Про службу в СБС, “Холодний Дом” і хуйовий звук поговорили з Дмитром Однороженком (гурт “хейтспіч”).
Привіт. Почнімо цю розмову з військових питань. Як тебе змінило те, що ти став військовим, який бере безпосередню участь у бойових діях?
Привіт. Слухай, я не на їбашках, не штурмую СП-шки, не виходжу в прямий контакт. Але робота така, що все одно може прилетіти піздюліна, можна забаранитись. Тож, певним чином, звісно, змінило. Але я часто замислююсь: наскільки та чи інша думка — моя, а наскільки — уже мого видозміненого, запаленого мозку, який живе в наявних умовах?
При цьому я не став тим згідно-відповідним затягнутим тіпом, що «усіх, блять, надо на війну, усі підараси, усіх, блять, вбить». Навіть навпаки, трошки став спокійнішим, похуїстичнішим. Нема такого: «Я зараз оце-от я зараз заспіваю — а це буде доречно? А це нормально? Чи не получу потім пізди за це?». Зараз я супервільно себе почуваю — й у висловлюваннях, і в музлі, і взагалі в житті.
Як долучення до війська вплинуло загалом на твою медійність? У кращу чи в гіршу сторону?
У кращу. І тут дві причини. Перше — раніше я себе зайобував: треба щось запостити, треба щось зробити, треба щось написати. Знаєш, у мене немає, слава Богу, менеджерів, СММ-ників, але ти сам себе зайобуєш цією гонкою: «Пам’ятаєте мене? Це я, написав оцю пісню, у нас є мерч, ми поїдемо на концерт». Й оця хуйня постійна — вона ще не як робота, але як зайоб.
Зараз я можу два-три тижні, місяць ніхуя не постити, потім вкинути якийсь постік — що все нормально, живий-здоровий, якусь фотку кота. І цього достатньо.
Плюс — нова іпостась. Так вийшло, що ми з тобою працюємо в доволі хайповій сфері. Тому люди постійно кудись запрошують, кличуть. Мені часто впадло їхати, але, з іншого боку, це можливість вирвати собі день-два, з’їздити в цивілізацію, побазарити з кимось, щось своє зробити, записати.
Тому я цим користуюся. І виходить, що за останній рік у мене було, здається, п’ять-шість розмов, які переважно не про музичку й мене особисто, а про те, що я, блять, шахедік уїбав і оця вся штука. Тому я вже не просто тіп, який щось там у мікрофон ригає, — а ще й тіп, який щось збиває.
Виходить, після долучення до війська відкрилися якісь інші джерела комунікації з людьми, які раніше тобою не цікавилися?
Ну, типу, так. Багато хто підписався в контексті того, що якийсь модний чел воєнний. Хтось слідкує саме в надії, що я щось розкажу в подробицях — як ми працюємо, як у нас у бригаді все відбувається. У мене є чувак, новенький, його прислали до нас в екіпаж на навчання. Каже: «Вийшов відос із тобою — і ти не сказав ані скільки людей в екіпажі, ані як ви виїжджаєте». Я кажу: «Ну, їбать, може, тобі ще точку в Телеграмі скинути». Думаю, багато хто саме в цьому контексті підписався і слідкує.
Ти — людина сцени, наскільки важко зараз втратити до неї доступ?
Ну, слухай, на Атлас кличуть — поїдемо, зіграємо. Якщо відпустка збігатиметься з якимись датами в локаціях, де мені цікаво зіграти, — ще зіграємо. Не можна сказати, що ти зовсім не виступаєш. Коли довго немає канциків — трохи киснеш, сумуєш за цим. Але коли ми раз тур проїхали, а через кілька місяців ще раз тур проїхали — от тоді воно вже скоріше зайобувало. Тому цей баланс, він класний. Концерт — це подія, наче свято якесь, а не рутина чи просто об’язаловка.
Із цього ще два питання випливають. По-перше, як вдається готуватися до концертів у нинішніх умовах? І, по-друге, ти сказав про Атлас. Тебе просто відпускають на ньому зіграти? Чи це треба брати відпустку?
