Ще не прийняв Дональд Трамп обов’язки Президента США, як встиг заявити про глобальні плани щодо зміни світової політичної мапи. В центрі уваги його заяв — Північна, Центральна та Південна Америка, Панамський канал, Канада, Мексика. Але є і дещо менш… традиційне. Гучні заяви Президента Трампа торкнулись і Гренландії — холодного і віддаленого від нас шмата землі в Арктичному океані. Прагнення заволодіти цією територією може здатись безумним, але, насправді, воно має глибоке стратегічне підґрунтя. Чому? Давайте розбиратись.
Про Гренландію
Для початку. Що взагалі таке Гренландія?
Це — найбільший в світі острів, площа якого дорівнює понад 2 мільйони квадратних кілометрів (як 3,5 України) та знаходиться на Північному полюсі в Арктичному регіоні. Близькість до полюса означає, що температури тут опускаються аж до -50 градусів цельсія, а влітку не перевищують 15 градусів. (Хоча, це безумовно залежить від конкретного місця на острові).
Назва острова – Грен (зелена) ландія (земля) достатньо іронічна. Зеленої землі тут не так багато, а близько 80% території Гренландії вкриті льодом. Цей лід своєю вагою занурив сам острів у воду. У деяких місцях товщина льоду перевищує 3,3 кілометра, що означає, що центральна частина суші Гренландії знаходиться нижче рівня моря.
Загальний об'єм льодовикового покриву становить колосальні 2,7 мільйона км3, що відповідає приблизно 7% загальних ресурсів прісної води на Землі. Цей льодовиковий покрив є однією з найважливіших особливостей ландшафту Гренландії, має вирішальну роль у глобальній кліматичній системі і є одним з об’єктів нашого інтересу.
Однак, навіть 20% вільної від льоду території вже мають розміри, лише трохи менші за Швецію. Попри це, через об’єктивні географічні умови, лише мала частина цієї землі пригодна до сільського господарства. Лісів тут теж немає. Зовсім.
Загалом, географія тут цікава. А природа — дуууже гарна: Фьорди, гори, горстки землі, оточені льодом.... Можете зацінити за посиланням
Що по населенню? 56 600 людей, з яких 19 600 живуть у столиці — Нууке. (цікаво, що кількість населення за 24 роки практично не змінилась, зберігаючи майже ідеальний баланс).
Ви могли так подумати, але не всі мешканці гренландії є європейцями-колонізаторами (в сенсі прибульцями). Насправді ж, скандинавів (в більшості данців) всього 9% від населення. 90% ж належать до корінного народу — Інуітів — з власною мовою, культурою, і які просто виглядають… зовсім інакше.
Знову таки, дехто б міг дійти логічного висновку, що Гренландія є незалежною державою. Це іпсо. Насправді, вся державність зводиться до статусу автономії у складі Данського королівства. З чого витікає й те, що всі гренландці — громадяни Данії. Гренландці цим не дуже задоволені. Але про це пізніше.
Да, клімат тут не очень. Ви можете запитати, а хто взагалі хотів би тут жити? Як виявляється, люди живуть тут як мінімум 4500 років, а в 10 столітті ця територія була заселена вікінгами, яким все не сиділось вдома. Опускаючи довгу історію (хоча вона цікава, можете детальніше почитати), ця територія перейшла під офіційну корону Данії І тільки у 1979 гренландці проголосували за надання статусу автономії, а не колонії. Але про це пізніше.
Арктика та глобальне потепління
Огляд проблеми Гренландії необхідно робити в рамках загального огляду Арктичного регіону. Бо, по-перше, географічно і стратегічно це один регіон. По-друге, історично їх багато що зв’язує. По-третє, Гренландія є єдиною великою сухопутною територією тут (окрім частини Росії та Канади).
Пропоную вам розглядати це отак:
Арктика розташована на вершині світу і з’єднує Сибір, Європу, Північну Америку та відкриває шлях до Азії. На регіон припадає 15% суші на Землі, але в ньому проживає лише 0,05% населення. Він розташований на величезній кількості невикористаних ресурсів; сюди входить значна частина світових покладів нафти.
Але в чому суть нещодавно посиленої активності “двіжухи” в регіоні? Дуже важлива частина відводиться глобальному потеплінню. Я знаю, що серед вас є фанати конспірології щодо відсутності цього явища. У такому разі пропоную ̶в̶д̶а̶р̶и̶т̶и̶ ̶с̶о̶б̶і̶ ̶м̶о̶л̶о̶т̶к̶о̶м̶ ̶п̶о̶ ̶г̶о̶л̶о̶в̶і̶ пропустити цю частину.
