Канада це друга країна світу, за площею зараз. В країні проживає близько 41 млн чоловік і кількість населення зростає. На території Канади проживало місцеве автохтонне індіанське населення кілька тисяч років, а першими європейцями, хто ступив на землю Канади були вікінги в X столітті. У 1497 році це був Джон Кабот італійський купець, та Мартін Фробішер в 1576 році англійський мореплавець. Вони були одними з перших європейських дослідників Канади. У 1534 році Жак Картьє та Самюель де Шамплен в 1608 році були першими французами, які досліджували територію Канади. Перші постійні французькі поселення з'явилися в Порт Роялі в 1605 році та в місті Квебек в 1608 році. У 1608 році у Ньюфаундленді з'явилося також і англійське поселення. Європейські дослідники і мисливці мимоволі принесли на континент незнані до того часу і тому смертельні хвороби, що швидко розповсюдилися через торговельні маршрути і сильно спустошили корінне населення. Протягом більшої частини сімнадцятого сторіччя, англійські і французькі колонії в Північній Америці могли розвиватися у відносній ізоляції один від одного. Французькі колоністи поволі заселили долину річки святого Лаврентія, а англійські колоністи великою мірою розбудовували Тринадцять Колоній на півдні від теперішньої Канади. Проте, із загостренням змагання за територію, військово-морські бази, хутро і рибний промисел, мали місце декілька військових конфліктів між французькими та англійськими поселенцями, а також між ними та індіанцями.
У 1756-1763 роки на території Канади проходила Семирічна війна, один з найбільш глобальних конфліктів 18 століття. Після війни Велика Британія отримала у володіння території, заселені здебільшого франкомовними канадцями — католиками. Ці мешканці ще донедавна були ворожо налаштовані проти споконвічних ворогів англійців, тому аби запобігти майбутнім конфліктам англійський уряд ухвалив Квебекський акт 1774 року, за яким французька мова, католицька віра і французьке цивільне право були урівняні в правах. Під час війни за незалежність США континентальна армія США, здійснила вторгнення в Канаду у ході якого захопила Монреаль, та взяла в облоку Квебек. Однак американські війська були витіснені британцями. Після здобуття незалежності США приблизно 50 000 тис. лоялістів — ті, хто залишався вірними Британській імперії, переселилися на територію сучасної Канади, а саме в Квебек, Онтаріо, Нову Шотландію, Острів Принца Едварда та Ньюфаундленд. Щоб розмістити великі кількості англомовних лоялістів, що втікали зі США, тогочасна провінція Квебек була поділена на франкомовну Нижню Канаду і англомовну Верхню Канаду за Конституційним актом 1791 року.
Канада брала активну участь у війні 1812 року між США та Британською імперією. Її успішне завершення і вдала оборона Канади мали важливі й тривалі наслідки для Канади — це сприяло укріпленню почуття єдності і появі національної гордості серед британських підданих Канади. З 1815 р. почалася велика хвиля імміграції до Канади з Британії та Ірландії. Серії угод із США привели до тривалого миру між Канадою і США.
У 1837 році відбулося повстання патріотів у франкомовній Нижній Канаді (Квебек) та повстання Мекензі у англомовній Верхній Канаді (Онтаріо). Повстанці вимагали створення власного відповідального уряду та реального самоврядування. Оскільки колоніальна влада відкидала такі вимоги, було проголошено незалежність як Нижньої, так і Верхньої Канади. Проте, обидва повстання зазнали поразки.
У відповідь на повстання, колоніальна влада прийняла в 1839 р. так званий Акт про Стан Справ в Британській Америці, інакше знаний як звіт Дарема (англ. Durham Report), за яким обидві частини Канади були з'єднані в єдину напівфедеральну британську колонію Сполучена Провінція Канади. Це об'єднання було закріплене Актом про союз у 1840 році. Підписанням Орегонського Договору 1846 р. між Великою Британією та США був закріплений міждержавний кордон між двома країнами і решта території на заході була поділена уздовж 49-ї паралелі. Внаслідок цього у 1849 році було створено колонію остова Ванкувер, а також колонію Британської Колумбії в 1858 р. Ці обидві британські колонії були повністю відокремлені від Сполученої Провінції Канади. Наприкінці 1850-х років керівництво Канади організувало декілька дослідницьких експедицій на заході континенту з наміром встановити контроль над Землею Руперта і територіями Арктики. Канадське населення швидко зростало завдяки вищій, ніж раніше, народжуваності та високим рівням імміграції з Європи. В той час багато канадців, особливо франкомовних, емігрувало до США.
У середині XIX ст. відбулося декілька конференцій із метою об'єднання територій Канади, а також надання їм більших прав в самоврядуванні. Під час останньої конференції в Лондоні 1866 р. три британські колонії — Канада, Нова Шотландія, і Нью-Брансвік започаткували процес створення Конфедерації. Британський Північноамериканський Акт 1867 року затвердив нове утворення як «домініон під назвою Канада», в склад котрого входили чотири провінції: Онтаріо, Квебек, Нова Шотландія, і Нью-Брансвік. В 1870 р. Канаді були передані території Землі Руперта і Північно-західні території. Обидва регіони ввійшли в склад конфедерації у складі Північно-західних територій Канади.
На початку 1870 р. вибухнуло повстання в колонії Червоної Річки, викликане невдоволенням метисів намірами уряду позбавити їх землі, а також нехтуванням урядом потреб населення заходу країни. Повстання закінчилось створенням провінції Манітобаі її входженням до Конфедерації в липні 1870р. Британська Колумбія і острів Ванкувер, об'єднані ще в 1866 р., а також колонія Принца Едварда приєдналися до Конфедерації 1871 і 1873 рр. Для того щоб з'єднати Конфедерацію і затвердити свій суверенітет над західними провінціями, Канада побудувала три трансконтинентальні залізниці винятково з найбільшою з них — Канадською Тихоокеанською Залізницею. Наявність легкого сполучення із заходом країни допомогло розбудові цього регіону, до якого прибували численні емігранти з Європи у числі із України. З поширенням залізничного зв'язку в канадських преріях почало зростати населення і з Північно-західних територій в 1905р. створили ще дві нові провінції — Альберту і Саскачеван. У Першу світову війну Канада теж змушена була вступити разом з Британською імперією, варто також сказати, що через втрати у військах загиблими та пораненими уряд Канади змушений був оголосити про обов'язковий призив в армію. У 1919 році Канада приєдналась до Ліги націй як окрема держава. Вестмінстерський Статут 1931 року постановив, що акти Британського парламенту не поширюватимуться на Канаду без її згоди. У той час трапилася Велика Депресія 1929 р., від якої також потерпала і Канада. Важкі економічні умови, особливо в преріях, призвели до формування нового світогляду серед деяких мешканців заходу країни, базованого на ідеї взаємодопомоги і соціальних програм. Ці ідеї поширював виходець з Саскачевану Томмі Даглас.
Також в Канаді на початку XX століття набувють популярності ліві злочинні комуністичні та соціалістичні погляди, носіїв цих злочинних лівих ідеологій збільшувалось, особливо їх кількість збільшилась після Більшовицького перевороту в 1917 році в Росії. Зараз це розглянемо детальніше.
21 червня 1919 року відбулась "Кривава субота" у Вінніпезі. Найвідоміший загальний страйк у канадській історії, де соціалістичні та ліві лідери очолили понад 30 000 робітників. Федеральний уряд побоювався більшовицького повстання. Коли ветерани війни та робітники вийшли на мирний марш протесту проти арешту своїх лідерів, мер Вінніпега викликав кінну поліцію (North-West Mounted Police, згодом RCMP) та озброєних спецпризначенців [RCMP]. Поліція штурмувала натовп із револьверами та кийками. Організатори намагалися чинити опір, але сили були нерівними. Було застрелено двох лівих бунтівників і обидла були ліваками мігрантами Майк Соколовський, який був застрелений одраху, та Майк Шезербанович (помер від ран пізніше).
