З 2017 року я майже нічого не писав. Просто зник із радарів літературного середовища.
Не тому, що втратив інтерес до вигадування історій чи не мав часу. Просто настала глибока письменницька криза. Уява більше не була тим потужним струменем, який б’є з джерела. Я місяцями відкривав файли, намагався витиснути з себе хоча б кілька рядків, але не було ні радості, ні натхнення, ні сенсу. Була лише порожнеча. Іноді здавалося, що цей творчий застій ось-ось мине, але знову поверталися сумніви, зневіра та тривожне відчуття, що я ніколи вже не повернуся до письма.
Час від часу я все ж відкривав старі чернетки, намагався реанімувати одну з них або почати нову історію. Але покинуті тексти так і залишалися в хмарі та в папках ноутбука, наче мовчазне нагадування про те, що колись я писав регулярно. Колись, але не зараз.
У ці роки я намагався жити далі, як усі: робота, побут, кардинальний вплив війни — усе це повільно розчиняло залишки внутрішньої порожнечі. І в якийсь момент я майже змирився з думкою, що був лише маловідомим автором кількох самвидавних романів, про якого вже ніхто й не згадає.
А потім стався струс.
Я випадково натрапив на сайт, який продавав мої книги без дозволу. Жодних договорів, ліцензійних угод чи згоди з мого боку. Це було пряме й грубе порушення авторських прав.
Саме незаконний продаж книг зачепив мене за живе. Одна справа, коли пірати безкоштовно поширюють електронні книги — таке, на жаль, трапляється постійно. І зовсім інша — коли твоє ім’я та твої книги цинічно перетворюють на чужий прибуток.
У той момент я ніби знову побачив свої книги не як музейні експонати, а як живу частину себе, за яку варто боротися. Обурення зробило те, чого не вдавалося зробити роками: повернуло мені відчуття, що я все ще є автором.
Така груба несправедливість руйнує письменницький бар’єр краще за будь-які класичні методи. Ранкові сторінки, фрірайтинг, спроби писати в інших жанрах — нічого з цього мені не допомагало. Навіть довгі паузи на місяці чи рік не давали результату. Можливо, без цієї драматичної події я так і не зібрався б повернутися до своїх творів — ані цього року, ані в наступні.
Тоді я згадав один із парадоксів творчості: часом письменника повертає до життя не спокій, а конфлікт. Не натхнення, а опір, боротьба. Не м’яка підтримка, а гостра потреба захистити власні твори.
Можливо, я сам став схожим на одного зі своїх персонажів, якого саме зовнішній конфлікт нарешті штовхає вперед, щоб історія була дописана.
Тому я повертаюся. І не лише до написання творів, а й до відвертої розмови про них: про авторський самвидав, вигорання, пошук власного голосу та досвід, який повертає нас до роботи.
У наступній публікації я поділюся власним досвідом боротьби за авторські права з фактами та чітким алгоритмом дій.
А цей допис — мій перший крок назад у письменство.