Через збільшення температури поверхні землі, збільшується і температура водної поверхні. При чому температура в Арктичному регіоні збільшується в майже 4 рази швидше, ніж в середньому по Землі.
Це спричиняє танення і льоду в Арктиці : згідно оцінок, площа літнього арктичного морського льоду скорочується на 12% за десятиліття. Льодовиковий покрив Гренландії втрачає 270 мільярдів тонн води на рік, а арктичний морський лід зникає так швидко, що Полярне море може звільнитися від льоду до одного з літніх сезонів 2030-х років.
Безумовно, це має катастрофічні наслідки для флори і фауни цього регіону, знищуються види, змінюються харчові ланцюги. Але вершина харчового ланцюга — людина. І якраз вона кайфує від цих змін.
Це виражається в декількох речах: покращення доступу до багатих корисних копалин, відкриття нових торгових шляхів, доступ до прісної води, нафти, і збільшення простору для геополітичної боротьби. Все це і привертає увагу великих держав, включаючи Китай, Росію, США, регіональних гравців (Данія, Норвегія, Канада) та ЄС.
В майбутньому Гренландія матиме все більш важливе значення для безпеки Сполучених Штатів та Росії, обидві з яких бояться потенційної активності з боку одне одного. Ну і Китаю.
Безумовно, це не миттєвий процес. Насправді, крижаний покрив не зникне, згідно прогнозам, аж до 3000 року (хоча на той момент океан і підніметься на 100 метрів). До речі це виглядатиме десь отак:
Важливість арктичного мореплавства та його майбутнє
Відома монгольська мудрість: “Той, хто контролює море — контролює торгівлю. Той, хто контролює торгівлю — контролює світ”
Насправді, існує цілий науковий підхід розглядати світову історію і міжнародні відносини саме крізь призму моря, його доступності, та розвиненості як виду транспортування. Центральна тут — концепція морської сили, тобто могутності держави на морі, здатності контролювати торгівельні шляхи, та вторгатись в заморські держави з метою змусити всіх сидіти на героїні.
Cаме завдяки цьому Гренландія сьогодні є особливо геополітично важливою країною. Її стратегічне розташування в Північному Льодовому та Арктичному океанах робить її точкою доступу до арктичних морських шляхів, що в недалекому майбутньому стануть доступнішими для світової торгівлі.
Ці зміни дозволять створити нові судноплавні шляхи. Зокрема маршрут через Північний океан скорочує відстань морського шляху між Європою та Східною Азією на 30% порівняно з традиційним шляхом через Суецький канал. Ці зміни є вигідними для Азії, але передусім — для Росії, яка вже має пришвидшений старт в регіоні, і мріє використати ці переваги на свою користь.
Китай також виявив великий інтерес до нового потенціалу, який пропонує танення морського льоду. Завдяки полегшенню судноплавства змінюються та скорочуються експортні маршрути з Азії. Також Китай інвестував у російський СПГ (зріджений природний газ) і портові споруди в Арктиці в рамках своєї стратегії “Полярного шовкового шляху”.
Окрім цього, Арктика має стратегічне розташування для розвитку глобального зв'язку (мається на увазі, зокрема, інтернет), а танення арктичних льодів створює нові можливості для технологічної індустрії. Наприклад, пропонують розміщення центрів обробки даних, вироблення електроенергії і таке інше. Інші технології також можуть отримати вигоду від холодного клімату і великої кількості гідроенергії в Арктиці.
Важливість Арктики та Гренландії: економічна та стратегічна
Мої дорогі політичні реалісти можуть зауважити, що тут має місце і класична, ресурсно-грошово-масонська сторона конфлікту. І це правда.
Арктика є стратегічно важливим регіоном, оскільки тут зосереджено близько 13% нерозвіданих світових запасів нафти, 30% природного газу та значні поклади газового конденсату, вугілля, руд заліза, міді, свинцю, нікелю, цинку та інших корисних копалин. Як приклад, шахта Red Dog Mine, розташована на північному заході Аляски, є однією з найбільших шахт видобутку цинкової руди у світі. Якщо ти порядна держава, що прагне світової домінації, ти не можеш ігнорувати такі багатства та можливості.
