Частина перша: з чого почати.
Автор: psyhfuck
Посилання на цей самий допис у twitter
Стосунки з іншими людьми починаються з того, що ми вчимося повідомляти про себе, свої почуття та емоції.
Навичками для опанування є:
• говорити словами через рот
• чути, коли нам говорять словами через рот.
Недомовки, натяки та придушення емоцій створюють напругу в стосунках, яка згодом може призвести до раптового віддалення, емоційних спалахів чи просто погіршення стосунків.
Чому нам варто вчитись говорити про себе?
1. Ніхто не читає наших думок.
Не знає, що подарувати на день народження, що ми втомилися після роботи, що оця, от саме ця звичка людини нас безмежно дратує тощо.
Якщо ми про це не кажемо, інша людина може не здогадатись, як ми почуваємося, про що думаємо, і що з нами коїться. І ні, це не очевидно.
2. Все міряють по собі, чи може трохи звіріють? ©
Зрозуміти переживання людини – це одне, але вгадати, чого вона потребує, значно складніше.
Якщо ми під час переживання суму хочемо обіймів і підтримки – не факт, що інша людина потребує того самого від нас. Комусь, навпаки, потрібно побути самому. Так, інші люди мають інші потреби і можуть чогось хотіти або не хотіти, приймати або не приймати нашу допомогу.
3. Ресурс.
Щоб зануритись у світ іншої людини, звернути на неї увагу, спробувати зрозуміти і після того щось зробити, щоб задовільнити її потреби, ми маємо витратити достатньо ресурсу. Комусь це дається легше, комусь важче. З усім тим, ми маємо докласти зусиль.
4. Помилки і образи.
«Читати думки» іншої людини зазвичай є ресурсозатратним. Нам легше розуміти своїх близьких і тих людей, котрі схожі на нас за типом мислення або способом реагування.
Проте ми вкладаємо багато зусиль, щоб догодити іншій людині, котра нас навіть про це не просила, і часто лишаємося розчарованими результатом, якщо помиляємось, або якщо людина хоче не того, що ми запропонували. Коли ми не можемо «врятувати день» чи допомогти.
Наприклад, уявімо гіпотетичну ситуацію, де є батьки, котрі везуть дитині багато пасок і смаколиків, і вже доросла «дитина», котра не знає, що тепер з тим харчем робити, бо має специфічну дієту через, скажімо, гастрит.
Батьки закономірно ображаються, хоча потреби дитини вони перед тим не з’ясовували або не чули, як і не думали, що хтось може хотіти інакшого, ніж вони.
Загалом тут може бути будь-яка ситуація із вгадуванням думок іншої людини. Але найчастіше таке трапляється у стосунках батьків із дітьми (або схожих, де є ролі «батька» і «дитини»): мама або об’єкт, який її замінює, першопочатково і виконує для дитини функцію «читача думок» та «дзеркала», або ж інтерпретатора життя.
Коли дитина виростає, то вже сама виконує для себе ці функції. А ще ми змінюємося, проте часто інші по старій пам’яті на це не зважають.
Що ж нами потрібно для того, щоб говорити про себе словами через рот?
1. Знати себе.
Уміти заглянути всередину і зрозуміти себе. Знати, що ми відчуваємо, що нам потрібно або що би ми хотіли від іншої людини.
На словах це звучить легко, проте, якщо раніше ми нечасто запитували себе «А що я зараз відчуваю?», «А що мені зараз хотілось би зробити?» ─ це стає важким випробуванням, а відповідь, котру ми отримуємо ─ «Я не знаю».
Таке часто трапляється, коли нас недостатньо дзеркалили в дитинстві, емоціями чи почуттями нехтували, або ж не давали власному «Я» дитини повноцінно розвинутися.
Змоделюємо ситуацію:
Ви прийшли додому після важкої розмови із другом. Ви звертаєтеся до себе: «Що я зараз відчуваю?» Отримуєте відповідь: мені сумно і порожньо, і я почуваюся втомленим. (Ми зазвичай переживаємо понад однієї емоції за раз, тому переживань може бути декілька).
Надалі іде питання: що я хочу зараз, яка моя потреба, що мені може допомогти почуватися краще або пережити ці емоції відповідним чином.