На Атлас візьму за свій рахунок — за рахунок річної відпустки. Ближче до дати буде видно, але все офіційно і за рахунок свого особистого вільного часу.
Про підготовку… Та практично ніяк не готуємося. Минулий раз я приїхав, ми тупо за день до цього порепали, прогнали все. У нас не було якогось там піздєц-шоу, як у Яктака, який запускав кульки, підпалював інструменти, ще щось. Немає коли цим займатися. Нам би, дай Боже, прогнати весь матеріал і більш-менш ніде не проїбатися. Цього року хочу трошки цікавіше зробити, але знову ж, репа буде буквально одна — і то прямо перед виступом або в той же день. Нічого грандіозного, звісно, не зробиш. Але люди, я думаю, ставляться з розумінням — вони не чекають, що ти будеш робити потрійне сальто, підпалювати себе, і буде морозиво, клоуни, і все інше.
Як змінилась аудиторія проєкту хейтспіч за той час, який ти перебуваєш у війську?
Не знаю, насправді я не дивився метрики. Був період, коли я дрочив ці цифри, мені цікаво було. Зараз якось не запарююся щодо цього. Знаю, що кілька моїх знайомих, з якими по музлу дружу, до нас прийшли — і тепер уже перетинаємося по службі. Але по цифрах нічого конкретного сказати не можу.
У нас і раніше слухачі були підлітки, або якісь молоді чуваки та дівчата 20–30 років, і помітна частина — військові. Думаю, що якісно й кількісно, плюс-мінус, усе майже так само, як було раніше.
Питання було скоріше про те, чи стало більше військових тебе слухати.
Я не знаю, я ж їх не розпитую, мені ніхто звіти не подає і рапорт про прослуховування не пише. Тому, хз, може і стало. Це знову ж про те, що я казав: якщо раніше ти щось там співав, людина може і слухала, але не вірила. А зараз ти із цією людиною можеш буквально десь перетнутись на напрямку, на заправці, виїхати й зустрітись на каву — як у мене було з деякими чуваками. Я думаю, люди це враховують. І, може, хтось почав слухати якраз тому, що для нього це стало чимось більш щирим.
Плюс-плюс. Ми з тобою розуміємо, що багато людей бояться йти у військо. Скоріше за все, не розуміючи, що військо може бути різним. Не хочуть йти в СБС, бо, банально, не розуміють різниці між СБС, ДШВ та піхотою. Ти можеш пояснити, що служити в СБС не так страшно, як вони собі це уявляють?
Слухай, я думаю, тут усе доволі просто. І я навіть це не з голови беру, а з досвіду спілкування зі знайомими, друзями. Упирається все в дуже банальні речі: якщо людина розглядає для себе службу, умовно, у Києві, то переймається, що матиме дохід тисяч 20–30–40, і що вона тупо не проживе на ці гроші. І вона не хоче цей даунгрейд по грошах.
А якщо їдеш кудись працювати в поле й отримуєш більші бабки, то ти не вдома, не із жінкою, не з кентами, не вийдеш на пиво. Коротше, або дискомфорт фінансовий, або фактичний — бо ти не дуже вільний у своїх переміщеннях. Ще, як би банально це не було, нікуди не дівається той фактор, що по тобі може прилетіти. Усе разом складається в те, що люди, навіть знаючи, що в СБС будуть кращі умови, ніж у якійсь іншій структурі, усе одно не дуже поспішають.
Але рекрутинг працює з кожним днем краще. Уже є випадки, коли в тих же ТЦК знаходяться рекрутери, які можуть забрати людину в СБС. Це водночас і добре, бо якісь більш-менш цінні кадри потрапляють і працюють головою, і погано, бо люди розслабляються — думають, що забусарять, і тоді вже самі на місці будуть вибирати, що їм запропонують.