У 1922-1925 роках відбувались так звані Вугільній війни у Канаді. Вугільні шахтарі та металурги Кейп-Бретона (Нова Шотландія), очолювані радикальними лівими злочинними діячами (такими як Джеймс Б. Маклахлан, який згодом приєднався до Комуністичної партії), роками вели підпільну та відкриту та злочинну війну проти промислових гігантів і урядових військ. Проти робітників неодноразово розгортали регулярну армію Канади зі станковими кулеметами. 11 червня 1925 року під час чергового страйку приватна поліція компанії та державні силовики атакували шахтарів біля Нью-Вотерфорда. Шахтар лівак-соціаліст Вільям Девіс був застрелений проурядовими найманцями. Цей день досі відзначається в Новій Шотландії як День пам'яті шахтарів (Davis Day).
29 вересня 1931 року відбувся Естеванський бунт прокомуністичних шахатрів, які мали комуністично-соціалістичні погляди. Під час Великої депресії Комуністична партія Канади через свою профспілку Workers' Unity League (Ліга єдності робітників) організувала страйк шахтарів у Саскачевані. Шахтарі вимагали визнання їхньої комуністичної профспілки. Влада оголосила страйк незаконним і стягнула сили RCMP. Шахтарі з родинами спробували провести автомобільний парад через місто Естеван. Поліція перекрила дорогу барикадами та відкрила вогонь на ураження з гвинтівок. Загинуло троє ліваків шахтарі Нік Наффяк, Джуліан Грісвік та Пітер Маркунч були застрелені. Тодішній прем'єр-міністр Канади консерватор Р. Б. Беннетт публічно виправдав дії поліції боротьбою з червоною загрозою.
23 квітня 1935 року відбулась сутичка у Ванкувері. Під час страйку докерів та безробітних у Ванкувері, організованого лівими силами, відбувалися регулярні сутички на набережній.Поліція Ванкувера штурмувала табір протестувальників у парку, жорстоко побивши лівих активістів дубинками. Загинула одна особа лівий активіст Едвард Кумз помер від травм голови, завданих поліцією.
1 липня 1935 року кривавий розіг у Реджайні під час маршу на Оттаву. Комуністичні лідери організували «Марш на Оттаву» (On-to-Ottawa Trek), піднявши тисячі безробітних чоловіків із державних трудових таборів. Прем'єр-міністр Беннетт наказав зупинити поїзд із протестувальниками у місті Реджайна. Поки лідери маршу вели переговори, сотні офіцерів RCMP та міської поліції, озброєні до зубів, раптово атакували мітинг безробітних на міському ринку [RCMP]. Почалися тривалі вуличні бої із застосуванням барикад та каміння проти зброї поліції. Серед загиблих була одна особа лівий активіст Нік Шаак отримав важку черепно-мозкову травму від удару поліцейським кийком і помер у лікарні через кілька місяців.
19 червня 1938 року відбулась подія, яка отримала назву Кривава неділя, трапилось це у Ванкувері. У 1938 році безробітні члени ще однієї комуністичної організації (Relief Camp Workers' Union) окупували кілька урядових будівель у Ванкувері, включаючи Головний поштамт, вимагаючи роботи та фінансової допомоги. Окупація тривала місяць. Ранком 19 червня RCMP та міська поліція штурмували будівлю поштамту, застосувавши сльозогінний газ та дубинки [RCMP]. Активісти чинили запеклий опір, б'ючи вікна та використовуючи уламки меблів як зброю. Сутички переросли в погроми на вулицях Ванкувера. Загиблих не було з боку комуністичних злочинців та десятки з них отримали каліцтва (одному протестувальнику поліцейським газом вибило око), а понад 100 осіб було заарештовано.
Також в 1930-х роках були сутички правих консерваторів та ультра правих, проти комуністів та інших ліваків, яких вони справедливо вважали загрозою суспільства та заколотниками. У 1930-х роках у Канаді під впливом подій у Європі підняли голову ультраправі сили. Головними супротивниками лівих стали "Блакитні сорочки" Адрієна Аркана (Націонал-соціалістична християнська партія) у Квебеку та "Клуб Канадського Роджера" (профашистські групи ветеранів) в Онтаріо. Консервативна партія Канади часто політично підтримувала або крізь пальці дивилася на дії правих радикалів, вбачаючи в них противагу червоним.
16 червня 1933 року червня відбулась сутичка у парку Крісті Пітс в Торонто. Найбільша масова вулична бійка в історії Торонто, яка мала яскраве політичне та етнічне забарвлення. Профашистські молодіжні угруповання консервативного спрямування (так звані «клуби Свастики») напали на єврейську бейсбольну команду, серед уболівальників якої було багато лівих активістів та членів Комуністичної партії єврейського походження. Ліві сили Торонто (українські, єврейські та італійські робітники) негайно мобілізувалися і прибули на стадіон. У масштабній бійці на кулаках, ножах, трубах і бейсбольних бітах взяли участь понад 10 000 осіб. Загиблих не було проте сотні людей отримали важкі поранення. Поліція Торонто тривалий час відмовлялася втручатися, де-факто дозволяючи правим бити лівих.
У 1934-1938 роках відубвались теж часті сутички правих з лівими у Монреалі. Фашисти Адрієна Аркана («Блакитні сорочки») за підтримки місцевих консервативних студентів та за мовчазної згоди Квебекського уряду (який ухвалив проконсервативний «Закон про замок», що дозволяв закривати будь-яку ліву газету) регулярно нападали на комуністичні мітинги. Комуністи та анархісти створили загони самооборони. У 1937–1938 роках у Монреалі відбулися десятки вуличних зіткнень із використанням каміння та залізних прутів між лівими та «Блакитними сорочками». Загиблих не було серед лівих, але лівий рух у Квебеці був практично загнаний у глибоке підпілля через спільні удари правих загонів та поліції.
З початком Другої світової війни, ліберальний уряд Вільяма Маккензі Кінга повністю оголосив Комуністичну партію Канади та понад десяток пов'язаних організацій (включаючи українську Товариство Український Робітничо-Фермерський Дім — ТУРФДО) поза законом. Понад 100 топових комуністичних лідерів було інтерновано до спеціальних концтаборів (наприклад, табір Kananaskis в Альберті та табір у Petawawa). без пред'явлення звинувачень. Умови утримання та ненадання медичної допомоги призвели до втрат серед комуністичних злочинців. Задокументовано щонайменше 7 загиблих комуністів та інших лівих під час інтернування. Найвідоміший випадок — смерть Тома Ченіча (лідера лівої профспілки шахтарів), який помер у таборі через відмову адміністрації надати йому адекватну медичну допомогу, попри протести інших ув'язнених комуністів. Більшість комуністів та інших лівих сиділи в концтаборах, аж до кінця війни до 1945 року. Хоча вже з кінця 1942 року уряд Канади зменшив тиск на ліввих. Загалом за першу частину XX століття у сутичках з силами силових структур та правими було вбито близько 14-16 комуністів та інших ліваків, серед них в тому числі і були ті хто загинув в ув'язненні від неналежних умов утримання.