Відповіді різняться: потреба безпеки/потреба ресурсу/потреба в підтримці тощо. Це побути на самоті, тепла ванна, подивитися серіал, закутатися в коц з чаєм, подзвонити подрузі, попросити обійми від членів родини, вималювати свої переживання тощо Коли наша потреба, що випливає з емоцій, стосується інших людей, ми можемо словами через рот їх про це попросити
2. Страх відмови.
Говоріння словами через рот не працює, якщо ви кажете про свої потреби і очікуєте, що інша людина буде негайно їх задовольняти.
Тут безпечніше буде промовчати або просто сумно зітхати, очікуючи, що людина запропонує підтримку – і все, це була її ініціатива. А потім ще і запропонує щось неправильне, невже так важко здогадатися?
Коли ми просимо про щось, то можемо отримати у відповідь відмову. Коли ми чітко говоримо про свої потреби, то не завжди можемо їх повністю задовольнити.
Зате, якщо ми мовчимо і замість чітких пояснень обплутуємо людину павутинням провини і сумніву, то діватися їй вже ніби нема куди, окрім як задовольняти наші потреби, чи не так?
Продовжуємо змодельовану ситуацію: ви ідете по підтримку до близьких, просите обіймів та втішення.
Може бути так, що інша людина виявиться зайнятою/пригніченою/неспроможною задовольнити потребу, і потрібно буде розбиратись із фрустрацією і шукати інші способи самопідтримки.
3. Бути готовим почути іншу людину і шукати компроміс.
Наші потреби можуть різнитись із потребами інших людей, і коли ми говоримо про себе, ми спонукаємо і іншого в цьому діалозі говорити про свої почуття, котрі можуть бути для нас зручними або ні.
Так, інша людина може мати інші потреби, може не хотіти бути для нас ідеальною опорою і підтримкою 24/7 – і це те, з чим ми стикаємося, коли вчимося говорити словами через рот.
Продовження ситуації: ви прийшли до партнера/партнерки, але не отримали бажаної підтримки через те, що людина зайнята. Доводиться приймати недоступність, переживати незадоволеність потреби, і шукати інші способи самопідтримки.
Дитяче «хочу» може перерости в істерику біля каси в супермаркеті. Доросле «хочу» може адаптовуватись до ситуацій та йти на компроміси.
4. Страх або розуміння того, що нас не почують.
Трапляється так, що інші люди не готові нас чути, або ж не хочуть, або намагаються нас зробити ідеальними опорами, не приймають наші потреби чи слабкості, маніпулюють, знецінюють переживання і лишають із фрустрацією сам на сам.
Тоді саме говоріння про свої почуття і потреби втрачає сенс, бо зіштовхується зі знеціненням та насмішками. Наприклад, у відповідь на прохання про підтримку ми отримуємо: «Не дитина, розберешся», «Ой то треба через таке переживати», «Іди з подругами говори, а не зі мною», «І все через таку дурню», «Не знаєш через що ще роздути істерику», «Ти не починай знову» тощо.
Чи є сенс говорити про себе і свої потреби, якщо нас не чують – питання філософське.
Як, власне, говорити про себе словами через рот?
1. Стимул/причина/тріггер.
Що трапилось?
«Я мала важку розмову з другом, він втратив близьку людину».
2. Емоційне реагування.
Що я через це переживаю?
«Я засмучена, спустошена, я йому співчуваю і горюю разом із ним».
3. Потреба.
Про яку потребу сигналізують ці емоції?
«Потреба в ресурсі і підтримці».
4. Задоволення потреби.
«Що я можу зробити, щоб задовільнити цю потребу?».
Формування чіткого запиту.
«Я хочу підтримки і тепла. Обійми мене і побудь зі мною».
Далі буде: як налагоджувати контакт з іншою людиною, вчитися говорити разом словами через рот та чути один одного) Залишайтеся з нами! 🖤
Долучайтеся до нас у Twitter і Telegram! Ми пишемо корисні дописи, проводимо лекції, тренінги і вебінари 🖤
https://twitter.com/dovidka_ua
https://t.me/project_dovidka_ua
