Що тільки не писали про нього критики. "Режисер не виправдав сподівань", "Кубрик зробив головного героя ненормальним", "Привиди не мають історії" і все це про одну екранізацію книги Стівена Кінга - "Сяйво".
Двохгодинна стрічка розповідає нам про Джека Торенса та його сім'ю. Вони вирушають в чудовий готель посеред гір на три місяці, тому що Джек отримав там роботу, вперше за довгі важкі роки. Венді дуже втомлена від важкого життя брюнетка, яка вже давно бажає розвестися з Джеком і дає йому шанс у вигляді сімейної поїздки. Денні відчуває, що він не один та все частіше починає говорити з уявним другом.
Історія здається чудовою та вже напочатку розганяє саспенс. Бачення режисера здається цікавим, але письменник не оцінив цього. Стівену Кінгу, молодому й перспективному письменнику, спочатку ідея здалася чудовою, але коли він почав співпрацювати з Кубриком, почалися недомовки та сварки. Після цього режисер вирішив передати право пера Діані Джонсон та по сумісництву його дівчині.
В книзі Кінг завжди наповнює героїв чарівною містикою, тому на думку письменника Кубрик зробив з милих героїв, божевільних людей. В книзі радісна молода сім'я весело переїжджає на нову татову роботу в готель. Головна героїня весела, майже ідеальна - все в стилі Кінга. Головний герой зовсім не Джек Торенс, а його син - Денні. Він мрійливий, іноді бачить майбутнє та спілкується з уявним другом. Мати першою це помічає та просить Джека поїхати звідси, але він вже далеко від реального світу. Коли він оговтується від свого стану рятує себе та сім'ю.
Незважаючи на певні відмінності в історії, фільм все ж передає атмосферу книжок Стівена. Єдине що справді обурює, так це не зовсім розкрита назва. Усі видіння Денні це сяйво, воно присутнє й у інших людей, у дорослих менше. Фільм показує це дуже прозоро, хоча як на мене це справді ключовий момент. Від того стрічка не менш містична, історія розвивається трохи шаленіше, але це більше заохочує глядачів. Думаю, якщо ви дивилися хоч одну екранізацію будь-якої книги після того як прочитали її, то знайдете фільм "неправильним" чи "не таким". Тут варто зрозуміти, що фільм це ніби фанфікшн і він має лише передати найліпші моменти, які виділив режисер.
При тому Кубрика можна справді назвати божевільним, але це божевілля йому чудово допомагало в роботі. Не дивлячись на те, що він замучав акторку Шеллі Дюваль до серьйозного стресу, змусивши її вислуховувати критику кожного дня, він увійшов до книги рекордів Гінеса за найбільшу кількість відзнятих дублів. Маленький Денні, а він же Денні Лойд, відчував себе краще, так як навіть не знав що знімається в триллері та подивився його вперше тільки у 16 років. Що ж до Джека Ніколсона, то він був дуже стомненим від нових і нових дублів однієї маленької сцени.
Все ж режисер хотів ідеального результату і його не зупиняла втома акторів та знімальної команди. Тому сцена з "коридором крові" знімалася три дні, а в якості снігу було навезено тонни солі, які пізніше були використані в одній з частин "Зоряних війн". Двері, з офіційно найпопулярнішої сцени усіх часів, мали 80 копій і кожну з них актор трощив сокирою задля задоволення та перфекціонізму режисера.
Загалом враження від фільму змішані. Кубрик цікавий режисер. Його бачення хоча й експериментальне, але чи можна справді назвати його генієм? Він ходив між кордонів, створював резонансні історії, які визивали у людей обурення та захоплення водночас. Якщо такий ефект все ж присутній, то подивитися його фільми варто хоч раз.
"Сяйво" - це чудовий старт, аби зрозуміти чи резонує з вами енергетика режисера. Якщо ви готові вдивлятися в кожен куток кадру, відчути трохи мурашок по тілу та просто дивуватися шаленості кожного персонажа - фільм точно для вас.