Після Другої світової війни та викриття радянської шпигунської мережі в Оттаві (справа Ігоря Гузенка, 1945 рік), у Канаді почалася епоха «Маккартизму» та «Червоної паніки» (Red Scare). Лівих більше не розстрілювали на вулицях, але силовики жорстко придушували їхні акції. У 1949 році відбувся Асбестовий страйк у Квебеці. Один із найважливіших соціальних конфліктів у післявоєнній історії Канади. Понад 5000 шахтарів ліваків виступили проти американських промислових корпорацій та ультраконсервативного уряду провінції під керівництвом Моріса Дюплессі. Рух активно підтримували ліві та профспілкові активісти. Уряд оголосив страйк незаконним і надіслав Провінційну поліцію Квебеку, яка діяла з надзвичайною жорстокістю. Силовики били пікетувальників прикладами гвинтівок, кидали сльозогінний газ та відкривали вогонь у повітря. У травні 1949 року відбулися масштабні барикадні бої, коли робітники заблокували в'їзди до міста Асбестос та побили кількох штрейкбрехерів. Поліція відповіла масовою зачисткою, заарештувавши сотні людей, багатьох із яких жорстоко катували у підвалах місцевих готелів. Загиблих не було, але було багато поранених та скалічених, але обійшлося без смертельних випадків.
Кінець 1940-х початок 1950-х роках відбулись сутички навколо Корабельних профспілок. У рамках повоєнної «Червоної паніки» канадський уряд спільно з американськими спецслужбами розпочав операцію з очищення канадських портів від впливу комуністичної Канадської спілки моряків (CSU). Для цього влада підтримала альтернативну профспілку SIU, яку очолював американський кримінальний діяч Гал Бенкс. По всій країні (зокрема у портах Монреаля, Галіфакса та Торонто) відбувалися регулярні криваві побоїща, під час яких озброєні штрейкбрехери та муніципальна поліція штурмували пікети лівих моряків. Ліві активісти захищалися за допомогою ланцюгів та уламків залізничних колій. Загиблих не було безпосередньо у сутичках, проте комуністичну профспілку CSU було повністю розгромлено, а сотні лівих активістів потрапили до чорних списків RCMP і втратили роботу.
А зараз ми поговоримо про основну ліворадикальну терористичну організацію в Канаді в другій половині XX століття, яка активно діяла в 1960-1970-х роках, яка мала назву Фронт звільнення Квебеку. Данна злочинна організація провело близько 200 озброєних акцій. Зараз ми детально розберемо її діяльність.
1 липня 1962 року Жиру написав «Я сепаратист» на пам'ятнику серу Джону А. Макдональду на Дорчестер-сквер. 31 жовтня 1962 року чотири бойовики RIN (Об'єднання за національну незалежність): Жак Дезормо, Жак Люк, Роберт Обен та Філіп Бернар таємно заснували Комітет національного визволення. У листопаді 24 1962 року бойовики RIN створили Реєстру Опору (RR) під час зустрічі в будинку нового президента регіонального виконавчого комітету Монреаля Родріга Гіте. У неділю після першої зустрічі члени Мережі опору пишуть «Вільний Квебек» на англомовних плакатах і викидають кілька канадських прапорів «Ред Енсін» та прапорів Великої Британії на смітник у Сен-Совері. 1962 рік це початок і заснування злочинної організації, яка в майбутньому перейде до вбивств.
1963 рік 23 лютого у вікно англомовної радіостанції CKGM у Монреалі кидають коктейль Молотова. Мережа опору (RR) бере на себе відповідальність за це.Наприкінці лютого Габріель Юдон, Жорж Шьотерс та Раймон Вільнев, які познайомилися через Мережу опору, засновують Фронт визволення Квебеку (FLQ).У ніч із 7 на 8 березня три військові казарми, розташовані в Монреалі та Вестмаунті, зазнають нападу із застосуванням запалювальних бомб FLQ.У середині березня відбувається перша крадіжка динаміту на будівельному майданчику Монреальського метрополітену, а згодом — ще одна на місці майбутньої станції «Лоріє». 29 березня статую Джеймса Вульфа на Полях Авраама відкручують від постаменту, вона падає і розбивається на кілька частин. 1 квітня закладають три бомби, дві з яких вибухають: перша — у будівлі Федеральної податкової служби, друга — на Центральному вокзалі в Монреалі, а третя — на залізничній лінії CN. Бомбу, налаштовану на вибух на лінії CN, виявляють до проходження потяга, що перевозив прем'єр-міністра Канади Джона Діфенбейкера. Дізнавшись про замах, він вигукнув: «Це що, Ірландія?».6 квітня біля підніжжя передавальної вежі Radio-Canada на горі Мон-Руаяль закладають 24 динамітні шашки. Технічний дефект запобігає вибуху. 12 квітня в результаті спільної операції Королівської канадської кінної поліції (RCMP) та поліцейської служби Монреаля проведено десятки обшуків у помешканнях активістів за незалежність Квебеку, які належали до різних асоціацій. Затримано та допитано 20 осіб, серед яких Рауль Руа, Едуар Клутьє, Жак Люк. Ця подія отримала назву «Облава Страсної п'ятниці» (Razzia du Vendredi saint). 16 квітня опубліковано перший маніфест FLQ під назвою «Послання FLQ до нації» (Message du FLQ à la Nation). 19 квітня RIN та ASIQ (кілька членів якої були заарештовані 12 квітня) проводять акцію протесту перед штаб-квартирою RCMP у Вестмаунті. У ніч із 19 на 20 квітня біля стіни штаб-квартири RCMP у Вестмаунті вибухає бомба. 21 квітня Вілфред О'Ніл, нічний охоронець Центру комплектування Збройних сил Канади в Монреалі, гине внаслідок вибуху бомби, відповідальність за який взяв на себе FLQ. 3 травня здійснено три вибухи: одна бомба вибухає в будівлі ветеранів Королівського канадського легіону в Сент-Жан-сюр-Рішельє, іншу знаходять і знешкоджують у центральному поштовому відділенні, а ще одну, не активовану, виявляють у штаб-квартирі гірничодобувної компанії Solbec Copper. 7 травня місто Монреаль пропонує 10 000 канадських доларів ($ CAD) кожному, хто надасть інформацію, що допоможе затримати членів FLQ. 10 травня вночі біля стіни будівлі полку Black Watch у Монреалі вибухає динамітний заряд. 13 травня вибухає бомба в підрозділі технічного обслуговування ВПС Канади, розташованому в Мон-Руаялі. 16 травня вибуховий пристрій спрацьовує біля резервуарів нафтопереробного заводу Golden Eagle у Пуент-о-Трамбль. 17 травня FLQ закладає десять бомб у стільки ж поштових скриньок у житлових кварталах міста Вестмаунт. Кожна бомба складається з чотирьох динамітних шашок. П'ять із цих десяти бомб вибухають приблизно о 3:00 ранку. Волтер Лежа, сержант-майор канадської армії, отримує поранення під час спроби знешкодити один із вибухових пристроїв. 19 травня уряд Квебеку пропонує 50 000 доларів кожному, хто зможе надати інформацію, що допоможе затримати членів FLQ. Місто Монреаль збільшує свою винагороду з 10 000 до 60 000 доларів.20 травня, у День Вікторії, 75 динамітних шашок вибухають біля стіни збройової кімнати, що належить 1-му батальйону технічних служб канадської армії в Монреалі (FLQ назвав це «Операцією Шеньє» на честь Жана-Олів'є Шеньє).1 червня:Вісім головних лідерів FLQ збираються на квартирі Дені Ламуре, щоб обговорити реорганізацію та розширення своєї групи. Тоді ж планується поділ руху на дві секції: політичну — FLQ, та військову — Армію визволення Квебеку (ALQ). Жан-Жак Лансьо, який бере участь у дискусії, виявляється поліцейським інформатором і отримує винагороду в розмірі 60 000 доларів від міста Монреаль за надані відомості. Завдяки інформації Лансьо правоохоронні органи заарештують 23 активістів і повністю ліквідують мережу FLQ.
