Автор огляду — Дмитро Юрченко | Оцінка по суб'єктивній 10-бальній шкалі: 5.7 |
|---|---|
Жанр: поп-рок, класичний рок, альтернативний рок | Дата релізу: 28/10/2024 |
Відчути на слух: https://ditto.fm/hummingbird-lightingale
Дивлюсь на фотосет музиканта, котрий довірив мені таку сувору місію, як відрецензувати його нове творіння й ловлю візуальні флешбеки з іще двома українськими рОковими виконавцями: Максимом Товстим (гурт The Heavy Crawles) та хлопцями з гурту Craїze (постійно мені їх хочеться назвати в честь Kruiz’у Валерія Гаїни, то ж вибачте).
Тобто, даний романтично-шаманський, хіповий образ штибу Роберт Плант-в-свої-найкращі-роки викликає в мене суто хардрокові очікування від музики.
І перш ніж вийняти платівку з конверту та поставити її під голку програвача, варто розтлумачити досить креативний неймінг проєкту.
Lightingale являє собою сплав двох англомовних понять:
“Light” - "Світло" та “Nightingale” — "Соловейко".
Десь на рівні підсвідомості моментально приходить асоціація із аналогічним німецьким іменником "Nachtigall" та піснею гурту Кому Вниz – “Птаха На Ймення Nachtigall” й це заставляє мимоволі застібнути верхній гудзик сорочки, поправити зачіску та вирівняти поставу.
Що ж, слався Мати-Галичина!
Натиснувши “play”, застигаю в німому ритуалі очікування Музи Музики: і з тиші секунд народжується пісня...
З перших акордів на акустичній гітарі, під rock'ову барабанну поступ четвертними пульсаціями веде свою неспішну руладу трубадур-романтик — історію про героя, що на межі своєї точки неповернення:
…Стою в снігу в розхристанім взутті, а одяг мій в нашивках ста країн - вдивляюсь я в сліпучий горизонт.
Бачу, як древнє місто одягнене у сукню електричну танцює нічне танго вдалині.
На зламі берегів ніщо не змінить плин цієї річки, котра качає Кров і Час артеріями міста.
Мені так тісно у безглуздій течії, бруд старих ран так хочеться відмити...
На хвилях чорної води риплять човни моїх утопій, які я так плекав, ростив і з легкістю готовий віддати забуттю.
Відв’язуючи кожну із цих трун, пинаючи ногою, штовхаючи рукою й читаючи уголос неповернення Молитву:
“A hummingbird that needs to fly,
Born in the sun to praise the light,
I trust myself to the wind,
Unlock this cell, set me free…”
Пливіть, човни та забирайте непотрібний груз...
За старовинним Оріянським звичаєм вчиняю так, що відпускаю в Нав мерців цих відпочити, звільняючи для нових починань місця.
Здіймаю лук, заправивши стрілу, натягую тетиву…
Вмочивши зброю у багатті – прицілююсь.
Бринить тятива - стріла несе вогонь в серце човна…
Одна, і друга, й двадцять сьома...
Дим поминального вогню стрімко відносив вдалечінь попіл минувщини та нездійсненних мрій, що вантажем давили плечі півжиття мого.
І лиш лазурні пелюстки клаптями спадали з мармуру небес - мов сльози сотен янголів, котрі не вберегли од ран випробувань жорстоких.
Що ж, вибір зроблено й аби не вийти з розуму від цих натужних і зайшовших в темний кут питань - я знехотя штовхаю цей (найбільший) човен.
Змією по воді пливе звільнена мотузка...
Стріла окреслює дугу, немов брову на шкірі ночі - їж, пройдешній мій рік і йди собі із миром!
А місто все шепоче мантри, заколисує мене:
Здійснилося Про:Роц:Во.
…Підхоплений струнним оркестром, перетворююсь на маленьку хоробру пташку, що колись була вигнана з Раю Творцем - аби повернутись після стількох поневірянь, знову знайшовши Дім...
Мої загальні враження:
Нестача автентики в ідеях та непоганий технічний професіоналізм.
