Ідея

Частина ІІ

“Коли в країні нема короля - його замінює армія”.
Шарль Моррас

Здоровим станом нації є процес еволюційної регенерації аристократії, постійного її відновлення з властивими кожній національній еліті якостями: матеріальною силою (зброя та армія) та моральним авторитетом. Її постійному підживленню сприяє традиційний для монархічного суспільства процес – меритократичне підживлення дворянської системи. Якщо ж цей процес всередині нації припиняється діло доходить до мілітарного примусу, який вводить радикальні зміни: передає націю “в неволю” під керівництво чужої аристократії, або ж як локомотив штовхає державу на рейки успішного поповнення та оновлення власних еліт.

Схожу ситуацію вакууму еліт можна було зустріти всередині української нації понад десять років тому. За умов паралічу влади, її роль у той час взяло на себе нове українське суспільство, яке вибухнуло небаченою для XXI століття енергією та ініціативою, яку вдалося перекувати в феномен добровольчих військових формувань.

Втім, передумови до зародження добровольчих підрозділів, як процесу активності нового-старого суспільства, варто, окрім тисячолітньої історії державности, шукати в подіях які передували початку сьогоднішньої Війни, а саме на Майдані. Ще тоді, опираючись нікчемності діючої влади протестувальники почали вдаватися до створення груп Самооборони. Де-юре будучи громадським рухом групи фактично стали прообразом того національного явища, очевидцями якого є ми по сьогоднішній день. Вони будувалися як навколо традицій українського козацтва (четверта сотня), так й з намірами об’єднати ветеранів, зокрема Афганістану (восьма сотня). Для багатьох з них становлення справжніми героями в очах українського народу, та поява  стали поштовхом для подальших дій. І це рішення цілком себе виправдало.

Зароджений на бруківці київського майдану дух боротьби напевно зотлів би вщент, якби не весняний вітер який ніс для українського народу нові визвольні змагання. У 2014-2015 рр. бійці добровольчих підрозділів взяли на себе основні удари ворога, діючи за принципом доконаних фактів із відчуттям, що держава їх не підтримує. Ціною крові та поту ставши міцним щитом в захисті власної землі та дошкульним мечем для супротивника. Цим їм вдалося вселити впевненість у регулярні та мобілізовані підрозділи армії.

Своєю чергою, військові формування засновані з вмотивованих добровольців посіли місце провідної верстви як об’єднання войовників-продуцентів. Зазначав колись Д. Донцов:

“В історії народів ще ніколи не сталося, щоб народ вдався до початкових кроків для формування уряду. Уряди завжди встановлялися меншістю, що шукала влади, але ніколи більшістю, що шукала охорони”.

Саме такою “активною меншістю” й були ті добровольці, які заповнили собою ядро безвиході сучасного стану, спочатку просто відчайдушний самозахист, нині, майже готовий елемент навколо якого консолідується цілісна нація.

Культивуючи «благородство і рицарськість» добровольчі підрозділи своїм існуванням утворюють мілітарно-дворянський та неофеодальний підсвідомі ідейні полюси всередині сучасних українських елітарних кіл. Таким чином ототожнюючи себе з вічною традицією власних предків, феноменом українського городового козацтва ХVІ-ХVІІ ст., яке мало постійні та різноманітні контакти з українськими шляхетними родами, які мали власні військові формування і залучали до них козаків.

Не зник добровольчий запал й з початком нового й більш напруженого етапу Великої Війни. Будучи істинними воїнами, добровольців не злякала навала Гога й Магога, чим вони зруйнували сподівання ворога зустріти слабкий та демотивований український військовий спротив, як наслідок і розтерзану Вкраїну.

Сьогодні-ж добровольчі військові підрозділи, створені хвилею інстинктивного самозахисту Української Нації, перебувають на наступному етапі їхньої революційно-вибухової еволюції  – повноцінному можновладстві в межах великого Фронтиру, за яке, молимось, вони героїчно вхопляться вже остаточно, без обмежень завгодних демократичнім суспільству наративів.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀми.
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: A_Rtuur