16 червня заарештовано 18 осіб, пов'язаних із FLQ.У червні Бернар Сміт, Жан-Марк Леже, П'єр Де Бельфей, Андре Морель, Марсель Ріо, Мішель Шартран, Жан-Віктор Дюфресн, Режиналь Буавер, Марсель Дюбе та Рене Шалу засновують Комітет Шеньє (Comité Chénier) — комітет підтримки засуджених. 30 червня засновано Соціалістичну партію Квебеку (PSQ).У липні Жан Ласаль, Жан Ганьон, Жюль Дюшастель, Андре Ватьє, Роберт Юдон створюють Армію визволення Квебеку.12 липня FLQ здійснює потужний вибух динаміту в парку Вікторія в місті Квебек, підірвавши пам'ятник королеві Вікторії; голову статуї згодом знайшли за 100 ярдів від місця вибуху. 19 липня федеральний уряд Лестера Б. Пірсона створює Королівську комісію з питань двомовності та двокультурності. 22 серпня під залізничним мостом Канадської тихоокеанської залізниці (CP) поблизу Канаваке вибухає бомба.
26 серпня з будівельного майданчика автомагістралі 15 біля Сен-Совера викрадають 700 динамітних шашок. 27 серпня Жак Ланкто, Гі Де Грасс та Річард Брос заарештовані за звинуваченням у підпалі двох військових казарм у Монреалі, а також будівлі Королівського канадського легіону в Лаваль-Уесті та укриття Канадської національної залізниці на острові Біграс. 26 вересня п'ятеро членів ALQ здійснюють збройне пограбування відділення Королівського банку Канади (Royal Bank of Canada). Викрадено 7 000 доларів. У зв'язку з пограбуванням заарештовано двох осіб: Жюля Дюшастеля та Клода Сульєра. У жовтні виходить перший номер «Ла Коньє» (La Cognée) — офіційного видання FLQ. (У період з 1963 по 1967 рік надруковано 66 номерів). 7 жовтня Габріель Юдон, Раймон Вільнев, Жак Жіру та Ів Лабонте, заарештовані 16 числа, визнають себе винними у звинуваченні в ненавмисному вбивстві. 9 жовтня у поштових відділеннях Лонгьоя та Сент-Ламбера виявлено та знешкоджено дві бомби. 16 жовтня поліція заарештовує Барнабе Гарсію, політичного біженця з Іспанії, який прибув до Канади у 1957 році. 26 листопада ALQ викрадає радіопередавальне обладнання зі станції CHEF у Гранбі.
1964 рік 30 січня між 7:30 та 9:00 ранку ALQ здійснює масштабне викрадення зброї з казарм полку «Фузилери Мон-Руаяль» (Fusiliers Mont-Royal), розташованих у Монреалі. Під час цього пограбування, яке отримало назву «Операція „Казарми“» (Opération Casernes), ALQ вдалося викрасти вогнепальну зброю вартістю близько 20 000 доларів, зокрема: 59 бельгійських напівавтоматичних гвинтівок (FN 7.62×51 мм НАТО), чотири кулемети BREN, 34 пістолети-кулемети Sten, 4 60-міліметрові міномети, 3 гранатомети «Базука», кілька гранат, 5 напівавтоматичних пістолетів Browning, 13 000 патронів (калібру .22), 2 000 патронів калібру 7.62 та 2 300 патронів калібру .303, а також 15 радіопередавачів, два портативні телефони, налобні ліхтарі, електричні дроти, один трафаретний дублікатор Gestetner, папір тощо.1 лютого перед усіма казармами в агломерації Монреаля виставляють цілодобову військову охорону.
20 лютого між 7:46 та 11:15 вечора ALQ викрадає зброю та спорядження з казарми 62-го полку польової артилерії в Шавінігані. Вартість викраденого майна оцінюється у 25 000 доларів: 33 напівавтоматичні гвинтівки FN 7.62, пістолети, значна кількість патронів, 12 передавачів, один трафаретний дублікатор, бойова уніформа та блакитні каски ООН.27 лютого члени ALQ грабують відділення кредитної спілки Desjardins у Шавінігані та тікають із 9 000 доларів. 2 березня на Полях Авраама знешкоджують бомбу з 10 динамітних шашок, загорнуту в британський прапор «Юніон Джек».14 березня навмисний підпал завдає збитків на суму 15 000 доларів у будинку капітана Анрі Франкера. Франкер є помічником інспектора Рассела Сенекаля з Об'єднаного антитерористичного загону (CATS). 30 березня поліція заарештовує та допитує Жака Дезормо, Андре Нормана, Роже Нормана, Жана Гуле, Жана Клутьє, Луї-Філіпа Обера та Бернара Матеня. 9 квітня після збройного пограбування відділення банку Banque Canadienne Nationale у Мон-Роллані поліція затримує членів ALQ Жана Ласаля, Жана Ганьона та Рене Діона.
21 квітня, у 38-й день народження королеви Єлизавети II, під пам'ятником королеві Вікторії на території кампусу Університету Макгілла виявляють і знешкоджують бомбу з десяти динамітних шашок.5 травня Роберт Юдон стає останнім затриманим активістом ALQ. Інших — Андре Ватьє, П'єра Надона, Клода Перрона та Моріса Ледюка — затримали в період з 21 квітня по 5 травня .8 травня вісім членів ALQ постають перед судом. Загалом їм висувають 50 різних звинувачень.30 травня під статуєю, встановленою в пам'ять про канадських солдатів, які загинули за Британську імперію під час Англо-бурських воєн, знаходять і знешкоджують бомбу. Статуя розташована неподалік від будівель Парламенту в місті Квебек.У червні Франсуа Ширм засновує Революційну армію Квебеку (ARQ). 18 червня Юбер Акен, активіст RIN, публічно заявляє, що він «оголосив тотальну війну всім ворогам незалежності Квебеку». (Комюніке опубліковано наступного дня в Le Devoir та інших газетах). 29 серпня ARQ здійснює напад на збройовий магазин International Firearms у Монреалі. Двоє працівників, Леслі Мак-Вільямс та Альфред Пініш, гинуть. У вересні правоохоронні органи ліквідують ARQ, заарештувавши близько 20 активістів.У вересні виходить перший номер журналу Révolution québécoise під керівництвом П'єра Вальєра та Шарля Ганьона. 2 листопада на радіо- та телевізійній передавальній вежі CFCF вибухає бомба.
1965 рік 16 лютого Федеральне бюро розслідувань США (ФБР) оголошує, що вони запобігли змові «Фронту визволення чорношкірих» та FLQ, яка полягала в підриві Статуї Свободи та інших американських пам'ятників. Арешти були проведені по обидва боки кордону. Мішель Дюкло заарештували в Нью-Йорку з динамітом у її автомобілі. У квітні Пентагон розпочинає розслідування «революційної діяльності» Квебеку. Воно отримало назву «Проєкт Бунт» (Project Revolt). 30 квітня відбувається вибух бомби на площі Вікторія (Place Victoria) в Монреалі. 1 травня вибухає бомба в консульстві Сполучених Штатів, розташованому в Монреалі. 14 червня вибухає бомба в штаб-квартирі RCMP у місті Квебек. У червні П'єр Вальєр засновує Народно-визвольний рух (Mouvement de libération populaire, MLP). Разом із Шарлем Ганьйоном він приєднується до FLQ. 1 липня вибухає бомба в ратуші Вестмаунта. 2 липня вибухає бомба біля вежі англомовної радіостанції CKTS у Шербруку. 15 липня членів FLQ заарештовують на військовій базі Ла-Маказа (Лаврентиди). Одного поліцейського з Провінційної поліції Квебеку (Sûreté du Québec, SQ) беруть у заручники. 28 липня вибухає бомба в штаб-квартирі Канадського імперського комерційного банку (CIBC) в Монреалі. 2 серпня бомби вибухають під залізничним мостом Канадської тихоокеанської залізниці (CP) у Бордо та на залізничній колії Канадської національної залізниці (CN) у Сент-Мадлен. 22 серпня поліція ліквідує осередок FLQ під керівництвом Гастона Коллена, колишнього військового офіцера. 1 листопада вибухає бомба в Палаці торгівлі Монреаля (Palais du Commerce de Montréal) під час з'їзду Ліберальної партії Канади, на якому був присутній прем'єр-міністр Лестер Б. Пірсон.