Сама Гренландія та низка островів в Арктиці багаті на природні ресурси, включаючи рідкоземельні метали, дорогоцінні метали, коштовне каміння та уран. Глобальне потепління значно збільшило доступ до цих ресурсів, розширюючи території, придатні для проживання та розробки. І ця увага з’явилась ще в часи Холодної війни.
Однак розробка цих ресурсів досі є обмеженою. Основними причинами є дороговартісна розвідка, географічна ізоляція, високі витрати на інфраструктуру, брак робочої сили та загалом тривалі терміни реалізації, що вимагають стабільних інвестиційних умов. У звіті Арктичної економічної ради зазначається, що «економічно життєздатні родовища корисних копалин відносно рідкісні».
Гренландія в цьому світлі дещо унікальний випадок. Вона має величезну територію і дуже малу кількість населення і є «недослідженою, багатою на корисні копалини країною з конкурентоспроможною системою ліцензування, стабільним політичним середовищем, низьким інвестиційним ризиком і сприятливими умовами для видобутку корисних копалин». Танення льодовиків робить тутешні родовища набагато більш доступними.
Однак інтенсивна діяльність в регіоні має серйозні екологічні наслідки. В самій Гренландії точаться палкі дебати щодо відкриття шахт порівняно з впливом на довкілля та загрозами для традиційного способу життя. І ці обговорення тим палкіші, чим у світу виникає більша потреба в ресурсах, схованих в цьому регіоні.
В 1980-х роках регіон був в центрі уваги щодо активного видобутку корисних копалин, особливо на глибоководних ділянках морського дна. В останні роки знову ця тема знов набула популярності. Арктичні континентальні шельфи вважаються перспективними територіями, але існують значні технологічні проблеми, пов'язані з видобутком корисних копалин на морському дні. Канада та ЄС наклали мораторій на глибоководну діяльність на морському дні у водах під їхньою юрисдикцією, тоді як Норвегія вирішила відкрити для розвідки певні ділянки. Це рішення є дуже суперечливим, і в будь-якому випадку пройде кілька років, перш ніж проекти матеріалізуються.
Якщо танення льодовиків продовжиться, відкриватимуться нові території для видобутку ресурсів і розвитку торгівлі ними, що ще більше посилить економічні й військові інвестиції в Арктиці. Хоча Полярне коло розташоване на вершині планети, незабаром воно може стати центром світу.
Історія заруби
Гренландія опинилася в центрі міжнародної уваги не сьогодні, а ще у 2019 році, коли тодішній президент США Дональд Трамп заявив про бажання придбати цей острів. Але ця ідея і тоді не була новою. Ще у 1946 році президент США Гаррі Трумен пропонував купити острів як стратегічний бар’єр проти потенційних радянських бомбардувань.
Я хотів розібрати декілька прикладів, але потім виявив… Що є ціла сторінка присвячена ПРОПОЗИЦІЯМ США КУПИТИ ГРЕНЛАНДІЮ. Вона була не одна… Ось посилання: https://en.wikipedia.org/wiki/Proposals_for_the_United_States_to_purchase_Greenland
Насправді, США завжди розглядали Гренландію як важливий стратегічний актив та відносили її до пріорітетів національної безпеки через її природні ресурси, близькість до ворогів через Атлантику та можливість збору метеорологічних даних, критичних для планування військових операцій у Європі.
Цікавий факт: саме метеостанція союзників у Гренландії надала прогноз погоди, який дозволив генералу Ейзенхауеру віддати наказ про висадку в Нормандії в червні 1944 року.
Під час Другої світової війни, коли Данія була окупована нацистською Німеччиною, Гренландія стала американським протекторатом (простіше кажучи, була окупованою). У 1941 році США розпочали розвиток інфраструктури для видобутку криоліту — мінералу, критично важливого для виробництва алюмінію та авіаційної техніки. Після завершення війни Данія відновила контроль над островом, але американська військова присутність залишилася.
З початком Холодної війни важливість Гренландії та Арктичного регіону набула нового сенсу. Тепер північний фланг стам полем боротьби між СРСР та США.
У рамках планів “глибокої периметральної оборони” 1947 року США розширили свою присутність на острові, створивши там ключову ланку у своїй оборонній архітектурі. У 1949 році Данія вступила до НАТО, а у квітні 1951 року Данія і США підписали договір, який надав Сполученим Штатам виняткову юрисдикцію над оборонними зонами на території Гренландії. Уряд Данії визнав, що без угоди Гренландія все одно стане ближчою до США, чи то як номінально незалежна країна, чи то в статосі не-інкорпорованої території на кшталт Пуерто-Рико.
