між хаосом світу
між тривожністю днів
між початком й кінцем нового завіту
між роками змін
між мільйонами слів
я зліпила себе й стою в центрі світла софіту
між дитям у мені
що сміється і плаче
і жінкою з поглядом сталево прямим
між тим, хто пішов
і тим, хто лишивсь —
я знайшла себе без необхідності бути кимсь
між сценою й побутом
між страхом і дією
між “бути зручною” і “бути живою”
я зростала, впускаючи ніжність
як найбільший акт віри в себе самої
між полем бою і тишею стихій
я знайшла простір де світ роздає ключі
де істини тихі сідають на плечі
де я не одна
де не треба план втечі
між втратою віри
і вірою в втрати
між зламаним “треба” і чесним “живу”
я навчилась себе не ламати
і правду гостру тримати, як скло у бою
між словами, що ранять
і тими, що гоять
між тишею, де чутно вітри
я стою — не герой
і не образ святої —
а людина, що далі буде світити і йти
