Автор: телеграм канал Resurgam
Вступ.
Класична геополітика та геостратегія останні два десятиліття в критичному занепаді на Заході (про це далі), що відображається на відповідних рішеннях геополітичних гравців, що своєю чергою відображається на житті та процесах у всьому світі.
Широкомасштабне вторгнення, формування «блоковості» світу — почало реанімовувати геополітику саме як практичну науку. Геополітика як наука та відповідний підхід дій отримує друге дихання, бо тільки вона має перевірений інструментарій реакцій на нову Холодну війну в історії людства.
Що таке геополітика та геостратегія?
Що таке геополітика (інша назва «політична географія») — це наука про те як географічні чинники (наприклад розташування), формують світове/регіональне значення країни та впливають на внутрішню та зовнішню політику тих чи інших держав. У період Холодної війни визначення трансформувалось у те, як географія формує важливість тих чи інших держав та впливає на регіональний чи світовий контроль, втримання регіональної чи світової гегемонії, або лідерства.
Геостратегія — це чіткий інструментарій та сформоване бачення «як досягти цілі геостратегічним гравцям. Важливо! Не всі країни мають чи повинні мати геостратегію, бо не всі країни (навіть з потужними економіками) мають відповідне суспільне прагнення.
Основні геополітичні гравці та геополітичні опорні пункти?
Батьком модерної геополітики США (на період 90-тих 2000-их) є Збіґнєв Бжезинський, який присвятив цілий ряд наукових досліджень про те, що США має робити у географічному вимірі, щоб зберегти свою: або світову гегемонію, або хоча б світове лідерство. Довкола таких наукових «титанів» — формуються «школи», які ці визнані теоретичні думки впроваджують у реальну політику рішень.
Велике позитивне місце у працях Бжезинського присвячено Україні й саме лобізм «його прихильників» мав стати основним геополітичним фактором вступу України у НАТО у 2008. Але цього не сталось і про це буде далі. Але навіть зараз, ті, кого ми називаємо «яструбами» у підтримці України — це відлуння тієї школи й тих сформованих бачень, які започаткував Бжезинський на противагу Кіссінджеру. Саме Кіссінджер та його школа стали вирішальним негативним фактором у «блокуванні України».
Так, ось Бжезинський у 90-тих виокремив геополітичних гравців — країни, які мають спроможність та національну волю застосовувати силу чи вплив поза своїми кордонами. Важливо! Не всі потужні економіки є геополітичними гравцями, бо через власні погляди та доктрини там відсутній важливий пункт «воля застосовувати…». Для прикладу Велика Британія та Японія — в 90-тих не розглядались як геополітичні гравці, бо в них відсутня відповідна «національна воля» на відміну від Франції чи Німеччини.
Геополітичний опорний пункт — це держави, чия важливість походить не з їх сили чи мотивації, а з особливостей розташування. Це розташування одночасно важливе та уразливе для інших геополітичних гравців — «їх ахіллесові п’яти».
До «геополітичних гравців» (ті, хто можуть посувати впив США) Бжезинський відніс — Францію, Німеччину, московію, Китай, Індію.
До «опорних пунктів» — Україну (йде перша у переліку), Тайвань, Азербайджан, Південну Корею, Туреччину, Іран.
Опорні пункти через «свою особливість» є вкрай важливими для «гравців» і опорні пункти мають більший потенціал за решту світу — ставати світовими «гравцями». До слова Туреччину та іран Бжезинський виокремлював як найбільш сильні «опорні пункти», що у разі потужних економік можуть стати «гравцями».
Про кожну крану є детальний опис «значущості», але просто візьміть кожну із переліку «опорних пунктів» і пригадайте ті події, що з ними відбувались останні 70, 50, 20 років.
Геополітичний інтерес США початку 2000-их щодо вступу України в НАТО?
Бжезинський сформував «геополітичний інтерес США» щодо вступу України в НАТО і до самої своєї смерті (2017 рік) його просував.