Я думаю, що все впирається знову ж таки в бабки. Якби підняли зарплату вдвічі-втричі, то охочих стало б кратно більше — і при тому не тільки з України, а й з інших країн. Але не те щоб в України було надто багато грошей. Коротше, навіть розуміючи різницю, багато хто зупиняється на моменті того, що хочеться спати вдома, отримувати більше грошей — і все.
Чи часто до тебе звертаються друзі й знайомі після того, як їх мобілізували, щоб ти їх витяг і взяв до себе?
Найсмішніше, що я пам’ятаю: рік тому, трошки менше, кілька разів різні люди про мене згадували і дзвонили — забери мене до себе в Київ.Я кажу, так я не в Києві, як я маю тебе в Київ забрати? І він такий: так, а де? Я кажу, ну, трошки далі… А він усе одно такий: ааа, ну, може, ти все одно якось порішаєш і зробиш.
Зараз, через те, що СБС масштабується і є дуже багато відкритих вакансій, трошки простіше. Раніше в нас був строгий відбір і багато хто його не проходив — та й зараз насправді не проходять. Але загалом більш вільно в цьому плані. Якщо в ТЦК є на місці рекрутер, то є позитивні кейси, коли люди саме в СБС ішли. Такі люди приходять уже без завищених очікувань, уже з певною вдячністю, що змогли потрапити сюди. І працюють дуже непогано.
Що прикольніше: збити кацапський ударний дрон чи дрон-розвідник?
Фух, гарне питання. Якщо це бліц — скажу, що розвідник, бо він просто банально коштує більше. Якщо більш розгорнуто: перехопити той же «Ланцет», який летить по суміжниках, — це ахіренно, бо він це робить уже зараз, а розвідник тільки в процесі пошуку цілей.
Збити шахед чи випустити новий сингл?
Шахед, по-любому. Музла у світі й так багато. Шахедів теж багато, але музло потерпить — і є кому писати. Оці сентиментальні історії, типу, «ваша музика врятувала моє життя» — я це ціную чути, особливо коли кажуть, що музло допомогло пережити окупацію чи якийсь інший травматичний досвід. Але якщо суто прагматично: пісня не зупинить кулю. А от те, що ви в’їбали шахед — це ви цілком реально врятували чиєсь життя.
У мене є перехідне питання, яке зв’язує теми військової служби й музичної діяльності. Чи соромно тобі було б служити в Культурних Силах?
Часто це питання ставлять офрек. Знаєш, поговорили з кимось, і в кінці мене про це питають. Я кажу: а чого ви питаєте офрек? Це нормальне питання, щоб спитати на запис. Я не бачу в цьому нічого проблемного.
Якщо чесно — я, мабуть, максимально не хотів би такого. Це не про те, що соромно, — це про те, що ти вже й не зовсім артист, і не зовсім військовий. У тебе всі мінуси звідусіль. Тебе вважають інструментом, а не особистістю. Для мене це найгірший варіант. Могло, звісно, бути таке, що я перебував би, хай не в Культурних Силах, але в якомусь підрозділі чисто маскотом — катається, щось грає, концерти дає, каже те, що йому треба казати. Ну але це гоніво.
Загалом, сама ідея — узяти митців, легітимізувати їх у війську, щоб вони мали змогу не киснути на хаті, не зйобувати за кордон, щось робили своє і при тому були в структурі й не боялися, що їх кудись загребуть — це ж не така вже й погана ідея, насправді. Питання тільки в реалізації. Коли мене питають про Культурні Сили, я завжди кажу, що вище командування вирішило, що така структура потрібна. Значить, бачить доцільність.
Та тут інше питання: скільки ми можемо назвати позитивних кейсів? Вони є, безумовно. Але загалом оце словосполучення викликає якісь неприємні асоціації. Якби вони створювали якісь вау розйобні продукти, то, думаю, багато хто перестав би на них пиздіти. Хоча однак були б люди, які казали б, що це хуйня, зніміть із них піксель.