1966 рік У січні група Вальєра-Ганьйона починає діяти під прапором FLQ. 5 травня в будівлі взуттєвої фабрики Lagrenade у Монреалі під час страйку, організованого Конфедерацією національних профспілок (CSN), спрацьовує лист-бомба. Секретарка Тереза Морен отримує смертельні поранення і помирає дорогою до лікарні. 22 травня вибухає бомба на фабриці Dominion Textile у Драммондвілі. 3 червня вибухає бомба в Центрі Поля Сове (Centre Paul-Sauvé) під час з'їзду Ліберальної партії Квебеку, в якому бере участь Жан Лесаж. 14 липня Жан Корбо (брат Клода Корбо) гине внаслідок вибуху бомби, яку він сам намагався активувати на фабриці Dominion Textile, розташованій у монреальському районі Сент-Анрі. У серпні та вересні група Вальєра-Ганьйона ліквідується. Заарештовано близько 20 активістів. 25 вересня П'єр Вальєр та Шарль Ганьйон виходять на пікет перед будівлею Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку. Їх заарештовують та ув'язнюють, після чого вони оголошують 30-денне голодування. (Їхня екстрадиція відбувається у січні 1967 року). У листопаді група громадян створює Комітет допомоги групі Вальєра-Ганьйона (Comité d'aide au groupe Vallières-Gagnon).
1967 рік 1 січня перед офісом монреальського англо-американського трасту (Anglo-American Trust) вибухає поштова скринька. 13 січня П'єр Вальєр та Шарль Ганьйон потрапляють до в'язниці в Монреалі. У травні 1967 року Міністерство національної оборони (DND) дає вказівку військовим базам у Квебеку забезпечити, щоб особовий склад в уніформі мав при собі особисту зброю під час перебування в громадських місцях. 27 липня Рух визволення Квебеку (Mouvement de libération du Québec, MLQ) бере на себе відповідальність за підрив ратуші Грінфілд-Парку. 12 вересня дві бомби вибухають у середній школі Макдональда (MacDonald High School) в Сент-Анн-де-Бельвю. 16 жовтня під час страйку вибухає бомба на фабриці Seven-Up у Мон-Руаялі. У листопаді виходить перший номер видання «Ла Віктуар» (La Victoire).
1968 рік 14 березня Жак Дезормо, член мережі «Ла Коньє» (La Cognée), заарештований поліцією. 15 березня у видавництві Éditions Parti Pris виходить книга П'єра Вальєра «Білі негри Америки: рання автобіографія квебекського „терориста“» (Nègres blancs d'Amérique; autobiographie précoce d'un « terroriste » québécois).11 травня вибухає бомба на фабриці Seven-Up у Мон-Руаялі. 24 травня вибухає бомба в консульстві Сполучених Штатів у Монреалі. 27 травня Комітет допомоги групі Вальєра-Ганьйона організовує концерт «Пісні та вірші опору» (Chansons et poèmes de la résistance). (Подібні заходи згодом проходять і в інших місцях). 25 вересня вибухає бомба біля пам'ятника Макдональду на площі Домініон у Монреалі. 14 жовтня вибухають бомби в штаб-квартирах Ліберальної партії Квебеку (PLQ) та Національного союзу (Union nationale, UN). 12 листопада вибухає бомба в Торговій палаті Монреаля (Chambre de commerce de Montréal). 22 листопада дві бомби вибухають у магазині Eaton у центрі Монреаля. У листопаді Раймон Вільнев разом із трьома соратниками залишає Канаду та вирушає на Кубу.31 грудня за один день вибухають чотири бомби.
1969 рік 2 січня вибухають три поштові скриньки, розташовані поблизу федеральних офісів. 8 січня вибухає бомба біля помешкання Жана-Поля Жільбера, начальника поліції Монреаля. 13 лютого вибухає бомба на Монреальській фондовій біржі. Орієнтовно 27 осіб отримують поранення. 4 березня поліція заарештовує П'єра-Поля Жоффруа, колишнього пожежника. Мережу, яка мала його ім'я, частково ліквідовано. 28 березня Франсуа Маріо Башан та інші члени FLQ організовують операцію «Французький Макгілл» (Opération McGill français). На території університетського кампусу виходять на демонстрацію близько 15 000 людей. У квітні Франсуа Маріо Башан приєднується до Раймона Вільнева на Кубі. 3 квітня прем'єр-міністр П'єр Трюдо відкликає 5 000 канадських солдатів і льотчиків, дислокованих у Західній Німеччині, з метою їхнього передислокування до Квебеку. 5 травня П'єр Шаретт та Ален Аллар із мережі Жоффруа здійснюють викрадення літака Boeing 727 авіакомпанії National Airlines, що виконував рейс між Нью-Йорком і Маямі. 15 червня вибухає бомба в штаб-квартирі Товариства Святого Івана Хрестителя в Шербруку (SSJBS). (SSJBS запросило П'єра Трюдо очолити релігійні церемонії 24 червня). 29 вересня вибухає бомба в помешканні Жана Драпо, мера Монреаля. 20 листопада 1969 року о 21:03 вибухає бомба на першому поверсі в сходовому колодязі будівлі Комунікаційних мистецтв (будівля Брайона) в коледжі Лойола. Збитки, завдані будівлі, оцінено у 150 000 доларів. Попри те, що в класах на верхніх поверхах будівлі перебували сотні студентів вечірньої форми навчання, на щастя, ніхто не постраждав. 19 грудня П'єр Трюдо, Робертсон та кілька федеральних міністрів викликають комісара Хіггіта на зустріч, щоб наказати секретній службі RCMP ставитися до квебекського сепаратистського руху так само, як на той час ставилися до комуністичного руху.
