Думки мої глибокі як океан,
Заходжу у них як в непроглядний туман,
Поволі занурююсь в глибини морів,
Щоб поринути до його пучин,
Вони холодні як крига тверда,
Мене огортають в лещата міцні,
Стискають до хрусту білих кісток,
Щоб почути мій - останній крові приток,
Вона окрасить океан в колір вина,
Про який напишуть без краплі жаля,
Я не відчую великої втрати,
Адже я втратив те що посадив за Ґрати,
Мене огорне - хвиля розпачу,
Яка нагадає мені про день сьогодений,
Коли я був - непрощений,
Відцураюсь від живого світу,
І порину до самого згину,
До глибин океаних - туди,
Де небувало людської ноги,
Туди де крові не треба,
Де є лише - темрява,
Де Тиша панує у самоті,
Не пускаючи живих туди,
Мені потрібно буде покинути,
Все що до цього мав,
Відпустити по справжньому,
А не покласти в капкан,
Спалити до тла - усе і усіх,
Що б мати той свист в голові,
Вітру простого й легкого,
Що приголубить і поцілує,
І полину до самого скону...
