Розділ 1
"- Курва..."
В житті кожного настає момент, коли вони починають благати щоб іссекайнутись в інший світ, коли світ в якому вони живуть наразі перестає приносити задоволення. В певний період прогулянки від дому до роботи та десята за ранок чашка чаю приносять лише відчуття жалюгідності та розпачу, адже вік відкриття магічних здібностей чи доєднання до команди ніндзя, або ж зустрічі з магічним котом, вже втрачено. Залишається лише задротити в отоме іграх чи аніме та манзі та читати максимально безглузді новели з великою надією на краще завтра. Кожен обирає свій шлях ніндзя.
Проте в типічних іссекайних сюжетах є одне правило, ви аж ніяк не маєте право вибору в якому світі ви наступний раз відкриєте очі. На жаль. Ось саме через це правило я опинилась в тілі, боже-як-неочікувано, лиходійки з макимально дурної новелли, шкода не протагоністом піратом, дякувати богам - не титаном.
Мірабелла Де Жюссьє – таке ім'я нещасної в чиєму тілі я зараз відпочиваю, шкода триватиме це не довго, адже за сюжетом її страчують, о-боже-як-неочікувано, через знущання над головною героїнею. Цікаво лише, що після цього сюжетного повороту головна героїня стає ще ближчою з братом Мірабелли, намагаючись втішити того після смерті сестри, котру він, авжеж, ненавидів.
В оригінальному сюжеті головною героїнею є Марія Фон-Рарі-де-Есбандес - принцеса королівства, прийнявшого поразку у війні 16 років тому. Будучи єдиною вижившою з королівської сім'ї, завдяки порятунку з нянею, певний час вона переховувалась та пізніше опинилась в сиротинці, з котрого її удочерила сім'я барона Де Жюссьє, давши їй нове імя – Віола.
В новелі на дівчину очікують неймовірні пригоди та світські інтриги, а найголовніше чотири любовних інтереси, корті готові пащеки одне одному дерти за любу квіточку, а саме: Кронпринц Фраголіно Вемонт де Кергабанес – чоловік, чия краса засліплює очі, первинне втілення найкращого головного героя, брат Мірабелли Ітан Де Жюссьє, хоч і виходець з нижчого класу дворян, в Імперії він славиться як один з елітних лицарів та має не одну бойову заслугу до того ж є спадкоємцем титулу Барона , Герцог з півночі сусідньої країни з яким вони зустрілись на балу-маскараді – Фаб'єн Сантімірес, доволі холодний та загадковий чоловік з волоссям кольору воронячого крила та наостанок сам Король перевертнів – Джек.
Серйозно, це ж навіть не отоме гра чи якийсь гаремник, навіщо аж чотири? Чотири! І кожен з них красунчик з неймовірною вродою та харизмою. Щоправда читаючи сюжетну арку Джека я не могла перестати уявляти свого пса.
Проте великодушний барон Де Жюссьє мав власні плани на головну героїню. Знаючи про змову таємної організації, котра хотіла використати колишню принцесу щоб підступити до трону та позбутись Імператора, він вирішив опередити їх. Дізнавшись, що дівчина знаходиться в одному з сиротинців він почав навідуватись до них з благодійними візитами, щоразу залишаючи по собі мішки золотих монет. Хоч сім'я барона і мала доволі високий капітал, але задля провернення цієї місії йому довелось продати шахту та звільнити частину прислуг.
Отож, дізнавшись місцезнаходження головної героїні, барон з баронессою поспішили принести візит щоб побичити нове джерело доходу, тобто названу доньку.
По прибуттю до маєтку Де Жюссьє на головну героїню очікувало знайомство з її зведеними старшим братом та сестрою – Ітаном та Мірабеллою, яка по сумісництву і є головною антагоністкою новелли та протягом усього сюжету всілякими способами знущається з Віоли.
Хоч Віола і не пам'ятала свого минулого через глибоку травму, вона все ще становила загрозу для імперії через її надзвичайну силу.
Королвіська родина Есбандеса славились через хист до темної магії, адже її носії були рідкістю, тож це робило їх що не єдиними хто вмів вправно нею володіти. Знаючи про це, виживші дворяни Есбандеса та ті, хто вже давно точив зуб на нинішнього Імператора вирішили обєднатись. В імперії давно ходили чутки, що принцеса залишилась в живих, їх цілллю було використати Віолу та зробити її новою Імператрицею.
Барон в свою чергу бажав наблизитись до престолу та довести свою вірність Імператору, "піднесши" живу та безпам'ятну Віолу Імператорському палацу, де її заручили б з одним із
наслідників престолу, а сім'я барона натомість отримала б підвищення соціального статусу.
Обеззголовити людину, котра становить настільки велику загрозу для Імператорської сім'ї, було б набагато логічніше, подумаєте ви, проте Його Величність Імператор з вами не погодиться, адже потрібно завжди знати шляхи здобуття вигоди де тільки це можливо. Допустимо ви знайшли чарівний фрукт, який ззовні виглядає невинно, та лише від одного шматочка ви вже валятиметесь на підлозі, то чому б цей фрукт не виставити на показ та тим самим тримати ворогів в страху? Цим же принципом і користувався Імператор, заручивши Марію з Кронпринцом. Якщо користувачів темної магії практично не залишилсь, то чому б не тримати джерело цієї неймовірно небезпечної сили в себе під боком?
Якими ж мерзенними усе-ж бувають ці старигані. Так і я думала, дякуючи авторці та Кронпринцу він таки помирає в кінці новелли.
Грубо кажучи Імператор планував зробити з новоспеченої невістки інкубатор машину, яка б продукувала темних магів. Кронпринцу ідея не припала до душі, тому він і обезголовив батька та посів трон, а Віола отримала посаду Імператриці. Кінець. І жили вони довго та щасливо.
Це короткий переказ "Темряви ночі та світла її серця", доволі жалісливої новели, де всі крутили головною героїнею як їм заманеться та врешті-решт залишились ні з чим. Окрім Фраголіно звісно.
І тепер я в цьому лайні.
Фінал.
