Цю казку я написала для своїх майбутніх онуків :) Її персонаж потрапив до нас кілька років тому за цікавих обставин, і тепер живе у великій родині нашого домашнього вертепу :) (який є улюбленим атрибутом в сім”ї актора театру, релігієзнавця та викладачки, котра багато працює з дітьми, в сім”ї, де люблять веселитись, жартувати та вигадувати нові історії). Побратими нашого Михася зараз продовжують воювати, тепло згадуючи про свого “психотерапевта” та оберега. Ставлю сюди початок казки (уперше опублікувала на своєму персональному блогу https://ridarx.wordpress.com/2017/01/03/myxas1/ ,
далі буду дивитись, що із нашої усної творчості записувати та ставити сюди (в залежності від Ваших відгуків, шановні Учасники Друкарні) для ширших можливостей поповнення домашніх асортиментів українських сучасних казок для Ваших діток, друзі!
Він уперше побачив світ у просторому світлому приміщенні біля вікна. Принаймні, те, де Він знайшовся, здалося йому великим, а з відкритого простору поруч заглядав ще більший світ, яскравий та різноманітний, повний веселих звуків. Співали пташки, гріло ласкаве сонечко, вітер маяв зеленими вітами у квітках та хтось сміявся. У приміщенні теж велася жвава розмова: до присутнього там товариства зайшло ще кілька відвідувачів, які щось розповідали та показували, а Він допитливо визирав з-за широкої спини господаря, що пригощав прибулих якимось ароматним питвом.
Він зацікавлено крутив головою, дивуючись всьому навкруги. Сидів Він серед інших своїх маленьких родичів, але ті чомусь лише кліпали очима. А Йому хотілось з усіма знайомитись! Найближче до Нього були хтось, що знаходились біля ще одного кольорового віконця, де рухалось якесь інше місце серед зелені, видні були спалахи та щось гуркотіло. Ось там з’явились люди у схожому плямисто-зеленому вбранні, як ті двійко, що зайшли до господарів. Присутні жінки зітхнули, а тоді посміхнулися гостям. Він присунувся ще ближче до того, хто звертався до всього товариства. Слова ще не були зрозумілі, однак в них відчувалася теплота, приязнь та турбота.
Цей чоловік із скронями сріблястими, як його шубка, щось, мабуть, запропонував, і всі присутні стали вкладати у велику коробку різні речі: це були, напевно, якісь смаколики, судячи із смачнющого запаху, а ще багато невеликих різнокольорових папірців. Коробка стояла на столі, де Він умостився, тож око саме туди зизило :). Господар поглянув на Нього, а тоді – на картинку у рамці позад себе: там була група усміхнених людей та малюк, що міцно притискав до себе когось, так! когось дуже схожого, пухнастого і сріблястого! А тоді піймав погляд молодшого чоловіка у зеленому, котрий теж дивися на Нього і на картинку, та щось тому розповів. Молодик широко усміхнувся, і накульгуючи, підійшов ближче та взяв Його на руки, а тоді – так, з надією! щось спитав у старшого чоловіка. Той кивнув і посміхнувся у відповідь, та посадив Його у коробку, погладивши пухнасті вушка.
Молодик помахав усім, прощаючись, та зі своїм напарником і господарем спустився надвір. Коробка була з великими прозорими віконечками, тож Він все бачив, і лише ледве встигав зауважувати все, що траплялось назустріч. Ой, скільки ж усього треба дізнатися, скільки навколо дивовиж! Коробку поставили в машину, зверху на подібні, а поруч сіли два бравих хлопців у плямисто- зеленому, і перед ними побіг шлях: спершу містом, з його різнобарвним галасливим калейдоскопом, а потім – серед природи, де ген за обрій простягалися зелені поля, переліски та чепурні поселення.
У Нього просто дух захоплювало від усього, що зустрічалося. За деякий час Його супутники зазирнули в коробку та витягли з неї якісь явно смачні шматочки. Він також потяг носиком, і вирішив й собі пригоститися. Яка ж духмяна смакота! Він ласо облизнувся і задоволено поглянув на попутців. А вони заспівали, та як гарно! Сильні чисті голоси зворушили у Ньому якусь струнку, і Він почав розуміти, про що так натхненно співається: про щось дуже важливе, «вище понад все», люблене і таке, що потребує плекання. Він сміливо розкрив ротика і почав пробувати підспівувати. І Йому здалося, що вони – підбадьорливо посміхнулися!