Усталена традиція позбавляє як похибки так і свіжого експерименту.
Що є силою, те і послаблює.
Плюси:
Композиційна структура витримана в ключі класичної рок-балади, нікуди не звертає й тому позбавлена прірви сумнівних експериментів.
Відчутний вплив хітової спадщини Scorpions, Nickelback, Bon Jovi та особливо “Unforgiven”.
Адже привид металліківського “Непрощенного” витає над піснею з перших секунд, а під час приспівних шматків мені так проситься підставити ось це, всім нам до болю знайоме:
"What I've felt, what I've known
Never shined through in what I've shown
Never free, never me
So I dub thee unforgiven"...
Цікаво, що коли вокал починайте йти вгору на 01:40 - в мене з'являються стійкі асоціації з Dream Theather.
Тобто, по мелодіям – Джеймс ЛаБрі, по ритміці - Джеймс Хетфілд.
Разом з тим, у вокалі присутній відтінок Вілле-Вало’вського філософського вампіризму – це не дивно, якщо враховувати факт участі Кирила в єдиному офіційному українському триб’ют-бенді HIM.
Що ж, такі мої особисті асоціації й при всій зовнішній простоті даний слово-музичний твір зберігає особливий шарм осінньої вуалі, що є приємним для мене.
Ключову роль тут відіграє автентика образності тексту.
Адже небагато знайдеться пісень, в яких ліричного героя порівнюють не з вітром, орлом чи вовком, а... з диво-пташкою - колібрі.
Оскільки колібрі здійснюють надшвидкі помахи крил в формі символу "8" - Безкінечності, то вони виступають провідниками з одного стану в інший, подібно котам в Стародавньому Єгипті.
Мінуси:
Мені не надто довподоби дещо хрустке пластмасове зведення (ремастер), котрий провели Rakurs Records — на мій погляд, обраний жанр повинен нести теплу ламповість у найдрібніших деталях, слідуючи кращим традиціям звукової кухні визнаних ґрандів.
Також я завжди знімаю один бал за мовне питання (уявляю, як до мене в двері вже ломиться мовний патруль, прикладаючи пістоль до скроні та наказує зняти всі бали лишень тільки за цю погрішність, ахах).
Для мене не є проблемою донесення українцем своєї творчості англійською, проте кому як не нам, Діячам, дбати про поповнення першоджерельної культурної казни.
• Історія концепту пісні: "Колібрі" був написаний у 2020 році в межах креативного сонграйтинг-інкубатора від America House Kyiv у співпраці з американським сонграйтером Derik Nelson.
Надихаючись гуртами Soen та Alter Bridge, Кирило переслідував мету створити максимально спрощений твір, котрий би надихав та вселяв у простого слухача Віру за умов нинішнього буремного часу.
• Арт: ШІ-вторгнення невмолиме, його диханням покриті всі текстури деталей двох альтернативних обкладинок синглу в стилі напів-фотореалізму.
Від протирічного відчуття штучності (“не вірю”) артворк рятує дуже цікава концепція перетворення яскравих тіл колібрі на клапті сміття, що спадають на урбаністичного вигляду персонажа — проблеми екології, самотності та байдужості людини серед безкраїх асфальтово-бетонних джунглів.
• Відеоряд: до пісні створили за допомогою штучного інтелекту в рамках колаборації зі Школою Ольги Мороз, більш відомої як блогерка під ніком @darynka_ai.
Авторкою відео стала креаторка українського походження з Італії - Aria Lumen.
По суті, обкладинка синглу — це скріншот із виднограю, то ж вам буде одразу легко його уявити ще до перегляду.
• Звук: записано разом із українськими музикантами Ростиславом Джинджиристим, Іллею Чемерисом та Дмитром Кімом (ex-CrossChains, Jinjer, NoApology та багато-багато інших проєктів), котрі є достатньо помітними персонами в українському андеграунді.
• Співзвучні: HIM, Alter Bridge, Bon Jovi, Scorpions.
