Незабаром вийде друга частина книжки «Про що мовчать коломийські будівлі». Не розкриватимемо всіх деталей, однак в одному з номерів газети вже були оприлюднені спогади про те, як саме відбувався процес видання першої частини. Тепер же варто розповісти з перших уст, що залишилося за лаштунками презентації 13 червня минулого року і з яким настроєм відбулося представлення мого дебютного видання.
10 червня 2024 року я складав останній іспит з квантових комп'ютерів. Цей предмет був легким для сприйняття й розуміння, тому я без труднощів справився із завданням. Саме цього дня повернувся додому зі Львова, щоб спокійно та зосереджено підготуватися до дебютної презентації.
Якщо хтось вважає, що ця підготовка була простою - він помиляється. Разом із пані Мирославою Кочержук ми узгоджували всі деталі оформлення майбутньої презентації у PowerPoint: про які будівлі будемо розповідати аудиторії. Зупинилися на кам'яницях вулиці Івана Франка. Наступного дня зайшли до актової зали педагогічного коледжу, аби з'ясувати всі технічні моменти: де сидітимемо, чи працюватиме техніка, чи з'єднається ноутбук із проектором. Упродовж наступних кількох днів я готував промову, підбирав відповідний одяг, приводив себе до ладу.
І ось настав день презентації 13 червня. Погода була саме такою, як я люблю: теплою, сухою, дещо хмарною. По сусідству мешкали переселенці з Харкова, які зателефонували та повідомили, що завітають на захід. За кілька годин до початку я вийшов з дому, аби трохи пройтися, подихати свіжим повітрям і морально налаштуватися.
Дорогою зайшов до магазину, власник якого мешкає у старовинному історичному будинку в центрі міста, який я досліджував. Він мав чималий досвід виступів перед аудиторією, тому порадив говорити спокійно, впевнено та невимушено. Його слова справді допомогли мені пізніше.
Згодом я прийшов до педколеджу, де при вході вже висіла афіша презентації. Актова зала була ще порожньою, тож я спокійно підключив ноутбук, а працівники допомогли налаштувати екран і мікрофон. Першою відвідувачкою стала Марія Гнатюк - голова Союзу Українок на Коломийщині. Саме їй я зробив свій перший у житті автограф із цитатою про книжку та теплими побажаннями.
Під час нашої розмови завітали журналісти з НТК та РАІ. Пані Надія Ніплюхіна, напрочуд приємна та позитивна людина, поцікавилася, кому я завдячую появою цієї книжки та своїй краєзнавчій діяльності. Відповіді давав уже без хвилювання, адже перед камерою панувала щира й доброзичлива атмосфера.
Згодом почали сходитися гості, серед яких - заступниця директора Музею історії міста Коломиї з наукової роботи Мирослава Кочержук, рецензент і автор передмови професор Іван Монолатій. Актова зала поступово наповнювалася поважними людьми. Один за одним вони підходили по мій автограф. Спочатку підписав кілька книжок, а потім вишикувалася справжня черга, тому до підписання автографів долучилася і пані Мирослава. Часу до початку - 14:45 - залишалося дедалі менше. Тоді ж заступниця міського голови з питань освіти та культури Юлія Тимків попросила надіслати на ноутбук проект нового шкільного предмета - коломиєзнавства. У підсумку презентація розпочалася із затримкою у 10-15 хвилин.
Коли я поглянув у залу і побачив майже всі зайняті місця, був щиро вражений. Саме тоді усвідомив: моя багаторічна праця не була марною.
Із вітальними словами виступили директор Коломийського педколеджу Валерій Ковтун, міський голова Богдан Станіславський, представниця районної державної адміністрації. Далі слово мав Іван Монолатій, після нього - Мирослава Кочержук, яка розповіла про свій доробок, а потім презентував книгу й я. Усе відбувалося спокійно, без жодних форс-мажорів, що було надзвичайно важливо.
Згодом Юлія Тимків презентувала згаданий проект, а Василь Глаголюк вручив цінні подарунки від «Просвіти». Час промайнув непомітно. На завершення Валерій Іванович Ковтун запросив почесних гостей до підписання меморандуму про співпрацю. Свої враження висловили Мирон Михалушко, Ярослава Ткачук, Віктор Корчинський та інші відомі особистості. Було чимало і приємних дарунків, серед яких кілька примірників книжки від Валерія Ковтуна.
Лише згодом, гортаючи свою книгу, я усвідомив, наскільки українці вмі- ють об'єднуватися довкола справді важливих речей. На її сторінках великий перелік усіх, хто долучився до видання: від міського голови й підприємців до викладачів та журналістів. А в лютому 2025 року вона отримала обласну премію «Краща книга Прикарпаття» 2024 року.
У мене залишилися теплі й щирі спогади про цю подію. Вона стала поштовхом до подальшого самовдосконалення, нових досліджень у сфері коломиєзнавства та глибшого усвідомлення цінності історичної спадщини.
Нині триває видавнича робота над другою частиною книжки «Про що мовчать коломийські будівлі», де я буду єдиним автором. Ми живемо у складний час: тривають погодинні вимкнення електроенергії, країна перебуває у стані війни. Та, попри всі труднощі, я вірю, що нове видання обов'язково побачить світ і ще не раз вразить читачів, відкриваючи їм історію нашого міста крізь призму давніх коломийських кам'яниць.
Оприлюднена стаття в газеті «Вільний голос» за 4 грудня 2025 року.
