Дивлячись у дзеркало, бачу я себе,
та, вдивляючись, помічаю маленьку тебе —
дівчинку, сповнену щастя,
з крилами білосніжними, як її душа.
Роздивляючись тебе, починаю
плакати я,
бо знаю, що підготувало для тебе життя.
Ти стоїш, така мала й невинна,
в очах твоїх — нерозуміння.
«Чому плачеш ти?» — схиливши голову, питаєш.
Казати нічого не збираюсь —
лише тихо стоятиму, розуміючи, якою сильною ти станеш.
Та чи воно варте того? Не знаю.
Але вже нічого не змінити.
Залишається тільки дивитись,
як тобі відриватимуть крила, сповнені надій.
Хочу розбити дзеркало, щоб обійняти,
та знаю, що життя випередить —
розбивши тебе назавжди.