В інтерв’ю 2003 року на запитання українського журналіста: «Чи буде Україна до 2017 року в НАТО та ЄС?» Бжезинський відповів: «Це має однозначно статись набагато раніше якщо Україна сама забажає туди інтегруватись».
У працях 90-их значення України він визначив так:
«Україна є новим та важливим простором на євразійські шахівниці, надважливим стратегічним опорним пунктом. Саме існування України допомагає або демократично трансформувати московію, або остаточно її зруйнувати. Без України московія перестає бути євразійською імперією. Московія без України може претендувати на «імперський статус», але тоді вона буде «азійською імперією» з мусульманськими кризами та в постійному та безперспективному (для москви) протистоянні з Китаєм…(див. малюнок 1) Втрата Україною незалежності (що московія спробує реалізувати у найближчі десятиріччя (уточнення з інтерв’ю Бжезинського)) призведе до вкрай негативних наслідків в Центральній Європі, перетворить Польщу на «опорний пункт» та відновить імперський статус москви».
Саме цей чіткий та окреслений ризик у 90-их Бжезинський хотів «попередити» до часу “Х”. Єдиний шлях він визначив — це швидка інтеграція України в НАТО та «цементування незалежності України». Україну (разом з Польщею, Німеччиною та Францією) Бжезинський називав «критичним ядром безпеки Європи» (див. малюнок 2).
Він окреслив: «Десь між 2005-2010 рр. Україна має бути прийнята в НАТО, особливо якщо зробить поступ у реформах і демократії й визначить себе як центральноєвропейська держава». Тобто, «особливо якщо» підкреслювало «бажаність», а не «вирішальність» факторів українських реформ для вступу. Тобто, геостратегічне значення України для Бзежинського як “опорного пункту” настільки велике, що “українські реформи та курупція” не мають бути вирішальним чинником у рішеннях приймати/не приймати Україну до НАТО.
Конфлікт Бжезинського та Кіссінджера: занепад класичної геополітики та лжезаміна її на «realpolitic» як наслілок закриття дверей в НАТО для України у 2008 р.
З розвалом радянського союзу та фактичним закінченням «Холодної війни» потреба у класичній геополітиці та у відповідній їй «стратегічності в баченнях довготривалих впливів» — відпала. До кризи «геополітики» додались військові провали США у різних країнах. І, так з’явився новий підхід у розв'язанні проблем «realpolitic» апологетом якого є Кіссінджер.
Річ у тім що «realpolitic» намагається замаскуватись під різновид «геополітичної стратегії», але насправді це різні речі. Геополітична стратегія — формує інструментарій та бачення у контексті «довготривалих впливів» та результатів на основі географічних чинників, а realpolitic — це лише набір реакцій на проблему: є проблема — вирішуємо всіма доступними методами та не думаємо, що буде після 10,20,30 років. Принцип realpolitic — «тут і зараз».
В рамках «тут і зараз» Кіссінджер виступав опонентом Бжезинському щодо «важливості прийняти Україну у НАТО». Він заявляв, що це «тут і зараз» (realpolitic) зіпсує відносини з московією. Навіть, після 24 лютого Кіссінджер не визнавав своєї помилки та провини у факторах, які виникли «вже не тут і не зараз, а через 10, 20 років».
Кіссінджер заявив після 24 лютого:
«Відповідальність за війну в Україні лежить не тільки на путіні. Я вважав тоді (2008 рік) і вважаю зараз, що нерозумно навіть обговорювати вступ України в НАТО. Україна має бути нейтральною країною і слугувати лише мостом між США та московію». Далі він радив віддати території московії та повернутись у сферу її впливу. Так він думав поки існувала теза в американських спецслужбах «Київ встоїть кілька днів».
Це класичне «тут і зараз» в realpolitic: навіщо псувати відносини з путіним через Україну, якщо за три дні її не буде.
