Парадокс свободи(свобода, воля тощо)

Що ж, важливою розмовою у філософії є та, що зачеплює поняття волі та свободи. Давайте швиденько розповім вам про них, щоб швидше перейти до цікавого!

Зрештою, вилазить філологічний(мовний) аспект нашого життя, який говорить про важливість мови у житті людини. Якшо ви заґуґлите "воля це", то зустрінете відповідь "синонім до слова свобода". Все ж, ви можете так вважати, але у філософії це дещо різні поняття...

Воля є більш прагматичним аспектом, вона визначає можливість діяти, а свобода - простір дії. Зрештою, це досить складна, багатогранна та цікава тематика.

Свобода - це внутрішній поштовх долати певні межі.

Ми маємо свободу в контексті реалізації, щоб обмежити себе.

Що нам скаже закон про свавілля?

Певні філософи вважали, що абсолютна свобода дорівнює анархії. А хіба це не так? Закон нас обмежує від певних дій, які в культурно-соціальному контексті можуть іменувати свавільними. І власне такий погляд закону дає стільки повноважень та сили, аби стати настільки двояким, щоб отримати можливість відколоти від нього певну неформальну частину, як культурно-соціальний осуд(це нам потрібно на майбутнє).

Давайте говорити про "закон" у ширшому сенсі, охоплюючи певні культурні аспекти, які надають цьому поняттю багатогранності й можливості говорити ширше. Чи не виникають у вас асоціації із кайданками, судовою залою, конституцією? Із ґратами... Ось чого ми боїмося. Ми боїмося кримінальної відповідальності, а також її вторинного аспекту, як осуду.

Якщо говорити у межах гуманності, то в аспекті "остраху" полягає не страх самої влади,яка ці закони запровадила(це вже страх, який присутність у режимах на кшталт тоталітаризму), а покарання за їх порушення.

Структурування "острахом"

Структурування "острахом". "Острах" як етичне(моральне) поняття

Давайте признаємо той факт, що соціум побудований на стриманості кожної людини. От дивіться, що заважає вам робити все що спаде на думку? Що стає на заваді реалізації брудних фантазій? Закон? Острах думки інших? Совість? Все разом. Але у поєднанні воно наводить нас на таке слово та, вже розглянуте поняття, як "острах". Острах засудження, відторгнення. І взагалі, варто відмітити із цього, та всього що буде далі, що структурування острахом передбачає певний "контроль" та побудову наративу(законів, етики), щоб сформулювати "покарання", що забезпечує його. Цю структурку варто тримати в голові й після прочитання статті.

Це має підґрунтя, певне підґрунтя. Якщо зосередитись на "біологічному", то давайте поговоримо про совість. Буде правильніше говорити "мораль"(чи про "етику", якщо це читають щирі філософи). Мораль існувала в тваринному світі ще до того, як людина назвала цю поведінку співчутливою, доброзичливою та моральною. Це не щось набуте, це інстинкти.

А вже на природній моралі зародилось більш завуальоване поняття "совість", котре обмежує дії людей. "Запроваджувати" мораль та совість людям довелось примусово, коли потрібно було стримувати примітивні громади. І "шишки" почали навіювати людям острах делінквентної поведінки та відповідальності за неї, а згодом це почали називати "законом".

Взагалі, якщо розглянути це в контексті природних прагнень, то тут можна підкреслити певне прагнення до налаштування стабільності й влади над соціумом, контролю.

Чому існують винятки/про крихкість структурування "острахом"

Чому при гуманізації сфер життя, утворенні "остраху" та структуруванні ним соціуму досі існують винятки? Хто вони?

Є деліквенти: є люди, котрі несуть за свої поступки кримінальну(або адміністративну) відповідальність, вони зустрічаються із культурним осудом, зустрічаються із результатом маківеаллістичної поведінки на ігровій дошці. На них кажуть "безсовісні", їхні дії оплакують чутливі люди.