В тому ж 1951 році США таємно розпочали будівництво авіабази Туле, яка стала ключовим стратегічним об’єктом Америки під час Холодної війни. США задіяли 120 кораблів, 12 000 осіб і 300 000 тонн вантажів для будівництва Туле, яка згодом стала частиною Північноамериканської оборонної архітектури разом із Канадою.
На піку своєї діяльності база забезпечувала роботою до 10 000 осіб і слугувала важливим пунктом дозаправки та спостереження за радянськими військами. Окрім цього, Гренландія була місцем реалізації проєкту «Крижаний хробак», який передбачав розміщення 600 ракет «Мінітмен» під льодом. Теоретично, ці ракети були б непомітними для СРСР і долітали б в рази швидше. Практично ж, лід почав обвалювати шахти ракет, і їх довелось дістати. Але радіоактивне і хімічне сміття залишилось там і надалі, чекаючи, поки лід над ним розтане…
Після розпаду СРСР інтерес США до Гренландії значно зменшився. Але через деякі геополітичні зміни сьогодні Гренландія знов відіграє важливу роль у геополітиці.
Одна з ключових баз NORAD*, авіабаза Пітуффік (перейменована Туле), є стратегічним центром для моніторингу військової активності Росії та інших арктичних країн. Попри суперечки, пов’язані з екологічними наслідками та ядерним інцидентом 1968 року (стратегічний бомбардувальник США впав на території Гренландії. На його борту були термоядерні бомби), військова присутність США на острові залишається критичною.
*Що таке NORAD?
Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки— об'єднана система аерокосмічної оборони США та Канади. Її завданнями є контроль повітряного та навколоземного простору, попередження про повітряний або ракетний напад, протиповітряна та протиракетна оборона. NORAD виконує ключову роль у повітряній та космічній обороні Північної Америки. Її об’єкти в Гренландії забезпечують моніторинг загроз і підтримують оборонну співпрацю між США і Данією, що робить цей регіон важливим для глобальної безпеки.
Арктика займає критичну позицію між Північною Америкою та Євразією, що робить її потужною стратегічною позицією, з якої можна спрямувати військову силу. Цей фактор став зрозумілим ще за часів Холодної війни, адже за умови, наприклад, випуску МБР (міжконтинентальної балістичної ракети) через північний полюс, така ракета досягне своєї цілі в рази швидше. Недарма значна частина військової потужності Радянського Союзу була спрямована на північ
Нова боротьба та російський арктичний гамбіт
«Я говорю про захист вільного світу. Вам навіть не потрібен бінокль. Ви подивіться назовні, там скрізь китайські кораблі, там скрізь російські кораблі. Ми не дозволимо цьому статися»
— Дональд Трамп, 7 січня 2025 року.
Відновлена спроба придбати острів Гренландія відображає зміну пріоритетів Америки у напрямку розширення впливу в Арктичному регіоні. Хоча США і їх бізнес зацікавлені в нових ресурсах, які стають доступними через танення льодовикових покривів, їх більше турбує обмеження впливу таких конкурентів, як Китай і Росія.
У період з 2012 по 2017 рік Китай інвестував 450 мільярдів доларів США у вісім арктичних країн, щоб створити Північний морський шлях (Полярний шовковий шлях) — коротший маршрут для судноплавства до Європи з супутнім підводним інтернет–з’днанням. Інтернет-кабелі Північного морського шляху підтримують майбутнє технологічне зростання в Арктиці та дозволяють Китаю посилити оборонні можливості, здійснюючи моніторинг кіберпростору в регіоні. Окрім технологічного розвитку, Китай намагався закріпитися в гірничодобувних галузях Гренландії, пов’язаних із видобутком заліза та урану. У 2018 році китайський уряд оголосив про свій намір створити «Полярний шовковий шлях» для з’єднання Європи з Азією та розвитку транспортних каналів.
