Упродовж останніх років «Вільний голос» публікував матеріали краєзнавця і науковця Іллі Криворучка про родину Прошаків: Івана Прошака, Марію Кушнірчук та їхню доньку Олеся Гудимяк, яку добре знають і пам’ятають багато поколінь учнів. Ці публікації, а також публіцистична спадщина Івана Прошака лягли в основу книги «Пам’яті нескореного подружжя» – 49 випуск серії «Коломийська бібліотека». Книга побачила світ, 4 червня автор презентував її у Музеї історії міста Коломиї.
Напередодні ми розмовляли з Іллею Криворучком і Олесею Гудимяк про те, як, власне, народжувалося нове видання.
– Що стало головним поштовхом до створення книги про родину Прошаків?
Олеся ГУДИМЯК:
– У такий складний час потрібно звертатися до прикладу борців за українську землю під час Другої світової війни і після неї, тому що історична пам'ять завжди була і є однією із форм спротиву. Героїчний подвиг можна спостерігати на прикладах героїв Крут, Першого і Другого Зимових походів та битв воїнів УПА, а також тих українців, які показали московитам, як вміємо і можемо боронити Україну, віддаючи найцінніше кожної людини – своє життя. Боротьба триває, на превеликий жаль, по сьогоднішній день, бо ворог залишився той самий – московит. Ми всі тепер бачимо це на прикладі захисників і захисниць нашої Батьківщини в ХХІ столітті. Я вважаю, що це і стало поштовхом до збору матеріалів для майбутньої книги автора.
Ілля КРИВОРУЧКО:
– Насправді вагомим поштовхом до початку дослідницької роботи стала книга «Допоки живе пам'ять», видана редакцією газети «Вільний голос», де внесені, як виявилося, не всі історії політичних в'язнів – не було статей чи дослідницької роботи про подружжя Прошаків. Редакторка газети Валентина Близнюк запропонувала зайнятися цією темою. Це сталося влітку 2024 року. Олеся Гудимяк, з якою мав на той момент знайомство вже багато років, погодилася надати матеріали про свого батька Івана Прошака. Поступово звичайна пропозиція перетворилася на науково-дослідницьку працю у вигляді окремого видання.
– Які особисті спогади чи родинні історії найбільше вплинули на зміст книги?
Ілля КРИВОРУЧКО:
– Щоб найбільше вплинуло, такого не було, бо спогади самої Олесі Іванівни про батька і маму є унікальні самі по собі. Про своїх батьків на уроках історії в Стефаниковій школі взагалі ніколи не розповідала, бо це б виглядало як прославлення та возвеличування самої себе, що не властиво Олесі Іванівні. Тому, по суті, отримав не лише ексклюзивне право на розкриття життєвих історій, які й висвітлені в статтях та книжці, а й довір'я, підтримку, поштовх до дослідницької роботи.
– На які архівні матеріали чи свідчення ви спиралися під час роботи над книгою?
Ілля КРИВОРУЧКО:
– Справа Івана Прошака з Галузевого архіву СБУ в Івано-Франківській області та Марії Кушнірчук у Державному архіві Івано-Франківської області, газетні публікації в «Агро», «Вільному голосі», «Всевідо», «Коломийському віснику». Знадобилися також видання з місцевих бібліотек і Національної бібліотеки України імені В. Стефаника. Також не менш вагому роль зіграли спогади самої Олесі Іванівни.
– Як історія родини Прошаків відображає загальну долю українських борців за незалежність?
Ілля КРИВОРУЧКО:
– Історія родини Прошаків є відображенням долі тисяч українських родин, які у ХХ столітті стали жертвами радянських репресій за свою національну позицію та прагнення жити у вільній Україні. Іван Прошак як учасник визвольного руху та його дружина Марія Кушнірчук пройшли через переслідування тоталітарної системи, але не зреклися своїх переконань. Їхнє життя демонструє, що боротьба за незалежність України велася не лише на полі бою, а й у щоденному збереженні національної пам’яті, мови, культури та людської гідності. Символічно, що цю естафету пам’яті продовжила їхня донька Олеся Гудимяк, яка десятиліттями навчає молодь історії України. Тому історія родини Прошаків є не лише родинною сагою, а й частиною великої історії українського народу на шляху до свободи та незалежності.
– Що було найважчим у процесі написання та переосмислення трагічних подій?
Ілля КРИВОРУЧКО:
– Найважчим було не тільки зібрати факти чи документи, а пропустити через себе людський біль, який стоїть за ними. За кожною архівною довідкою, газетною публікацією чи спогадом відкривалися непрості долі людей, змушених пройти через репресії, переслідування та роки випробувань. Водночас було важливо зберегти баланс між історичною об'єктивністю та людськими емоціями, не перетворюючи книгу лише на перелік трагічних подій. Переосмислюючи історію родини Прошаків, я дедалі більше розумів, що це розповідь про страждання, про незламність, вірність своїм переконанням та здатність передати ці цінності наступним поколінням.
– Яке головне послання ви хотіли б донести сучасним українцям через цю книгу?
Олеся ГУДИМЯК:
– Боротьба триває і буде тривати доти, поки ми не зупинимо цього заклятого ворога-московита, який любить Україну, але без українців. Однак, у цій боротьбі ми маємо мати тих, хто вірить у те, що можемо і вміємо боротися, хочемо тільки одного – зупинити пролиття крові нашого українського народу. Війна – це завжди біль, страх, сльози, кров, гнів, лють, і це треба припинити, якщо ще в когось залишилося в грудях серце, і воно має бути Людським.
Ілля КРИВОРУЧКО:
– Головне послання книги – пам'ятати, якою ціною українці виборювали право бути вільними. Історія родини Прошаків показує, що навіть у найважчі часи можна зберегти гідність, вірність своїм переконанням і любов до України. Це не лише розповідь про минуле, а й нагадування сучасникам про цінність свободи та відповідальність за її збереження.
Розпитувала Валентина БЛИЗНЮК.