Можна було б зробити, щоб це було при Мінкульті, не знаю. Коротше, ідея непогана, а реалізація — ну, уже яка є. І якщо повернутись до питання, чи було б мені норм: ні, мені було б не норм. Я, саме як артист, не хотів би бути інструментом. Артист — це про те, що ти щось створюєш: погане, хороше, класне, крінжове, неважливо. Це форма вияву себе і своїх думок, почуттів, а не спосіб, що тобою користувалися б, як, умовно, Microsoft Office.
Перейдімо безпосередньо до музики. Який відсоток пісень проєкту хейтспіч був написаний на від’єбись?
Я тобі зараз у цифрах точно не скажу, мабуть. Але ти можеш помітити, що сингли ще більш-менш. Є і прохідні, є, може, і погані. Втім, от альбоми — це прямо прикол і рофл.
Загалом вважаю концепцію альбому хуйовою, бо туди часто запихають тему, яку просто синглом дропнути нереально. Зазвичай дві чи три такі пісні там сидять. Це треки, на які ти не робиш ставку й не займаєшся ними, як синглом, не робиш якісь відео. Тому альбом — це прямо 100 % в прикол у нас. Чи бувало таке, що я дропав якусь пісню як є, щоб уже не додрачувати її? Мабуть, було, бо часто й сил уже немає, і часу. Але сингли я все-таки намагаюся більш-менш робити як треба, щоб вони були не на похуях. А альбоми — так. Хоча я буду протягом кількох місяців дропати іпішку, і там будуть доволі непогані самостійні пісні.
А твої слухачі взагалі помічають різницю, як ти вклався в пісні?
Я думаю, так, бо це ж завжди видно по фідбеку. Банально метрики, прослуховування, їхні відгуки. Людина пише: «ну, ніхуя собі, блять, оце молодець». Або пише «ну… окей». Або пише «хєрня повна». Ти такий: «Ну, добре. Хєрня і хєрня. Може наступного разу буде й не хєрня». Я враховую, що люди думають, приблизно розумію, що вони хотіли б почути. Бачу по цифрах, що працює, що ні. Але я все-таки не про те, щоб це було якимось інструментальним конвеєром. Я — про те, щоб це мені самому було в прикол робити. Буває, слухаю щось і такий: блін, от мені не вистачає саме такого музла. І я сідаю і роблю його.
Якби ми гналися за метрикою і фідбеком — ми б робили якийсь постпанк і лутали чисто зі стрімінгів. Зробили б постпанк-бойзбенд. Але я все-таки про те, що музичка — це така тема для розпайки. Я цим усе життя займаюся не для того, щоб із цього заробити або щоб стати найпопулярнішим чуваком. Мені просто подобається процес і те, що ти створюєш щось, що залишається після тебе. Це не якась одноразова історія, а щось, що має свою відтворюваність у майбутньому.
У мене тоді питання про альбом одразу відпадає. Я так розумію, його не буде.
LP-шки, мабуть, ні. Хіба що я в цю LP-шку впихну якісь треки, які вже вийшли. Я просто досі не знаю фінального трекліста. Він у мене є, але я постійно думаю: а от цей трек додавати? Чи може хуй із ним, пізніше його випустити. Тому буде, але неясно, у якій формі й коли.
Тобто, це може бути просто компіляція треків?
Ні, там будуть нові треки, і вони більш-менш збігаються за саундом і настроєм. Це не просто якийсь мікстейп із синглів. Але суть у тому, що спочатку я хотів зробити дві частини EP-шки. Одна — така більш-менш весела, яскрава, хай і з вкрапленнями пиздеця. А друга — прям пиздець-пиздець. Знаєш, от такий веселий початок і дуже сумний кінець фільму. Але зараз я не знаю, чи ця концепція взагалі має сенс.
Якщо порівнювати музику, яку ти раніше робив, і ту, що зараз випускаєш, чи можна сказати, що відхід Фіми стимулював тебе нарешті робити нормальний звук?