Тобто, Кіссінджер зі своєю realpolitic був повним опонентом Бжезинському із його геостратегічним баченням важливості України для США в НАТО та відповідними наслідками, що буде якщо цього не зробити. В рамках чого вони вступали у публічну полеміку, точніше вже їх «школи».
І лише 13 серпня 2022 року Кіссінджер визнав свої помилки та прийняв сторону Бжезинського: «Україну потрібно було у 2008 році брати у НАТО. Я був неправий», заявив він.
На наш превеликий жаль, школа геополітики Бжезинського у 2008 році, коли вирішувалась доля України в НАТО і наслідки сьогодення, була у найслабшому своєму вигляді з часів свого існування, щоб здійснювати вплив на зовнішню політику США. Щоб якось компенсувати «слабкість своєї школи та важливість необхідних рішень в рамках геополітики США (щодо України в тому числі)» Бжезинський пішов на участь у кампанії Барака Обами. Очевидно була ціль впливати на «центр прийняття рішень» з середини, але Барак зорієнтувався на «учнів Кіссінджера», а Бжезинський просто «розчинився».
Тож, на саміт 2008 року США вийшли з «realpolitic Кіссінджера», а не «геостратегією Бжезинського».
На останок. Геополітичні амбіції Франції та Німеччини на шляху вступу України
Геополітичні амбіції Франції та Німеччини — стали останнім хрестом на перспективі НАТО у 2008 році.
Бжезинський зазначав, що Франція як геостратегічний гравець претендує на роль ядра середземноморсько-північноафриканської групи держав, а Німеччина як економічний локомотив ставить на континентальний вплив в рамках ЄС у тісній співпраці з московією.
Ці цілі французів та німців були конкурентними та навіть вступали у прямий конфлікт з намірами США здійснювати світовий вплив «копа» та «центра». Саркозі та Меркель колективно навмисно протиставляли впливу США на Європу співпрацею Німеччини та Франції з московією. Бжезинський зазначає, що у геополітиці Франції взагалі є «фішка» намагатись зіштовхнути чолами Британію та Німеччину, а США із московією (зараз замість московії буде Китай).
У разі якщо Україна разом із Польщею ставали б членами НАТО одночасно вони були б серцем єдиного Східноєвропейського блоку на противагу Західноєвропейському, що значно б посилило вплив США на Європу. Взагалі східноєвропейський блок держав Бжезинський визначав як «перспективно потужніший» за західноєвропейський.
Тож, у 2008 році ми отримали Францію та Німеччину, які окрім традиційних пояснень (корупція, дружба з путіним) мали геополітичні амбіції — не допустити Україну в НАТО. Ми отримали адміністрацію США Обами на основі realpolitic Кіссінджера, а не геостратегії Бжезинського, яка взагалі мала б просувати в рамках своїх інтересів вступ України в НАТО.
Як наслідок у 2008 році «через помилку Кіссінджера та його адептів», через пряму геостратегічну конкуренцію Німеччини та Франції зі США та як наслідок не зацікавленості України в НАТО - ми отримали, що отримали…Точніше світ отримав та ще отримає поки realpolitic буде основною Білого Дому.
І якщо хтось думає, що бравурні заяви Франції чи Німеччини, або визнання помилки Кіссінджером — є елементом кардинальної зміни геостратегічних мотивів кожної із ключових сторін, то це помилково. Україна стане частиною НАТО тільки тоді, коли США здійснять відповідний тиск на Німеччину та Францію, а для цього realpolitic Кіссінджера в Білому Домі має поступитись класичній геостратегії Бжезинського. «Тут і зараз» має поступитись «довготривалим стратегіям впливу розписаним на десятиріччя»…
Автор: телеграм канал Resurgam
Підтримати аналітику в Україні можна на Buymeacoffe: https://www.buymeacoffee.com/Resurgam/membership