1970 рік це був рік найбільш багатий на події. 20 лютого Шарля Ганьйона звільняють під заставу після трьох років і п'яти місяців ув'язнення. 26 лютого Жака Ланкто та П'єра Марсіля заарештовують, а потім звільняють під заставу. Після їхнього звільнення поліція Монреаля з'ясовує, що вони планували викрадення Моше Голана, консула Ізраїлю. 5 квітня Раймон Вільнев, Франсуа Маріо Башан, Андре Гаран, П'єр Шаретт та Ален Аллар вирушають із Гавани до Генуї на кубинському вантажному судні «Matanzas». Вільнев, Башан і Гаран висаджуються в Генуї та продовжують шлях до Парижа. Шаретту та Аллару, які не мають паспортів, італійська влада відмовляє у в'їзді, і вони повертаються до Гавани. 24 червня внаслідок вибуху бомби FLQ у будівлі штаб-квартири Національної оборони в Оттаві гине Жанна д'Арк Сен-Жермен. 30 червня Рух на захист політичних в'язнів Квебеку (MDPPQ) змінює Комітет допомоги групі Вальєра-Ганьйона. 3 липня на нафтопереробному заводі Petrofina в Пуент-о-Трамбль на сході острова Монреаль вибухає бомба. Через два дні в газеті Le Journal de Montréal публікується комюніке, написане Найджелом Гамером. 12 липня здійснено спробу підриву Банку Монреаля (Bank of Montreal) у центрі міста, але бомбу знешкоджують до вибуху. 5 жовтня: О 8:15 Джеймса Річарда Кросса, британського торгового комісара в Монреалі, викрадає група озброєних людей, які належать до осередку «Визволення» (Liberation Cell) FLQ. У другій половині дня FLQ передає список із семи вимог в обмін на звільнення заручника.6 жовтня маніфест FLQ публікується в різних газетах. Мітчелл Шарп, державний секретар Канади у закордонних справах і справах Співдружності, заявляє, що уряд не поступиться вимогам. 7 жовтня правоохоронні органи заарештовують 30 осіб. Журналіст Луї Фурньє з радіостанції CKAC зачитує маніфест в ефірі. Міністр юстиції Квебеку Жером Шокетт заявляє, що готовий розпочати переговори в будь-який момент, щоб звільнити заручника.8 жовтня диктор Гаетан Монтрей зачитує маніфест FLQ на телебаченні Radio-Canada.
9 жовтня: Осередок «Визволення» FLQ продовжує термін виконання своїх вимог під загрозою страти Кросса до 10 жовтня, 18:00. Клод Раян, головний редактор щоденної газети Le Devoir, у своїй редакційній статті припускає, що уряд повинен піти на переговори. 10 жовтня: Рене Левек у статті в Journal de Montréal закликає викрадачів відмовитися від насильства. Жером Шокетт заявляє ЗМІ, що готовий надати викрадачам можливість безперешкодного виїзду, якщо вони звільнять заручника. О 18:00 П'єра Лапорта, віцепрем'єра та міністра зайнятості та праці, викрадають члени осередку «Шеньє» (Chénier Cell) FLQ.11 жовтня: П'єр Лапорт пише листа своєму особистому другу Роберу Бурассі, повідомляючи, що з ним поводяться добре, і просить провести переговори щодо його звільнення.Адвоката FLQ Робера Лем'є заарештовують та ув'язнюють за звинуваченням у перешкоджанні роботі поліції. 12 жовтня:О 7:00 П'єр Лапорт пише листа своїй дружині, повідомляючи, що у нього все гаразд і з ним добре поводяться. Канадських солдатів направляють до Оттави для забезпечення охорони різних політиків та захисту федеральних будівель.Робера Демерса, скарбника Ліберальної партії Квебеку (PLQ), призначають переговорником від уряду.Осередок «Визволення» FLQ випускає комюніке, в якому йдеться, що Кросса і Лапорта звільнять, якщо уряд відпустить 23 ув'язнених членів FLQ, а поліція припинить будь-які дії проти організації.13 жовтня:Робер Бурасса звільняє Робера Лем'є з в'язниці та призначає його переговорником від FLQ.Переговори між Робером Демерсом та Робером Лем'є заходять у глухий кут. 14 жовтня: Проводиться спеціальне засідання федерального кабінету міністрів для обговорення заходів, які необхідно вжити для припинення кризи.Група з 16 осіб підписує публічну заяву, в якій закликає уряд Квебеку за будь-яку ціну домовитися про звільнення заручників, незалежно від думки федерального уряду.
15 жовтня: О 14:00 Робер Бурасса оголошує, що звернувся до Збройних сил Канади по допомогу поліції в захисті політиків і громадських будівель. (Він робить цей запит відповідно до Закону про національну оборону, а не Закону про воєнні заходи). 3 000 студентів проводять мітинг на підтримку FLQ. Уряд Квебеку оголошує, що умовно-достроково звільнить 5 ув'язнених членів FLQ. 16 жовтня о 4:00 ранку федеральний кабінет міністрів проголошує наявність загрози внутрішнього повстання та видає указ про надання виняткових повноважень поліції та Збройним силам Канади відповідно до Закону про воєнні заходи. Результатом стає тимчасове зупинення дії громадянських свобод жителів Квебеку, після чого слідує серія арештів та обшуків без ордера. 17 жовтня П'єра Лапорта знаходять мертвим у багажнику автомобіля неподалік від аеропорту Сент-Юбер. Осередок «Шеньє» заявляє про страту свого заручника о 18:18. Його або вбили 17 числа, як стверджували члени осередку «Шеньє», або він загинув унаслідок нещасного випадку під час спроби втечі. 18 жовтня поліція видає ордери на арешт членів FLQ Марка Шарбонно та Поля Роуза, а пізніше, 23 жовтня, — ордери на Жака Роуза, Bernard Lostie та Френсіса Сімара. 2 листопада поліція проводить обшук у квартирі та заарештовує члена FLQ Bernard Lostie. 6 листопада Жюльєн Жігер, лейтенант-детектив антитерористичного відділу поліції Монреаля (SAT), вербує Кароль Дево, яка стає інформаторкою під реєстраційним номером SAT 945–171 та кодовим ім'ям «Пупетт». 21 листопада члена FLQ і друга Жака Ланкто, Річарда Броса, заарештовують у лондонському передмісті Іслінгтон за звинуваченням у нападі через інцидент, який стався 14 листопада за участю іншого мешканця. 22 листопада Річарда Броса знаходять мертвим у його камері; за офіційними повідомленнями, це було самогубство. У грудні Кароль Дево створює осередок «Андре Уіме» (André Ouimet) — фіктивний осередок FLQ. 1 грудня Парламент Канади ухвалює Закон про громадський порядок. 2 грудня заарештовано двох членів осередку «Визволення» FLQ — Жака Коссетт-Труделя та Луїзу Ланкто. 3 грудня поліція встановлює місцеперебування та звільняє Джеймса Річарда Кросса. 28 грудня поліція виявляє на фермі та заарештовує Поля Роуза, Жака Роуза та Френсіса Сімара.
1971 рік 6 січня Кароль Дево та троє спільників підривають запалювальну бомбу в будівлі, що належить компанії Brink's у Монреалі. 20 січня Рух на захист політичних в'язнів Квебеку (MDPPQ) організовує публічну демонстрацію між площею Віже та Палацом правосуддя Монреаля (Palais de Justice de Montréal). 19 лютого Кароль Дево та її група закладають динамітну бомбу біля поштового відділення. 13 березня Поля Роуза засуджують до довічного ув'язнення за вбивство Лапорта, а також до ще одного довічного ув'язнення за викрадення Лапорта 30 листопада. Роуза звільняють умовно-достроково 20 грудня 1982 року. 24 березня зустрічаються генеральний соліситор Жан-П'єр Гоє, генеральний директор Служби безпеки RCMP Джон Старнс і заступник генерального соліситора Ернест Коте. Гоє наказує Старнсу «нейтралізувати» Маріо Башана в Парижі — операцію, яка планувалася ще з лютого. Спалахує гостра дискусія; «Старнс заперечив, що це було б безглуздо та небезпечно і що служба на таке не здатна». Гоє заявляє, що проконсультується з прем'єр-міністром 26 березня зустрічаються генеральний соліситор Жан-П'єр Гоє, комісар RCMP Лен Хіггітт, генеральний директор Служби безпеки RCMP Джон Старнс і заступник генерального соліситора Ернест Коте. Генеральний соліситор Гоє повідомляє Старнсу, що він зустрівся з прем'єр-міністром, і «прем'єр-міністр розпорядився, що за відсутності вагомих аргументів проти, слід вжити негайних заходів». 29 березня Норман Рой та Деніз Ледюк у ході операції RCMP, наказаної прем'єр-міністром П'єром Трюдо, вбивають Франсуа Маріо Башана в Парижі. 20 травня Френсіса Сімара засуджують до довічного ув'язнення за вбивство Лапорта.У жовтні RCMP поширює фальшиві комюніке, приписуючи їх осередкам «Брати-мисливці» (Frères Chasseurs) та «П'єр-Луї Бурре» (Pierre-Louis Bourret). 22 листопада Бернара Лорті засуджують до 20 років ув'язнення за викрадення Лапорта. 9 грудня Жака Роуза виправдовують на судовому процесі у справі про викрадення Лапорта, оскільки Бернар Лорті відмовляється давати свідчення. Лорті отримує 5 місяців ув'язнення за відмову свідчити .18 грудня Дональд Кобб, який командує секцією «G» секретних служб RCMP, випускає комюніке № 3 від імені осередку «Мінерва» (La Minerve).