Ну, по-перше, ми з Фімою працювали з іншими саундпродами не тільки останнім часом. І, знаєш, багато хто концентрується на якості, на зведенні, мастерингу та іншому. Я все ж переконаний, що зараз, в епоху, у яку ми живемо, насамперед треба, щоби був хук, який працює. Щоби був такий, як каже молодь, вайб у треку свій, робочий, щоб заряджав. А наскільки там буде чутно якийсь інструмент, вокал, ну… Усі ж слухають музичку зараз на стареньких айрподсах, у тачках, там, де майже завжди аудіосистема не найкраща. І я цю гонитву за якістю не те щоб взагалі не розумію. Це класно, коли ти слухаєш трек і чуєш, як класно панорама розведена, як воно там усе працює між собою. Але я за цим не женуся взагалі.
Чомусь на останньому релізі всі звернули увагу, що це не Фіма робив, а Костік (ред. Костянтин Пуга — саундпродюсер, відомий роботою з гуртами O.Torvald і Latexfauna). Але, по факту, це ж не перший такий трек. Перший трек із Костіком ми випустили рік тому й ніхто не казав, що там кардинально відрізняється саунд або його якість. Тому ні, я все ж певен, що Фіма — один із найкращих саундпродів. Але якщо казати постфактум, що нам варто було б раніше зробити — це взяти наші тречки і відправити комусь на аутсорсне зведення за бабки. Але не було ані часу, ані бабок.
І зараз (це не реклама) у нас вийде вініл. Чувак, який робив мікс і мастер — один із найтоповіших, якщо не найтоповіший, спеціаліст у цій сфері. І тому там прямо охуєнно чутно вокал, охуєнно все розведено. Бачиш, нащо безкоштовно продавати якісний саунд, якщо можна продати його за гроші на вінілі? :)
Це буде ремастер на вінілі?
Так. Це ремастер десяти треків, які ми робили з Фімичем, і вони будуть на вінілі. І дійсно, коли я чую оригінал і оцю ремастерну версію — я відчуваю різницю, я розумію, про що говорять. Ну, буде опція тепер послухати за гроші. Може, я випущу це пізніше як збірку — типу «ремастер 2026». Таке Монатік робить — реворк, ребілд українською, а в мене буде ребілд із нормальним звуком.
Звук дуже сильно впливає на сприймання музики. У минулому інтерв’ю з Максимом Тощо ми згадували альбом гурту Апатія, який просто неможливо слухати через жахливий звук.
Ну, до речі, у Дані з Фімою доволі схожі стилі. Фіма сам про це казав. Може, і в плані зведення хуйового теж, ахах. Коротше, я приблизно розумію, про що ти говориш.
Але, блін, не пам’ятаю, у кого з виконавиць це було: відкриваю Spotify, а в неї в топ-3 — диктофонка. Хтось на телефон просто записав її спів із залом, і ця диктофонка на перших місцях по прослуховуваннях. Якщо це працює — то це працює, відгукується людям. Це я про масового слухача. Хоча меломани, я розумію, просто плачуть — вони може й хотіли б слухати, але не можуть.
Дивись, лого твого підрозділу я спочатку зробив у Paint. І тільки потім із часом його нормально відмалювали у векторі. За аналогією з музлом і з фінальним продуктом цей логотип — буквально нарис ручкою на листочку, потім перенесений у Paint. Й от згодом уже трошки відшліфовано, допилено до поточного вигляду. Оп — і ніхуя собі, логотип бригади. Якщо початкова ідея щось у собі вже має — то якість і продакшн завжди можна допилити.
Чому, на твою думку, музика, яку до 22-го року можна було почути хіба що в десь у Барвах, після повномасштабного вторгнення вийшла на великі майданчики й отримала велику аудиторію?
Тут дуже прості відповіді. По-перше, артисти з-за кордону перестали приїжджати. Зараз у нас це якісь виняткові випадки — як із Шарон з Within Temptation або з The Rasmus, які на той Атлас приїхали. Тобто, якщо раніше в нас були The Prodigy, то тепер ми ще довго не дочекаємося чогось рівня The Prodigy в Києві. По-друге, перестали приїжджати з росії артисти, які збирали Stereoplaza, умовно кажучи, чи той самий Origin. Тепер ця ніша також звільнилася.