А є девіанти: це люди, котрі усвідомлюють поняття культурно-соціальних рамок й готові їх порушити чи перейти різними методами. Але ми говоримо трішки не про них.

Загалом, той прикол про баланс всесвіту - не прикол. Деліквенти порушують баланс всесвіту, змушують аксіому "зона комфорту" похитнутись, закріплюючи всередині інших погані передчуття та страх(у буквальному сенсі слова), що порушує той баланс всесвіту. Себто, це певне порушення у стабільності та контролі. Якщо таких винятків буде багато, то у влади виникнуть сумніви, щодо своєї впливовсті та загалом щодо можливості контролювати деліквентів "покаранням".

Мислення психопата(або деліквента)

Крихкість цього механізму можна зрозуміти, усвідомити й розкритикувати, але не варто сприймати серйозно, наче він показує свої карти, здаючи все. Що "все"? Якусь конспірологічну динаміку соціальних взаємин, розуміння якої дає нам право коїти щось химерне, простою мовою кажучи. Розуміння цих рамок, все ж, дає нам можливість вийти за них чи уникнути, але говорячи суто про етнічні межі. А що з законодавством? Тут наче якийсь вищий ступінь "остраху", який вдається подолати затьмареному розуму психопатів та деліквентів, що їх іменував винятками, які заперечують багато аспектів "остраху", при критичних рефлексіях, що виділені тут окремим розділом.

Концепція мікроагресії: про соціальні рамки

Соціальні рамки - знайоме слово? А чи знайомі вам ті референтні значення, котрі формують схильність до порівняння себе із іншими? Це ті соціальні рамки, котрі просять бороти різні інста-гуру, психологи та коучі на тренінгах. Але соціальні рамки набагто ширші, аніж здається. Їм вдається охполювати все "соціальне" і якщо ваша поведінка натякає на те, що ви поза цих абсолютизованих рамок, то її можна іменувати як "деліквентна", коли в першій ситуації через "девіантна".

А тепер щодо девіантів. Ці люди - Чорні лебеді для системи структурованої "острахом", вони можуть преступити соціальні рамки й незалежно від забарвлення дій вони отримають супротив у відповідь. Девіації є позитивні: подолання навʼязаних соціумом меж, так і негативні: асоціальна поведінка, за котру потім, є можливість, понести адміністравну(й інколи кримінальну) відповідальність.

Структурування "острахом" губить свій сенс протягом часу еволюції соціальних структур. Не те, щоб у цьому потрібно винити сам процес, суть в тому, що із розвитком суспільства загалом зʼявляється таке поняття як "девіантна поведінка" й "консервативні погляди". Девіанти є прямими подразниками консерваторів, а результатом подразнення є неявне упередження. А інколи із цього ланцюжка можуть випасти "консервативні погляди" і залишаться чисті неявні упередження. Неявні упередження - це упереджене ставлення без чіткого підґрунтя й навіть без якихось знань про обʼєкт, котрий піддається упередженому ставленню, а інколи й осуду.

Концепція мікроагресії в контексті структурування "острахом" посідає місце "остраху" в контексті девіантної поведінки.

Закінчення

Що ж, ми жертвуємо частиною свободи, щоб наша не перетиналась із чужою. Ми мусимо дослуховуватись до закону та схожих меж та їхніх наказів, щоб не вдатись до анархічного "мислення психопата" зруйнувати якусь зайву цеглинку системи. І ця стаття створена мною із метою похизуватись своїми філософсьми здібностями, а не усвідомити й вийти за рамки закону :)

Я не говорю про певний "страх влади" та якусь сакралізацію тиранії, зрештою я вкотре нагадую, що іменую "острахом" інше поняття, аніж страх влади!

Деякі поняття я трішки підкручував під контекст, тому в деяких точках перетину різних тем можуть вийти дивні слова та вилізти цікаві поняття

Дякую тобі, Читаче! Буду вдячний за відгук та критичний огляд теми! Це надихає...