Ще дуже давно пан Кислотний написав статтю “Атака Титанів: Трагедія Єґеризма” яку я, тоді ще не знайомий із сюжетом твору, сприйняв доволі позитивно.
«Люборацькі» Анатоля Свидницького — один із найбільш недооцінених і несправедливо знехтуваних романів ХІХ століття. Як і сам автор, цей текст випав із літературного канону часу «після Шевченка», хоча заслуговує стояти поряд із найсильнішими голосами епохи.
Якщо для того, щоби зрозуміти світ, ми читаємо літературу, то що потрібно прочитати, щоби зрозуміти сутність самої літератури? Наукову працю, нонфікшн, статтю? А що як вистачить лише енциклопедії?
Мені тринадцятий минало... (ну ви й самі знаєте хто це написав). І був у мене блокнот А6 формату, куди я записувала свої думки на різні теми. Це не було схожим на особистий щоденник та у мене не було наміру це комусь показувати. Просто собі писала, бо хотіла це робити.
Однією з найпотужніших рушійних сил цпрогресу є штучний інтелект (ШІ). Однак ставлення до цієї технології неоднозначне: хтось вважає її справжнім проривом, що полегшує людське життя, а хтось бачить у ній загрозу для суспільства.
Розберемо цей комплекс, і подивимось наскільки ж він актуальний
Чому критика — це не лише оцінка, а й орієнтир у книжковому світі? Що важливіше: допомогти автору чи читачу? І чи справді фахова освіта — обов’язкова для літературного критика?
Критики не потрібні, але без критики нікуди. Що це означає? Цього разу на прикладі ігор.
Побачив допис про WE.UA від @miro aka Байди Мирослава Володимировича про його pet-проєкт який виріс з пікачу в чупакабру, тому я вирішив написати свій перший допис. Поїхали!
Будь-який автор стикається з критикою своєї роботи. Як на це реагувати та як розпізнати конструктивну критику від простого хейту.
Новий тиждень — новий випуск. Приготуйте смаколики і йдемо досліджувати нетрі Друкарні.
Нові рекомендації на вихідні та говоримо про якість довгочитів в Друкарні
