Я зрозуміла це не одразу.
Не з перших дотиків
і не з першого болю.
Кохатися —
це не про беземоційний рух тіл,
не про механіку близькості.
Це про те, як ти завмираєш,
коли бачиш у моїх очах страх.
Як твої руки стають обережнішими,
ніби тримають щось крихке —
і бояться зламати.
Я відчувала:
тобі не байдуже.
Ти переживав,
коли мені було боляче.
У твоєму подиху з’являлася тривога,
у поцілунках — бажання заспокоїти.
Ти не поспішав.
Ти слухав моє тіло,
наче воно могло говорити.
І саме тоді я зрозуміла —
кохатися означає довіряти.
Відкриватися не тільки шкірою,
а й душею.
Це коли між дотиками
є турбота.
Між поштовхами —
обережність.
Між бажанням —
відповідальність.
І в той момент
це вже було не просто про секс.
Це було про нас.