«Полярний шовковий шлях» становить економічну загрозу для Сполучених Штатів, передусім тому, що передбачає участь та підсилення іншої суперницької держави – Росії. Це китайсько-російське партнерство є одним із численних кроків Росії в регіоні за останнє десятиліття. Окрім відновлення 50 колишніх радянських військових постів в Арктиці, Росія з 2014 року значно інвестувала у реконструкцію 475 військових баз часів Холодної війни. Ці бази оснащені винищувачами дальньої дії, а також протикорабельними та протиракетними системами. У березні 2019 року російська влада оголосила про нові правила для контролю над Північним морським шляхом, вимагаючи, щоб усі судна заздалегідь повідомляли про свої переміщення та отримували дозвіл від Росії.
Дійсно, Росія, як і СРСР, вважає Арктику надзвичайно важливим для себе регіоном. Найбільший флот Росії — Північний — дивиться на Північний полюс, а значна частка військових видатків до 2022 йшла якраз на флот та арктичний регіон. Росія розробила повноцінні види озброєння, адаптовані для застосування в умовах вічної мерзлоти.
Це має не тільки військові причини. Головні причини — економічні. Саме Росія є найбільшим вигодоотримувачем від танення льодовиків та відкриття нових територій та шляхів. Близько 10% світового видобутку нафти і 25% світового видобутку газу відбувається в Арктиці і саме росія є домінуючим постачальником як нафти, так і газу. Росія отримує значну і зростаючу частку свого ВВП саме від Арктики.
Протягом десятиліть розвиток проектів з видобутку природного газу на російській Півночі був домінуючою економічною діяльністю на північ від Полярного кола. Видобуток з гігантських газових родовищ почався з Уренгоя (на південь від кола) ще в 1978 році.
Хоча азійські ринки (через географічну доступність) залишаються головною ціллю для російської СПГ-індустрії, виявилося, що це обмеження не є постійним. Значні обсяги з Ямалу продавалися в Європі, а після повномасштабного вторгнення Росії в Україну майже вся продукція «Ямал СПГ» продавалася в Європі, де ціни різко зросли після припинення експорту російського трубопровідного газу в Європу.
Після початку повномасштабної війни проти України та запровадження санкцій проти Росії офіційна позиція Росії полягає в тому, що промисловий та логістичний розвиток російської Арктики є більш важливим, ніж будь-коли, для підтримки економічної могутності та експортних доходів російської держави.
Морський транспорт уздовж російського узбережжя Берингової протоки складається з нафтових танкерів, газовозів, суховантажів і рибальських суден, які транспортують добуті росією ресурси в Азію.
Росія претендує на шельф Північного Льодовитого океану від узбережжя Сибіру до Північного полюса. Основою її арктичної стратегії є «Стратегія розвитку Арктичної зони Росії та забезпечення національної безпеки», затверджена в 2014 році. Головна мета – освоєння корисних копалин, таких як нафта, газ, рідкоземельні метали, і контроль над Північним морським шляхом як ключовою транспортною комунікацією. Росія створює систему військових баз, які забезпечують максимальний контроль над морським і повітряним простором, і проводить пропагандистські акції, зокрема встановлення титанового прапора РФ на дні океану в районі Північного полюса.
Китай знає про постійні юридичні претензії Росії, пов'язані з морським судноплавством поблизу російського арктичного узбережжя. Протягом останніх двох десятиліть уряд Росії прагне відкрити Північний морський шлях для міжнародного судноплавства і реалізувати розвиток свого північного регіону. Китай залишається оптимістом щодо цього, сподіваючись на відновлення співпраці інших країн з Росією в Арктиці.
Варто згадати і те, що Росія має одну вагому перевагу в цьому конфлікті. Принаймні поки. Мова про морський транспорт, без якого в регіоні не обійтись. Криголами
У США їх всього 5. У Китаю — чотири, з новим на підході. У Росії? 51 одиниця.
Всі арктичні країни — а їх вісім, і сім з них є членами НАТО — мають криголами, яких вони потребують, за винятком Сполучених Штатів. І єдиний спосіб виграти в конкуренції в Арктиці — кораблі. Але сьогодні за столом є лише один гравець — Росія — і вона розвиває цю перевагу, будуючи нові кораблі.
На тлі цього Сполучені Штати і пара арктичних союзників НАТО — Канада і Фінляндія — оголосили про амбітний план об'єднати зусилля і побудувати десятки криголамів. Американські офіційні особи рекламували так званий ICE Pact як суміш дружби і промислової політики, приправлену дозою конкуренції великих держав, яка ведеться за допомогою заклепок і храповиків, а не ракет.