1972 рік 26 січня поліція знешкоджує пластикову бомбу на вході до будівлі Канадського імперського комерційного банку (CIBC). Через два дні біля будівлі газети La Presse, в якій було оголошено локаут, вибухає бомба. На початку червня 1972 року затримано Франсуа Ланкто, Жасінт Ланкто, Фернана Роя та Сержа Надо. 5 травня остання бомба Фронту визволення Квебеку (FLQ) вибухає в культурному центрі Casa d'Italia в Монреалі. Її заклав осередок Рейнальда Левека. 8 травня Королівська канадська кінна поліція (RCMP) спалює сарай Petit Québec libre, розташований у Сент-Анн-де-ла-Рошель. 17 липня Жака Роуза засуджують до 8 років ув'язнення за співучасть у викраденні Лапорта. 30 серпня Рейнальда Левека та Жака Мійєтта затримують у результаті переслідування після пограбування кредитної спілки на сході Монреаля, звідки вони викрали 10 000 доларів. 6 жовтня вночі проводиться операція «Бріколь» (Operation Bricole): команда, до складу якої входять агенти RCMP, Провінційної поліції Квебеку (SQ) та поліції Монреаля (SPCUM), викрадає список підписників MDPPQ. Також пограбування здійснюється в Агентстві вільної преси Квебеку (Agence de presse libre du Québec).
1973 рік 8 січня вночі проводиться операція «Гем» (Operation Ham): Королівська канадська кінна поліція (RCMP) викрадає список членів Квебекської партії (PQ). 29 жовтня відбуваються загальні вибори у Квебеку 1973 року. (Ліберальна партія Квебеку (PLQ): 54,65%, Квебекська партія (PQ): 30,22%).
1976 рік 30 липня агент RCMP Роберт Семсон свідчить у суді: він підтверджує, що Королівська канадська кінна поліція у співпраці з SQ (Провінційною поліцією Квебеку) та SPCUM (поліцією Монреаля) викрала документи у MDPPQ, COOP та APLQ. (Його засуджують до семи років ув'язнення). 15 листопада відбуваються загальні вибори у Квебеку 1976 року: (Квебекська партія (PQ): 41,37%, Ліберальна партія Квебеку (PLQ): 33,78%).
1977 рік 16 червня уряд Квебеку створює Комісію з розслідування незаконних дій поліції на території Квебеку (Commission d'enquête sur les actions policières illégale en territoire québécois) під головуванням Жана Кібла. RCMP проводить внутрішнє розслідування власних операцій і рекомендує федеральному уряду провести парламентське розслідування. 6 липня федеральний уряд створює Королівську комісію з розслідування певних видів діяльності RCMP (Royal Commission of Inquiry into Certain Activities of the RCMP) під головуванням Девіда Каргілла Макдональда. 31 жовтня Верховний суд Канади постачає, що провінційна комісія з розслідувань не має юрисдикції розслідувати діяльність RCMP.
1979 рік Жак Ланкто повертається з вигнання.26 листопада публікується перший звіт Комісії Макдональда під назвою «Безпека та інформація: перший звіт» (Sécurité et information : premier rapport).
1980 рік 8 липня Найджела Гамера заарештовують за участь у викраденні Кросса. Він визнає себе винним і отримує вирок у вигляді 12 місяців тюремного ув'язнення з громадськими роботами. 9 жовтня міністр юстиції Квебеку публікує неповне видання «Звіту про події жовтня 1970 року» (Rapport sur les événements d'octobre 1970) авторства Жана-Франсуа Дюшена. 17 листопада Гамеру висувають звинувачення та засуджують до 12 місяців ув'язнення за змову, викрадення людини, незаконне позбавлення волі та вимагання.
1981 рік Публікується нове видання «Звіту про події жовтня 1970 року» (Rapport sur les événements d'octobre 1970) авторства Жана-Франсуа Дюшена. 26 січня публікується двотомний звіт Комісії Макдональда під назвою «Свобода та безпека перед законом: другий звіт» (La liberté et la sécurité devant la loi : deuxième rapport). 15 лютого П'єра-Поля Жоффруа звільняють на певних умовах після 12 років ув'язнення. 6 березня публікується звіт Комісії Кібла. У серпні публікується фінальний звіт Комісії Макдональда під назвою «Певні види діяльності Королівської канадської кінної поліції та поінформованість про них уряду: третій звіт» (Certaines activités de la GRC et la connaissance qu’en avait le gouvernement : troisième rapport).
1982 рік У вересні Поль Роуз стає останнім членом FLQ, якого звільняють із в'язниці. 27 вересня Іва Ланглуа засуджують до двох років ув'язнення за викрадення Кросса.
1984 рік Раймон Вільнев стає останнім членом FLQ, який повертається з вигнання.
На цьому епопея з радикальними марксистами терористами, завершується, уряд Канади показав, що попри демократію готовий діяти жортско та рішуче, щодо ліворадикальних терористів. Зараз розглянемо з вами загиблих членів цієї організації.
14 липня 1964 року загинув був Жан Корбо. Жан Корбо був 16-річним ідеологічно вмотивованим студентом із заможної монреальської родини, який приєднався до радикального крила FLQ. Його осередку було доручено підірвати провінційну текстильну фабрику H. J. O'Connell Ltd у Монреалі на знак солідарності зі страйкуючими робітниками. Корбо власноруч ніс потужну саморобну бомбу до будівлі компанії. Через технічну несправність або необережність вибуховий пристрій здетонував прямо у нього в руках на задньому дворі фабрики. Підлітка-терориста розірвало на шматки на місці.
24 травня 1969 року загинув П'єр-Луї Буржо. Буржо був активним учасником однієї з найбільш агресивних хвиль вибухів FLQ наприкінці 1960-х років. Він разом із поплічниками готував серію бомбових атак проти англомовних установ Квебеку. Бомбу монтували на квартирі, яку радикали використовували як підпільну лабораторію та склад. Під час зведення детонатора та змішування хімічних компонентів вибухівка здетонувала. Вибух повністю зруйнував кімнату, Буржо загинув миттєво від отриманих травм, а його спільники отримали важкі поранення та опіки, після чого їх заарештувала поліція.
У 1969 році загинув Жан- Марк Альберт. Ще один бойовик «другої хвилі» FLQ, яка намагалася залякати федеральний уряд Канади масованим бомбовим терором у Монреалі. Альберт загинув за обставин, дуже схожих на випадок Буржо. Він збирав саморобний вибуховий пристрій з годинниковим механізмом у підпільному сховку. Сталася помилка в електричному ланцюзі детонатора, бомба вибухнула в процесі збирання. Бойовик помер від масивної крововтрати та до приїзду медиків.
