З Римом і французьким шлейфом розібралися, на черзі германці.
Англо-фрізи
Англо-саксоно-ютське завоювання Британії — це частина великого англоримського міфу, про який я згадав у першому розділі. Як і треба з легендами, її необхідно брати до уваги, але не сприймати на віру дослівно. Але навіть якщо вірити британським ученим, тобто історикам на слово, то виходить, що германці переселилися на острів одномоментно та більше не мали ані змоги, ані приводів, ані каналів для поповнення популяції ззовні.
Тому можна задатися питанням: а звідки тоді взагалі 25% генетичного спадку германців? Від тих нещасних кількох тисяч слабких здоров'ям поселенців з VI‐VII століття? Звісно ні. Тоді хто це?
Британія з точки зору економіки давнього світу (античного та середньовічного) — край бідний, а отже — малоперспективний з точки зору колонізації та заселення. Крім того, Ла-Манш унеможливлював колонізацію родинами і невеликими групами — технології того часу вимагали для переправлення поселенців на острів координуючої сили.
Натомість зовсім поруч існує дельта Рейну, узбережжя якого з римських часів інтенсивно колонізувалося. Товари з Германії та Бельгіки доставлялся у Середземномор'я водою і для цього існували два шляхи — або через Рону, або через Рейн і далі каботажем уздовж атлантичного узбережжя Європи аж до Бетики (сучасної Гранади) і Середземним морем. Там, де є товар — є і розбійники, і це, як тоді водилося в цих краях, були переважно германці.
Пірати мали свої бази там, де їх складніше було дістати будь-яким каральним підрозділам. Тому вони намагалися триматися бухт на території сучасних Північних Нідерландів і північноморського узбережжя Німеччини (велика Фрізія, яка до XV-XVI століть була західноєвропейським позадержавним "Диким Заходом"), а також — на островах. Саме так нижньосаксонський елемент (а це були першочергово фрізи і сакси) отримав постійний доступ до Британії. Після краху римської системи процес набув масштабу — замість баз у болотяних бухтах пірати почали "обживатися". Ось така північна Тортуга.
Не дивно, що з континентальних германських мов найближчої до англійської вважається фризська.
Але з піратами сильно не розквітнеш. То що ж дало поштовх? Місцева "золота лихоманка". От тільки англійським золотом стала вовна. Сусідня Фландрія (згадане гирло Рейну) потребувала сировини для своєї квітучої ткацької сфери. У відповідь на цей запит Британія стала сировинним придатком для фламандців. Прикметно, що початок цього процесу співпав з підкоренням Англії Нормандією: "французи" висадилися, притисли піратів і почали бізнес.
Для розуміння процесів — ліричний відступ з низкою деталей, про те як нижньофранконський елемент з Фландрії отримав канал для переселення на острови.
“Нормандці”
Отже, Гійом Байстрюк з військом нормандців з Руану встановив свою владу на острові внаслідок серії сутичок з аборигенами — більш ранніми переселенцями зі згаданих територій, відомих пізніше як Фрізія. Разом зі збродом нормандців на острів зайшли представники Фландрії — вважається, що дружиною Гійома і матір'ю його спадкоємців була донька фламандського графа. [1]
Що це з собою принесло? Зміни в економіці, звісно. Згорнули місцеве рабоволодіння (зрозуміле для піратів, але не для нових завдань), запровадили кріпосне право для місцевих і свіжозавезених селян. [2] І головне — сфокусувалися на розведення овець, виготовленні та вивезенні вовни на суконні виробництва у Гент та Брюгге [3] — уже в перші десятиліття після встановлення влади Гійома Байстрюка, чверть від усіх підконтрольних нормандцям земель (включно з лісами і болотами) були зайняти пасовиськами.
Після смерті Гійома Байстрюка володіння і ватаги по обидва боки Ла-Маншу поділилися між двома спадкоємцями — Гійомом Червонопиким та Робером Короткі Штани. У результаті довгого і кривавого конфлікту владу забрав наймолодший з синів Гійома Анрі, якого набагато пізніші літописці та історики стануть називати Грамотним або Розумакою.
Анрі Розумака, оточений бретонськими найманцями і радниками, був останнім Роллонідом на троні. [4] Після його смерті знову вчинилася тривала різанина, у якій переміг Етьєн де Блуа.
А ось уже після короля Етьєна до влади приходить перший представник знайомішої династії — Гатіне-Анжу: Анрі Короткий Плащ, син анжуйського графа Жоффруа з дому Шато-Ландон. Саме цю династію набагато пізніше назвуть Плантагенетами. І саме вона за деякий час розпадеться на дві гілки — Ліонеля Антверпенського та Жана Гентського. Гілки, які ми знаємо нині під ретроспективними назвами Йорків та Ланкастерів. Їхнє протистояння міфологічних (але не розвінчаних) “Білої та Червоної троянд” [5] прокладе дорогу франко-валійцям Тюдорам. Але про них іншим разом.
Примітки
[1] Навіть легендована історія їхнього знайомства та зав'язки цього мезальянсу дуже ілюстративна: майбутній наречений юну графиню привселюдно жорстоко побив і принизив.
[2] Прикметна деталь: унікальність Нормандії полягала у відсутності там кріпосного права взагалі. А де, наприклад, воно було поруч? Наприклад, у Фландрії, де закріпачені селяни працювали на міські виробництва, але через природні обмеження не могли задовольнити зростаючого попиту.
[3] Справа пішла так добре, що дещо пізніше юридично та організаційно оформиться фламандська фірма — Лондонська ґанза, очолена Брюгге та Іпром комерційна кампанія міст Фландрії і Північної Франції з ексклюзивними правами та торгівлю з островом.
[4] У Анрі Розумаки та Робера Короткі Штани було по сину, обох звали "Гійом Спадкоємець" — Гійом Аделін та Гійом Клітон відповідно. Перший загинув без потомства на "Білому кораблі", що стало причиною кризи спадкування престолу Анрі. Другий усе життя дружив з французами проти дядька, став графом Фландрії, але досить молодим загинув у бою, також не лишивши нащадків.
[5] Наприклад, зараз достеменно відомо, що ніякої Червоної троянди Ланкастерів не було — ось так і сипляться міфи, відразу з назв. Та все ж до цієї назви варто ставитися якщо не з повагою, то інтересом — зрештою, її авторство належить неабикому, а Девіду Юму.
[PS] У якості бонусної ілюстрації три герби, зліва направо: герб Анрі Гатіне-Анжу, герб Нормандії та герб Англії.