А люди, які ходять на концерти, нікуди не ділися. Хтось переформатувався в смаках, а хтось залишився недалеко від того, де він був до 2022-го, — але всі вони за звичкою ходять на концерти. Просто тепер у них вибору немає на що ходити — західне, російське чи локальне.
Ну й самі артисти переключили фокус уваги з продажу себе в так звані «країни СНД», тобто в рашку, якщо прямо, і стали продавати себе в Україні. І це все разом спрацювало. Раніше українці не знали, що український артист сам може збирати великий зал, взагалі-то. Для цього не потрібен Меладзе, блять, чи хтось з англомовним матеріалом з-за кордону. Бо знову ж ця меншовартість: о, артист з-за кордону приїхав. Вона в нас і зараз є, але в контексті того, що ого, чувак не очканув приїхати. Молодець, треба підтримати, дати позитивний фідбек — щоб людина приїхала до себе в країну і сказала: «чуваки, арігато, ми в Україні успішний тур проїхали, при тому, що в себе в Японії не зберемо ніде таку кількість людей». Усе це в комплексі дало такий результат, мені здається.
І загалом: у 2022-му вийшло багато всякого флопу — неякісного, шароварно-байрактарно-хуйового. Але українські артисти стали якіснішими, ми ж розуміємо, як це працює. Сильні переживання, хуйові обставини — вони слугують поживою для того, щоб створювати мистецький продукт. Порівняння може й не найкраще, але в Японії після того, як на них скинули ядерну бомбу, трансформувалось суспільство й мистецтво — у тому ж жанрі аніме з’явились тайтли типу «Акіри» та «Євангеліона». Й Аніме тепер — піздєц, всесвітня попкультурна історія. Так трансформувалась і наша музика. На нас ще ядерку не скинули, але з того, що на нас скидали, ми вже сублімуємо переживання і створюємо витвори, які б раніше не могли з’явитися.
Коли згадують проблеми української музики, часто говорять про відсутність наступності поколінь. Ти колись казав в інтервʼю Суспільному, що якби не повномасштабне вторгнення, то хейтспіч був би звичайним панк-гуртом. Чи знаєш ти щось про історію українського панкроку?
З андер-панкухи єдиними іконами для мене були «Холодний Дом». Це пояснюється зокрема тим, що я сам із Сум. Тому цей феномен був дуже цікавим: ти їдеш кудись у якесь місто, бачиш всюди їхні логотипи. Їхнє музло не знайдеш онлайн, але в кентів часто вдома є якась касетка, якийсь диск, ще якась хєрня. Тому для мене «Холодний Дом» багато в чому були таким гуртом.
Із сучасних виконавців української панкухи — я багато кого можу виділити, багато кого додаю у власний плейлист. Але якщо говорити про історію, то мені важко, бо ця історія — не тільки про те, що відбувалося в музиці, а і про життя загалом. Ми, українці, на жаль, існуємо в реаліях, де спадку просто немає — ні матеріального, ні культурного. У мене є в панельці закинута квартира від бабусі й дідуся, яку я можу продати й купити натомість квартиру на 15 квадратних метрів, або ще пів життя накопичувати, щоб купити щось нормальне. Оце весь мій матеріальний спадок. У плані культури так само.
Є гурт «Оселедець» — це унікальна історія: українці в Польщі записували пісні українською, доволі постпанково звучать. І це, мені здається, фізично було небезпечно робити. Можемо бачити на прикладі естрадних виконавців, яких вішали й казали, що то вони самі повісилися. Тому важко, бо особливо нема на кого рівнятися. Гурти мого дитинства, які я люблю і слухаю, — це не дуже панкуха, це умовний ТІК, максимум ска-панк. Хоча, ну блять, от включаєш будь-яку пісню ТІК — і перші секунди вони наче Sum 41 звучать, я тобі клянусь.
