І він сказав їй “Я тебе кохаю“

Під небом, що стиха палає зорею,
Вони зустрілись — двоє і з надією.
Вітри несли слова, мов пелюстки,
Долоні тремтіли — такі близькі.
У погляді — світ, у мовчанні — сила,
Душа до душі щемливо просила:
Скажи, чи в тобі я — як світ без краю?
І він сказав їй "Я тебе кохаю"
Вона ж мовчала, мов весна в розмаї,
А потім тихо Лише "я знаю"
І світ завмер, і простір став незримим,
Той шепіт — мов молитва поміж ними.
І більше слів не треба — лиш зітхання,
Що душі шлють одне одному зізнання.
Бо в коханні — не у словах суть,
А в тиші, де серця самі знайдуть
Шлях крізь дощі і вогні безкраї
Він мовив "Я тебе кохаю"
Вона шептала лише "Я знаю"