Трукрайм — певно один із найсуперечливіших жанрів, який викликає інтерес у людства. Хтось шукає в цьому фаталізм та змогу безпечно пережити свої страхи, хтось — досліджує і складає типові образи, щоб бути обачнішим, а хтось намагається знайти в цьому мораль та повернути віру у людство — саме цього намагався досягти Ілля Лоскучерявий у своїй новій книзі «Експеримент із каменем».
Я задала майже зо два десятки розлогих питань Іллі — письменнику, колишньому працівнику правоохоронних органів та учаснику російсько-української війни — щодо його творчості та подальших планів у цьому напрямку. Це допоможе ближче познайомитися з автором та його творчістю через призму його власних думок.
1) Чому ви обрали саме тему криміналу та серійних вбивств? Це пов'язано з вашою роботою в органах? Чи була якась «відправна точка», яка спонукала почати писати про це?
Кримінал зацікавив задовго до роботи в органах. Всі ті трукрайм-передачі на ТБ кінця 90-х, я — підліток... Гадаю, ви розумієте. А от сама ідея роману зародилася коли вже я був студентом, здається, 2006-го року. Семінар із криміналістики, нам показували відеозапис відтворення обставин події (те, що зараз називається слідчим експериментом) у справі Онопрієнка. Тоді я зробив для себе два відкриття: по-перше, виявилося, що Онопрієнко ґвалтував окремих жертв і, по-друге, серійний вбивця — він саме отакий — типовий Онопрієнко, а не якийсь там голлівудський навіжений, типу Білла Баффало. Я вирішив досліджувати це явище, написав курсову про вбивства із розчленуванням, не нехтував нагодою розпитати тих, хто в темі. Далі у моєму кабінеті слідчого виявилося багато негласної періодики із даними про радянських маніяків (там реально всі голлівудські монстри можуть ховатися), знову ж таки, справи, що потрапляли мені до рук... Коротше кажучи, задум поволі наповнювався деталями.
2) Книга писалася ще до початку війни 2014 року та закінчувалася недавно. Чи не боялися ви випускати книгу, де, хай і негативними, але все ж центральними персонажами є росіяни, які вчиняють жахливі злочини? Чи не було бажання закинути/повністю змінити?
Я точно не боявся цього робити, бо направду досі не розумію проблеми. Бажання закинути чи повністю змінити також не було. Росіяни є не лише в моїй книжці, а й, приміром, у щоденних новинах, відеоблогах, зведеннях з фронту. В моїй голові не вкладається логіка, коли сама наявність персонажів-росіян знецінює художній твір. Тим паче, у книжці вони не центральні, як Ви виразилися, а саме другорядні персонажі. Але найбільше в цій ситуації мене дивує, що це стає приводом для токсичних докорів від потенційних читачів. І річ навіть не у класичному совковому принципі «не читав, але засуджую». Просто це звучить наче звинувачення у пропаганді русскага міра. Насправді ж я не лише вмію добре описати росіянина, а ще й чудово знаю, як він виглядає крізь цілик кулемета і крізь снайперський приціл, на відміну від тих же надто затятих читачів. Можливо, це тригерить мене сильніше, ніж мало б, але кажу як є.
3) Які у вас виникали труднощі при написанні? Ви писали книгу 13 років, чим це було викликано?
По-перше, коли працював з джерелами, всі ці діяння маніяків декілька разів змушували мене припинити роботу. Наставало перевантаження і цікавість змінювалася втомою чи люттю. Те, що робили серійні вбивці зі своїми жертвами насправді добряче травмує психіку, незалежно від того, наскільки підготовлена вона. Тому ця справа потребує дозування. До речі, саме так, дозовано, я всім рекомендую читати свій твір. Інакше теж буде травмування та втома.
По-друге, фізично та інтелектуально виснажливим є, редагуючи, перечитувати свій доволі об'ємний твір у ледь не сотий раз. Цього насправді не повинно бути у творчому процесі. Увага притуплюється, слова вивчаються, потрібен свіжий погляд збоку. До речі, якось років з 5-6 тому я вирішив хоча б приблизно підрахувати, скільки годин витратив на редагування. То був уже не перший файл із романом і він містив метадані про кількість годин. Я розділив на 24 й вийшло декілька безперервних місяців. І це була лише половина шляху. Тобто мій твір багато у чому став мукою для мене.
4) Які емоції ви хотіли викликати своєю книгою? Не боялися, що вони будуть здебільшого негативні, враховуючи чутливість теми?
Дійсно, тема дуже чутлива. Але, гадаю, мені вдалося сконструювати текст таким чином, щоб не давити на жалість і не лізти людям у душу. Найбільше мені хотілося спонукати до нестандартних, певною мірою крамольних роздумів, щоб через катарсис на піку того всього насильницького багна у черговий раз ствердити читача у його романтичній вірі в Людину.
5) Зазвичай головні герої — створені з образів близьких людей автора. Чи був з когось списаний Лука?
Я в цьому питанні дуже банальний. Лука — збірний персонаж. Лише його зовнішність повністю списана із однокурсника, хлопця трошки вайлуватого, повільного у поведінці, але вельми атлетичного. Він професійно займався вільною боротьбою, ходив, «пружинячи» на носочках і хоч був не дуже високого зросту, але, певно, зміг би перемогти ведмедя)
6) Чи плануєте писати ще? Який би обрали жанр чи тему?
Я маю дещо з готового, це, переважно, мала форма, і дещо в роботі з великої. Однозначно планую, і поки що це химерна література: трилери, трукрайм, містика, фантастика. Про війну писати не хочу)
7) Які у вас були труднощі при виданні книги?
Практично весь процес редагування і змінення твору був пов'язаний із труднощами.
З осені 2011 я безліч разів пропонував тогочасні редакції роману різним видавництвам та подавав на різні конкурси, поки на початку 2024, як завжди у таких випадках, ним не зацікавилися одразу кілька видавництв. Але найбільш рішучою була «Ліра-к», тож із нею й підписав договір.
8) Як ви відноситеся до критики? Чи впливають на вас відгуки читачів?
Критику саме твору, його теми, сюжету, стилістики і тому подібного сприймаю спокійно. Щодо критики автора особисто, на яку часто переходять люди, характеризуючи чийсь твір, то теж намагаюся ставитися спокійно. Лише через певні набуті внаслідок поранень стани я можу інколи неконтрольовано проявити агресію у відповідь. Але вона короткочасна і не персоналізована, тобто більше схожа на блок, ніж на удар, на кшталт агресії до водія маршрутки чи колеги, який ділиться нісенітними фантазіями на тему війни.
9) На мою думку, у кожної книги є ціль та мораль. Якими їх бачите ви для своєї книги? Чи, можливо, ви бачили для неї іншу задачу?
Про ціль я вже говорив — дати читачеві їжу для роздумів, продемонструвати альтернативні аргументи. Про це говориться у передмові. Що ж до моралі, то вона у книзі очевидна, але я не хочу розкривати сюжету.
10) 24 лютого змінило кожного з вас. Які думки були у вас нового щодо написаного раніше?
24 лютого дорогою до Бучанського військомату я думав про те, що це чергове знущання вищих сил. Знаєте, одне із тих, коли Небо демонструє людині її мізерність, слабкість та нікчемність помислів, використовуючи своє відверто ідіотське почуття гумору. Я був затятим пацифістом і раптом через обставини прийняв рішення убивати.
Коли ж я поглянув на текст після кількох контузій, то помітив багато на диво «нового» для себе. Тож книга зазнала добрячих змін, які, втім, не стосувалися основної ідеї та її розкриття. Як сказано у тій же передмові, я досі згоден із висновками, побудованими за результатами експерименту.
11) Що надихало вас на створення художньої частини книги?
До певного часу мені здавалося, що я плекаю дуже оригінальний сюжет. Це і надихало зробити його привабливим та навіть «витіюватим». Потім я побачив, що сюжети про вбивцю маніяків з'явилися і в інших творах, у тому ж серіалі «Декстер», комп'ютерній грі Killer is Dead, пізніше — в російському «Методі». Це, до слова, ще одна причина авторові не працювати надто довго над романом.
А якщо Вас цікавить звідки я черпав ідеї для художньої складової, то це передусім музика, яка часто згадується на сторінках, індастріал-метал та пост-панк, трошки регі. А ще мої сни та атмосферні сцени окремих фільмів, наприклад, фільмів Такеші Мііке.
12) Книга — мішанка різних жанрів і тематик, в ній є і художня, фантастична частина, і нон-фікшн, написаний з реальності. Чому не зупинилися на одному жанрі? Зазвичай дебютантам радять обрати один конкретний жанр.
Це правило — доволі умовне. Дебютант може також спробувати виділитися чимось оригінальним. І це буде +/- таким же ризикованим задумом, як і канонічний жанровий твір.
13) Як виглядає ваш письменницький процес? Розкажіть якийсь цікавий факт, який стосується підготовки тексту чи досліджень для нього?
Раніше я вважав письменництво зоною, вільною від правил та обтяжливих вимог. Тобто чимось на кшталт хобі. Тепер я бачу, що воно більше схоже на роботу, як за складністю, так і за умовностями, необхідністю компромісів та дисципліною.
Цікавих фактів було багато. Наприклад, певний період файл із твором, незважаючи на редагування, тримався на рівні 666 кБ. Я вже було думав, що свідомо програмую себе тримати цей обсяг, але згодом ситуація змінилася сама по собі.
Другий факт, це коли мені написала жертва одного із найвідоміших світових маніяків. Вона виклала деталі злочину щодо себе та причини, через які залишилася жити. Як колишньому слідчому, мені ці дані видалися правдоподібними. А ще вона ганила мене через те, що я мав нахабство негативно відгукнутися про мотиви її кривдника і заявляла про свою любов до нього та тісні стосунки з його сім'єю. Гібристофілія у чистому вигляді, яка, до речі, теж згадується у творі.
14) Чи хотіли б ви екранізацію вашої книги? Кого б обрали режисером, в стилі якого фільму була б екранізація?
Не уявляю собі автора, який каже: «от я б не хотів екранізацію своєї книги». Всі ми зростали на кіно і досі активно його споживаємо. Про режисера, акторів і тому подібне не задумувався, але чітко бачу «Експеримент із каменем» у форматі серіалу та повного метру.
15) Які книжки стали основою становлення вашого я?
Мішіма колись писав, що книги — духовні супутники нашої юності. Тож і становлення моє відбулося у світлу юність) Коли був студентом і зачитувався японською літературою: тим же Мішімою, Акутагавою, Оокою, Арішімою, Ое, класичними самурайськими текстами. Ще мене цікавила китайська філософія чань-будизму, конфуціанства та даосизму, а також коротка середньовічна проза Чжун-го.
16) Які були у вас страхи чи сумніви під час створення тексту?
Сумніви були і є. Це сумніви щодо сприйняття твору читацькою масою. Страхів не було. Я поважаю людей, які не бояться спробувати щось неординарне для себе і свого оточення, хай навіть під загрозою виявитися невдахою чи нарватися на кпини.
17) Який момент чи моменти з вашої книги викликають у вас захоплення в стилі «вау, це так круто, а це ж я написав!!!»?
Таких моментів декілька. Ті, де естетична та ідейна складові досягають синергії. Бо в основному масиві тексту вони, на жаль, подорожують окремо. Найбільше мені подобається фінал. Досі буває важко стримати емоції, адже я передусім самому собі довів, що можна побудувати сильний, здатний навернути сльози на очі, сюжет не маніпулюючи темами кохання, вірності, жалю до когось чи самопожертви.
18) Чи бачите ви себе далі в письменницькому ремеслі? Яким автором ви себе бачите?
Однозначно я рухаюся далі. А з огляду на ідіотське почуття гумору вищих сил, про яке згадував раніше, конкретних планів чи фантазій не будую. Тому бачу себе хіба що підстаркуватим письменником
38 - 39 - і так далі...)
Дякую за цікаві запитання! Читачам Вашого блогу — цікавого читання.
