18.01 дивилася виставу «Коло» від театру «Арсенал». Я відвідувала в грудні разові зустрічі з режисерками (було натхненно) й планувала записатися на акторські курси. Маю я особисту думку, чесну, упереджену й зосереджену на власний досвід та почуття.
Актори.
Це аматорський театр. Одна з акторок, що співала — робила це чудесно. Актор Дмитро добре грав, а от акторка Катя, що була на різдвяних зустрічах, помітно перегравала. Вона саме намагалася грати, й тому якось вмить стало неприємно на неї дивитися. Актор Олексій: слідкуючи за ним, було видно — далеко не профі, але він наче усвідомлений цілком цього, й тому не вилазить з себе й не витискає з себе того, чого нема, або поки не в достатній мірі.
Дійство.
Слова, як на мене, вимовлялися не чітко, проковтувалися, губилися в шумі, галасі. Було перенасичення костюмами, рухами, образами. Але ж вистава за віршами поета! Вона, буквально, — це вірші. Здається, повинні звучати поезія, слово, підсилені вже иншими художніми засобами.
Деякі рішення були незрозумілими. Можливо, це й на плюс, бо хочеться передивитися для осмислення. Адже мистецтво не повинно бути простим та зрозумілим. Але, можливо, це й на мінус, бо для того, щоб рефлексувати й осмислювати побачене, тобі треба ще раз подивитися. Чи є час для цього?
Бароко.
Очевидно, що режисерка прагнула відповідности до стилю, якщо ця вистава відбулася саме такою. Проте, рядки віршів Антонича це тонка матерія для мене (з тюлем було гарно), тож важливо її не переобтяжити важкими шторами (теж були), що затуляють сонце, що приглушують спів птахів, та затуляють виднокрай.
То що ж?
Ще один театральний досвід. Спонукає ознайомитися з поезією Богдана-Ігоря Антонича.
Одномоментно ж, в очах сцени з гучною какафонічною музикою, в яких було багато жестів та шмаття… Проте, не чутно чарівливого слова.
Наостанок.
На пробне заняття до курсів я прийшла. Залишалася в пам’яти жага долучитися до акторських практик від театру «Арсенал». Зробила всі завдання. Й на дихання, й на голос й т.д. Щоб відчувати своє тіло. Викладачка відчула своє тіло настільки, що лягла на підлогу. Дивлячись на неї, всі присутні чомусь теж вляглися. А в мене виник внутрішній спротив.
Я відчувала своє тіло, присягаюся!
Але лягати не хотіла.
І?!
Я хвильку подумала, й зрадила своє тіло.
Й лягла. На підлогу, мавпуючи усих.
Я відмовилася від курсів.