Берегова охорона США заявила, що їй потрібно щонайменше вісім або дев’ять криголамів, щоб адекватно виконувати свої місії наа полюсі. Але проблема в тому, що США не роблять їх вже 50 років. Вступ нових країн до НАТО трохи змінює баланс, зокрема Фінляндія має цілих 8 криголамів, і будує їх відносно швидко.
Вторгнення Росії в Україну створює нову геополітичну ситуацію в світі, яка має наслідки і для майбутнього Арктики. В Арктиці відбуваються зміни, які можуть призвести до того, що регіон перестане бути мирним. Наприклад, Арктична рада (координуючий міжнародний орган) призупинила свою роботу; Фінляндія (у 2023 році) і Швеція (у 2024 році) вступили до НАТО. Сьогодні сім з восьми арктичних держав приєдналися до НАТО, що робить Росію аутсайдером.
Китай же поки заявляє про те, що що Арктичний регіон має бути «крайньою північчю з низьким рівнем напруженості». Він виступає проти ескалації військової конфронтації в Арктиці, особливо проти відновлення ядерного стримування. Сьогодні Китай не бажає брати участь у військовому або геополітичному протистоянні в Арктиці, намагаючись отримати вигоду від співпраці з усіма гравцями в регіоні. Але це поки.
Для Китаю Арктика має стратегічне значення через обмеженість внутрішніх енергетичних ресурсів і залежність від імпорту енергії. Китайські компанії намагалися розширити свої гірничодобувні проєкти в регіоні, але наштовхнулися на бюрократичні бар’єри та політичну опозицію з боку Данії, яка контролює Гренландію. Крім того, Китай поступається своїм основним конкурентам – США і Росії, які мають більший досвід у видобутку ресурсів і більше криголамів.
Агресивна політика Росії вже змінила стратегічні підходи на користь зміцнення військового потенціалу в регіоні. У серпні 2020 року Росія провела військові ігри в Беринговому морі біля узбережжя Аляски, що занепокоїло збройні сили США. У 2024 році Сполучені Штати опублікували Арктичну стратегію, в якій Міністерство оборони зобов’язалося посилити комунікації, спостереження, розвідку та навчальні партнерства в регіоні. США збільшують потужності космічної бази Пітуффік ( Туле), розташованої на північно-західному узбережжі Гренландії, для раннього попередження про балістичні ракети та моніторингу метеорологічних умов.
Але конкуренція за ресурси Арктики не обмежується США, Росією та Китаєм. Сторони Конвенції ООН з морського права мають право на ресурси в межах 370 кілометрів від своїх берегових ліній, але більшість природного газу знаходиться за цими законними кордонами. Це стимулює боротьбу за контроль, яка виходить за межі впливу міжнародних організацій. Навіть країни, розташовані далеко від Арктики, втручаються в регіональні справи.
Так, Японія і Південна Корея мають потужний економічний розвиток і фінансові інтереси в Арктиці. Японія прагне використати свої технологічні та наукові можливості для подальшого впливу на розвиток Арктики для наукових досліджень та економічних вигод від видобутку ресурсів і нових торгових шляхів. Південна Корея, яка має значний промисловий потенціал та досвід зі створення криголамів (понад 15 штук для росії) також активно розвиває технологічні та екологічні інновації, зберігаючи довгостроковий інтерес до Арктики. Попри сучасні виклики, країна планує відігравати важливу роль у майбутньому розвитку Арктичного регіону.
Питання суверенітету та незалежності
Однак, повернемось то Гренландії. Ключове питання тут таке: чи вдастся Трампу досягти його мети, і “купити” чи якимось чином приєднати Гренландію? Попри вже наявний близько-абсолютний доступ до всього острова, це питання не зникає, але лише підтримується на повістці дня. Розглянемо цю історію крізь призму ключового елемента — Гренландії.
Як було згадано, Гренландія є частиною Данського королівства. У 1979 році на референдумі, ініційованого місцевим населенням, Данія надала Гренландії широку автономію. Згодом, у 2008 році, на референдумі щодо самоврядування гренландці проголосували за Акт про самоврядування, що передав ще більше повноважень місцевому уряду Наалуїссуїт. Це дозволило Гренландії поступово взяти на себе відповідальність за низку державних послуг і сфер компетенції. Однак питання громадянства, монетарної політики, зовнішніх справ і оборони залишаються під контролем Копенгагена.
