
Цей дивний гість… — ввійшов нечутно кат.
Осудний зір спрямовує у душу.
Стискає серце льодова рука… —
Аж стало так і холодно та душно!
Читав щось вголос з небуття.
Палив роки увічнені в папері.
Складав весь попіл в чорне латаття,
Вибилскує яке скляним фужером.
А потім враз розкинув сіру сіть
Ти викрав світ…вмить я знімілий сліпну!
Та відчуваю в темряві політ…
Життя усе вже стало не потрібне.
А дивний гість мов тінь крихка мовчання
У серце вклав нестерпий біль печалей.
..Мій дивний гість мов тінь крихка мовчання
Улаштував у танці маскарад,
Розвіяв попіл як дощем кохання,
Все бурмотів захекаго не в лад
— …Ти пив життя із келеха кохання?
Ввдпий тепер із лотоса пітьми… —
Вронив те слово біля приголов’я,
Всі маскарадні маски скликам до суми.
Схилився враз, сумну повідав сповідь,
Життя чиєсь марнотне та пусте.
Спинився неспдівано на слові.
Поглянув знов на сплячого мене.
У посмішку скривив лице в гримасі,
Подякував відлунно тишині.
У повний зріст став Всесвітом одразу,
Де я один був лише, в самоті.
…І дивний гість в уявності розрадній
Махнув плащем…розсипався на прах.
“…Remember…” — залишив мені на згадку
На серці, у душі та у умках……………..