Поки Бронюк не починає співати.
Так, так, так, поки немає цих труб, акордеонів — це наче Sum 41. Хоча в них є дуже класні пісні, це просто не популярні треки. Це не якісь там весільні пісні про пірожене, це альбомні твори.
Ти ж у курсі, що «Холодний Дом» — один з улюблених гуртів дугіна?
Так-так, і це дуже смішно, блять. Прикинь, багато де в Європі оці їхні конвертики намальовані, їх дуже дохуя де знають. Але їх навіть у YouTube введеш — і там тільки половина пісень, і то в дуже хуйовій якості. Колись вони просто з ніхуя дропнули новину про концерт у Києві, у Барвах чи в іншому клубєшніку на 100 людей обриганському. І я запам’ятав, що вхід там був типу 50 гривень або пляшка горілки «Сумська Горобина».
Про що були б твої пісні, якби український політикум і суспільство не були для них стабільними генераторами тем?
Та от у тому-то й суть — це, по суті, наслідок і повномасштабної війни, і загального світового колапсу. Тієї фази, у яку світ нині перейшов. Неважко уявити, що ми робили б таке музло раніше, але важко уявити, що це слухали б люди в такій кількості і їм резонувало. Хоча мені завжди подобалася тема протестного музла, я з неї не виріс. Я підлітком був фанатом Rage Against the Machine, і загалом мені це все було близьким. Тому, може, така музичка й була б — просто без настільки простих і явних тем, які є в нас зараз.
У мене є враження, що у твоїх останніх піснях лірика загалом ще більше спростилася, стала максимально «в лоб». Це тільки мені так здається, чи так воно і є?
Повертаючись до початку нашої розмови — мабуть, це тому, що мені трошки похуй. Якісь речі, які можна було б замалювати в художній прийом, пропустити якісь рядки — я їх вставляю, і мені насрати. Можливо, саме це впливає.
Я ж кажу, що випускаю зараз цей альбом, і воно все таке сире, тупе, у лоб. Це й те, що в мене десь було записано й не випущено, і те, що лежало й чекало свій час. Те, що я вважав недостатньо якісним лірично, щоб раніше випустити. Тим не менш, навіть у простих, прямих текстах можна щось закопати. І класно, коли ти можеш зробити так, щоб для людини твоя пісня була як легеньке математичне рівняння. Не прямо 2+2=4, а щось типу 2+3×4=. І людина в процесі прослуховування якісь речі намагається зрозуміти, а мозок їй трішечки підкидає дофамінчик.
Я завжди намагався балансувати, щоб це не була зовсім якась дитяча дрисня. Але й щоб це не було прям супер-мєга-перекручено-сто разів-пережовано якимись метафорами. Якщо ти себе позиціюєш як співака, митця, артиста, то ти все-таки маєш свої ідеї доносити, а не просто якусь текстову розмазню людям продавати. Може, так, мої тексти справді стали прямо тупими, але не бачу в цьому нічого поганого. Які часи — така й музика.
Підіб’ємо підсумки цієї розмови. Що слухачам чекати від проєкту хейтспіч найближчим часом?
Хуй його знає. З того, що точно, — це перевидання треків на вінілі в нормальній якості. Тож у всіх, хто каже, що в нас хуйовий звук, — у вас буде шанс дати другий шанс цій музиці, викупити її трошки в кращому саунді. Планую альбомчик, але коли і як це буде — досі сам фінально не розумію. А щодо мерчу, виступів — це дуже ситуативна історія. Кому цікаво, той слідкує.
Якихось чітких планів чи стратегій у мене немає. Якщо хочеться такого, то краще йти за артистами, які більш системно працюють — ось Ziferblat хай слухають і від них очікують того, що їм пообіцяли. Їм треба відробляти борги за продакшн, тому вони й активно працюють. А мені в цьому плані похуй — роблю все по настрою і по вайбу.
Підтримати підрозділ Дмитра фінансово можна за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/8mMmsafdZD
Підписатись і слухати музику:
