Що то є письменництво для мене. Колись, років у 13 я вірив, що до 25 вже матиму солідну полицю виданих україномовних творів та славу і повагу, якщо не багатства. І що слово моє сила, і правда, і все таке. Але насправді я писав фанфіки, які прокатували за оріджінали (спойлер: так пише більшість), і страшно пишався. І потім в мене був довгий період розчарування в писанині, нічого не хотілося, я працював журналістом, бо ноука теж не пішла, а готичні рюмсання в ЖЖ ніхто не хотів читати. Бо в усіх була нормальна робота. Ну і я пішов собі шукати нормальну роботу. Досі не знайшов. Але то окрема історія.
За цей період в мене вкорінилася думка, що письменництво — то все ж таке хобі-гобі, перспектив нема, всі молоді та вже немолоді невидані автори бігають в марних сподіваннях, бо ринок запруджується виданнями та перевиданнями метрів та кілометрів. Того ж доктора піздюлькіна (лук‘яненко, хто не зна). Але в години стресу на нормальній роботі (тм) я знаходив себе за написанням чергового нарису, сцен, діалогів, розширював світи, в яких мала відбуватися дія, і критикував, критикував себе сам безжально. Роблячи висновок, що воно все ще не досить якісне і нікому не потрібне. Та й кинути не міг, бо воно ж ллється. Є в письменництва така риса — це найдосяжніший спосіб самовираження. Коли в людини є бодай палець та ґрунт, вона може на ньому щось написати для інших. Коли є папір та олівець чи ручка — взагалі збс. А з інтернетом та соцмережами, просто бери та пиши, що на серці. Знаєте, до речі, чому фейсбук саме бук, а не там, фейсдошка? Бо Марк наш Пукербург, коли ще здавався притомною людиною, хотів створити величезну книгу буття руками мільйонів авторів. І всіх їх в пітьмі скувати, бо в нього Єдиний Перстень… а ні, це інша історія.
Так ось, письменництво — мій дар, моє прокляття. Мало написати слова, їх треба написати так, шоб прочитали. І щоб вони залишили в людині добрий слід, а не просто виваляти когось в своїй депресії, насрати в очі та сказати: на, розберися, що там хотєл сказать автор (с). Тому багато речей вилежувался, проходили випробування часом, редагувалися по 20-30 разів.
І зараз я бачу, що це не просто хобі-гобі, що людям буває цікаво і добре від моїх текстів, і що я хочу, щоб мої книжки чи книжки, де я є, куплялися. На жаль, гострого досвіду, актуального політично, в мене нема, а якщо й є, то він такий трохи не зовсім зрозумілий. Цей я записую у вигляді детективних історій з містичним ухилом. Я розумію, що зараз в тренді все гостро-актуальне, аж настільки, що є тип авторів, які пхають певні картинки чи назви в твори, але то не мій шлях. Ну хіба що дуже загально пошуткувати на тему, як це є у фанфіках фентезі, які можна знайти на Друкарні чи Аркуші чи в моєму блогу на Вордпрес.
Бо моя задача — вас відволікати ненадовго від стресу різною вигаданою хуйнею. Навіть жахіттями, але такими, які можна закрити і сказати: як добре, що цього не існує.
І ось тут мені потрібна ваша допомога: дайте гро… ні, тобто, мені треба аудиторія, якій буде цікаво читати.
Гроші теж можна. Але спершу охоплення. Хто зацікавлений щось там репостити чи коментувати чи давати фідбек, гоу в каменти вже тут. Дякую.
Сердечно ваш,
Яскр