У 1970 році загинув Франсуа Шут. Шут брав участь у логістичному забезпеченні організації та підготовці терактів безпосередньо перед початком знаменитої Жовтневої кризи .Він перевозив партію нестабільного динаміту та вибухових речовин, викрадених з будівельних майданчиків, у багажнику автомобіля. Під час руху або під час розвантаження вибухівка здетонувала від трясіння чи випадкової іскри. Автомобіль разом із бойовиком було повністю знищено.
Ці всі вбивства були, через необережне поводження з вибухівкою, також бойовики марксисти вбили були випадкового одного з своїх спільників під час пограбування. У серпні 1964 року під час збройного нальоту осередку FLQ на міжнародний магазин зброї International Firearms у Монреалі сталася трагічна помилка для терористів: Члени FLQ відкрили хаотичний вогонь, намагаючись залякати персонал і викрасти гвинтівки. У паніці та метушні один із бойовиків FLQ випадково поцілив у свого соратника- Жана-Гі Лефевра. Він помер від вогнепального поранення на місці. (Під час цього ж погрому радикали застрелили цивільного заступника менеджера магазину Леслі Маквільямса).
Також варто згадати про вбивство бойовика Фронту звільнення Квебеку в Парижі, яке було вчинено спецслужбами Канади в 1971 році. Було ліквідовано Маріо Башана, який був радикальним марксистським членом "першої хвилі" FLQ, який відсидів термін в канадській в'язниці, а згодом утік через Кубу до Франції. У Парижі він очолив так звану "Зовнішню делегацію FLQ". Проте він мав репутацію вкрай некерованої, емоційно нестабільної людини із складним характером, який посварився з багатьма своїми соратниками. 29 березня 1971 року Башана знайшли мертвим у квартирі в паризькому передмісті Сент-Уан. Його застрелили трьома пострілами в голову із пістолета з глушником. Вбивство було виконано професійно без слідів боротьби чи пограбування. Після цієї ліквідації ліворадикальний рух Фронту звільнення квебеку остаточно розколовся та був зачищений силовими структурами Канади. Звичайно влада Канади чи спец служби ніколи не підтверджували ліквідації, данного бойовика, але цю версію детально розслідував і описав канадський журналіст та дослідник Майкл Маклафлін у своїй резонансній книзі "Остання зупинка-Париж: Вбивство Маріо Башана та смерть FLQ". Згідно з його розслідуванням, заснованим на розсекречених архівах та інтерв'ю з екс-офіцерами розвідки можна зробити певні висновки а саме: Уряд прем’єр-міністра П'єра Трюдо після кризи 1970 року хотів повністю ліквідувати FLQ, щоб назавжди залякати та деморалізувати інших радикалів, які переховувалися в Європі. За твердженням автора, операцію провела секретна служба безпеки Королівської канадської кінної поліції, , яка на той час виконувала функції контррозвідки. Канадські спецслужби могли використати розкол усередині FLQ, завербувати когось із бойовиків «втемну» або напряму задіяти своїх оперативників у Парижі для фізичного усунення лідера закордонного осередку.
Також сутички між лівими радикалами відбувались в Канаді протягом 1968-1972 років, коли йшла активна участь військ США у війні у В'єтнамі. Канада офіційно не брала участі у В'єтнамській війні, проте канадські заводи постачали зброю та сировину для армії США. Ліві студентські організації, маоїсти та троцькісти влаштовували масові антивоєнні акції. У Торонто, Монреалі та Ванкувері відбулися серйозні сутички перед консульствами США та урядовими будівлями. Активісти закидали будівлі та кінну поліцію камінням і фаєрами, поліція жорстко розганяла натовп за допомогою кийків. Загиблих не було у цих сутичках.
Квітень 2001 року відбувся саміт Америки у Квебеку. Понад 20 000 антиглобалістів, анархістів, соціалістів та лівих екологічних активістів прибули до Квебека, щоб зірвати саміт щодо створення Американської зони вільної торгівлі. Протестувальники звели барикади та за допомогою радикальної тактики «Чорного блоку» (Black Bloc) штурмували багатокілометрову бетонну «стіну безпеки», встановлену силовиками навколо саміту. Поліція та RCMP відповіли безпрецедентним застосуванням сльозогінного газу, водометів та пластикових куль. Було заарештовано понад 400 осіб. Попри те що не було загиблих отні людей отримали поранення різного ступеня важкості.
Червень 2010 року протести проти саміту G-20, яктй відбувався в Торонто. Наймасштабніша за кількістю арештів операція внутрішньої безпеки в історії сучасної Канади. Ліві радикали палили поліцейські автомобілі та громили вітрини банків та корпорацій. Поліція застосувала жорстку тактику «кетлінгу» (повне оточення великих груп людей на вулиці під зливою протягом багатьох годин) та масові безпідставні арешти. За вихідні було затримано понад 1100 осіб. Силовики діяли вкрай агресивно, б'ючи кийками навіть мирних перехожих, журналістів та правозахисників.
Також протягом 2015-2025 роки відбувались Екологічні блокади та протести, які теж були організовані з подачі ліваків.
Ліві екологічні активісти спільно з радикальними крилами громад корінних народів (наприклад, Wet'suwet'en) блокували залізничні колії та будівництво трансканадських газопроводів (зокрема, протести навколо Coastal GasLink та проти вирубки пралісів у Фейрі-Крік). Спецпідрозділи RCMP у повній бойовій екіпіровці з автоматичною зброєю та гелікоптерами неодноразово штурмували табори еко-активістів, розчищаючи барикади за допомогою спецтехніки. Понад 1000 лівих активістів було заарештовано протягом цих років. Загиблих не було.
Також варто сказати, про сутички правих та лівих на вулицях Канади в другій половині XX століття. У 1970–1990-х роках у великих містах Канади (Торонто, Ванкувер, Монреаль) активізувалися ультраправі та білі супремасисти (організації Western Guard Party, Ku Klux Klan та згодом Heritage Front). Їм протистояли ліва молодь, анархісти та комуністи, які об'єдналися у рух Anti-Racist Action. Масові сутички з застосуванням холодної зброї, та підручних засобів, було доволі частим явищем в Канаді, протягом 1970-1990-х років влада старалась реагувати чим швидше, часто поліція вступала в сутички з радикальними ліваками, які хотіли дістатись до правих під час їх маршів чи виступів.
У 1992-1995 роках в Торонто відбулись чергові вуличні бійки між правими та лівими. Ліві антифашисти поставили собі за мету фізично не допускати проведення будь-яких публічних заходів ультраправих. У цей період відбулися десятки задокументованих масових вуличних бійок у парках та на площах Торонто. Активісти з обох сторін використовували ножі, кастети, бейсбольні біти та залізні труби. Однією з найвідоміших подій став штурм лівими активістами штаб-квартири неонацистів у Торонто у 1993 році. Поліція зазвичай намагалася виступати як буфер, проте регулярно затримувала саме лівих активістів. Були поранені з обох боків, але знову без жертв.
Останні сутички серйозні були протягом 2017-2023 років. З появою нових правих рухів (таких як La Meute у Квебеку або Proud Boys) ліві антифашисти та анархісти знову вийшли на вулиці для контрпротестів. У Квебеку (2017 рік) та Гамільтоні (2019 рік) відбулися масштабні сутички, коли ліві у чорних масках проривали поліцейські кордони, щоб дістатися до правих активістів. Вони закидали опонентів димовими шашками та пляшками, що призвело до локальних рукопашних боїв. Поліція застосовувала перцевий газ та здійснювала масові затримання лівих.
У висновку можна сказати, що Канада мала проблеми з лівим радикалізмом протягом всього XX століття. Ситуація тут була набагато складніша чим в деяких інших західних країнах.