Поступова децентралізація дозволила Гренландії у 2009 році прийняти закон про самоврядування, який визнав її право на самовизначення та поступове перебрання контролю над такими сферами, як поліція, прикордонний контроль і управління корисними копалинами. Хоча гренландці отримують прибутки від своїх надр, половина цих доходів, якщо вони перевищують 75 мільйонів датських крон на рік, спрямовується на скорочення щорічних датських субсидій, які у 2021 році становили 3,9 мільярда крон (приблизно 511 мільйонів доларів).
«Настав час для нашої країни зробити наступний крок. Як і інші країни світу, ми повинні працювати над усуненням перешкод для співпраці - які ми можемо описати як кайдани колоніалізму - і рухатися вперед», — заявив Прем’єр-міністр Гренландії (так, у них є цілий прем’єр) Муте Егеде.
Рух за незалежність Гренландії має давні корені і станом сьогодні, більшість населення острова підтримує незалежність від Данії. Питання полягає лише в тому “Як?” і “Коли?”. Попри доступ до всіх благ Європейського союзу завдяки датському контролю, гренландці висловлюють бажання самостійно керувати зовнішньою і внутрішньою політикою. Однак, незалежність принесе низку викликів, зокрема економічних: забезпечення продовольством, фінансування бюджету, міжнародні стосунки.
Втім, данський уряд нещодавно фактично погодився на можливість проголошення незалежності Гренландії. Зрештою, вона конституційно має на це право. І робота щодо цього вже почалась. Однак, що стосовно входження у склад США? Тут не все так райдужно.
Гренландія висловлює наміри отримувати вигоди від відносин з усіма сторонами, включно з Китаєм. Китай намагається закріпитись на острові вже довгий час, але тиск з боку Данії та США не дає це зробити. Гренландці також скептично ставляться до використання Америкою острова як воєнного майданчику. У зв’язку з цим, постає питання: як незалежна Гренландія збирається керувати зовнішньою політикою в умовах присутності США?
Можливо, відповідь на це ми побачимо це вже зовсім скоро.
Висновки та майбутнє
З обранням Трампа Президентом США Гренландія і Арктика знов потрапила в центр уваги світової спільноти. Трамп заявив про бажання купити чи “приєднати” острів у рамках своєї політики щодо американського регіону, яка все більше нагадує “Доктрину Монро”. Приєднати Канаду, повернути під контроль Панамський канал і впливати на Мексику — амбітні цілі, щодо яких невідомо, чи США будуть здатні піти на це.
Але процес вже почався. В Гренландію прилетів син Трампа і частина його команди. Водночас Данія змінила свій герб так, щоб він краще демонстрував герб Гренландії. А ЄС? Стурбовані напругою, а канцлер Німеччини Шольц закликав всіх об’єднатись…
Безумовно, це не кінець протистояння, а лише його початок. Прогнозувати майбутні дії Трампа — важко. Прагнення встановити контроль над Гренландією було подавлене радниками і партнерами під час минулого терму. Але на тлі історичної перемоги, чи не поновиться знов? Зрештою, це буде не перший випадок подібних дій.
Арктика та Гренландія здаються холодними і далекими, але сьогодні цей регіон — важливий центр світової політики, де різні країни демонструють свої військові, економічні, та політичні інтереси. Прискорення глобального потепління відкриває унікальні можливості для використання регіону, який відкриває новий шлях, щоб об'єднати Схід і Захід.
США, Китай і Росія активізували свою присутність у Гренландії. Від Північного морського шляху до баз для виявлення ракет і відновлення фортець часів Холодної війни країни подвоїли свої зусилля, щоб зміцнити політичні та комерційні зв’язки з регіоном. Військове вторгнення Росії в Україну доводить, що світові держави готові воювати за ключові регіони, що робить Арктику наступною ймовірною гарячою точкою для майбутніх конфліктів.
Сьогодні Росія має в цьому велику перевагу. Але її ресурси, хоча все ще більші за ресурси інших країн, стають все скромнішими. Танення льодовиків є позитивним аспектом для Росії, але чи зможе вона його реалізувати?
Арктичний регіон мерзлоти поступово розморожується, і як відколоті льодовики, починає рух. В цьому є іронія глобального потепління: поки європейці та американці борються з ним в своїх країнах, один з його найбільших наслідків грає на руку найбільшим злодіям в цій сфері — Росії та Китаю. Іронія ж і в тому що затятий кліматичний скептик Трамп є одним з найгучніших рупорів дій у відповідь на зміну клімату та нової геополітичної ери, що вже отримує головні нариси.
